​​   Пишіть про нас, обов’язково про нас пишіть, просить вона. Не забувайте, що ми тут, не забувайте про нас.   Здається, російською. Втім я не впевнений – може, й українською. Тепер мене можна впіймати на тому, що іноді я перестаю вмикати свідомість, розрізняючи ці дві мови. Закони воєнного часу. Рефлекс упізнавання своїх працює винятково на рівні кольорів. Синього й жовтого, звичайно.  

​​   Цьогорічний львівський Форум – той, що книжковий, – промайнув для мене цілком непомітно: заїхали, зіграли концерт і поїхали далі. Жодної свіжоспеченої книжки в руках не потримав і жодної презентації сумлінно не відсидів. Аж навіть тоскно якось від цього зробилося. Тож захотілося хоча б у спогади зануритися, як воно на тих форумах буває.   Але почну трохи здалека.  

​​  

​​  

​​  

​​   Здається, ми до певної міри перебільшуємо патологічну русофілію німців. Принаймні Ґуґл дає нам деякі підстави цього сподіватися. Днями я звернувся до нього із запитом, в якому перше слово було «russische». Щойно я його дописав, як здогадливий Ґуґл викинув мені чотири найуживаніші варіанти:   russische schweine russische disko music russische tastatur russische disco musik  

​​   Цього тижня виповнюється 29 років від моменту, коли Гартмут Таутц розпачливо і з останніх сил продирався кукурудзами в бік свободи. Йому не вистачило якихось два десятки метрів. Якщо точніше, двадцять два.  

​​  

​​   Виступати він мав разом із Петром Мамоновим, «Братьями Карамазовыми» та іншими ватниками. Що робить серед них «Табула Раса» – но айдіа. Концерт мав лицемірно-святенницьку назву «Любов рятує світ» і присвячувався тому сумнівному фактові, що от уже 1000 років, як світ наш покинув великий князь київський Владімір – той, що став сходами в небо (stairway to heaven) «для всього народу свого».  

​​   Що не летовище – то окрема історія.   У Мюнхені на паспортному контролі довго і прискіпливо випитують, куди і з якою метою. Спробуй виразно не пояснити – не впустять.