О. М. поїхав з України ще десь на початку 1990-х. Йому не дуже й хотілось їхати, але так вийшло – головним чином волею не його, а родини. Рідна мова О. М. російська, тож він сказав би не «родини», а «семьи». Волею сім’ї, а не родіни, забив би цвяха перший-ліпший дотепник.  

 

  Уперше і дуже можливо, що востаннє у своїй історії, наша країна мала справді яйцеголового прем'єра. Голови наших політиків переважно іншої форми – тієї самої, що й голови переважної більшості українського населення. Тут не обійшлося без усесильної генетики давніх степових кочівників і, мабуть, пізніших татар. Тобто голови українських політиків переважно картоплеподібні (дещо плескаті).  

  Кількість українців у Польщі вже просто приголомшує. Я пишу ці рядки з Вроцлава, де це, мабуть, особливо відчутно. Хоч якби я писав їх з Варшави, Кракова, Любліна або Ряшева, то так само міг би вжити це словосполучення. Можливо, у Ґданську, Щеціні чи Познані це відчутно меншою мірою. Але й там це дуже навіть відчутно.  

 

  От і Америку навідала велика передвиборна тривога: Дональд Трамп, жахлива потвора та брутальна каналія, уже навіть не рветься – він семимильно крокує до влади. Ще зо два тижні тому моя знайома була відносно спокійна. «Трамп не візьме Іллінойс, а Марко Рубіо обов'язково візьме Флориду, – запевняла вона. – Найближчий вівторок стане вирішальним днем для усунення нечестивця Трампа з дороги».  

  Якщо вже Америка, то Нью-Йорк. Якщо вже Нью-Йорк, то Мангеттен.   Ці два речення, ніби якийсь рефрен з надокучливої пісеньки, крутилися в моїй голові, коли минулого тижня я вибрався на прогулянку знаним уже маршрутом.  

  У нашій щорічній епопеї з Євробаченням чітко й послідовно простежується загальна еволюція нової української культури. Навіть такий неофіт (і, щиро кажучи, дилетант) від поп-музики, як я, не може цього не помітити. Вже у самій назві цього пісенного конкурсу є для нас щось фатально орвеллівське — те, що нам повинні були заборонити в самому зародку.   Епоха Кучми: «Hasta la Vista» й «Дикі танці». Перша виклична з'ява Руслани в образі європеоїдної шаманки.  

​​   Різного штибу соціологічні опитування – якщо вони тільки не фейкові та в міру коректні – завжди приносять сяку-таку поживу для роздумів. І так само для здивувань. При цьому як роздуми, так і здивування можуть забарвитись у найпротилежніші емоції. Бо такий вже він є, сам у собі суперечливий і бентежний vox populi. Тим більше, якщо populus – наш рідний український.  

​​   Дочекайтеся цього рівно за тиждень – наступної п’ятниці. Сам я вже аж не можу дочекатися, тож прискорюю мить прем’єри бодай написанням цих рядків. Отже, я пишу їх тут і тепер, і вважайте, що це на правах реклами.   Якщо 19 лютого ви у Львові і випадково маєте вільний вечір, то на 20-ту годину приходьте до Театру ім. Заньковецької.