​​   Зими тих років запам’яталися холодними і сніжними.   Я не вперше пишу цю фразу, але вперше звертаю увагу на ключове слово «запам’яталися». Воно піддає сумніву написане. Виходить, що ті зими (десь на зламі 1960-х і 70-х) не обов’язково були холодними і сніжними. Вони такими запам’яталися. Наприклад, мені. Це моя суб’єктивна пам’ять-уява.  

​​   «У цих стінах була казарма на більш як півтисячі солдатів, іноді до семи сотень, – розповідає Олександр. – Після них ми ще застали тут чотириповерхові нари».  

​​  

​​   Від польських друзів – тих, що вдень і вночі не забували про нас під час Майдану і всіляко нас підтримували – дедалі частіше надходять вельми схожі на SOS прохання цього разу підтримати їх. Новий уряд Польщі при владі ще тільки лічені тижні, але підстав для, м'яко кажучи, занепокоєння він уже створив предостатньо.  

​​  

​​  

​​   Хочеться, даруйте на слові, поступу, тобто, ще раз даруйте, змін на краще. Настільки хочеться, що мимоволі відкриваєш у собі здатність до самообману. «Навіть за час революції, війни і так званої кризи, – розповідаю іноземним гостям, – у Франі, де я мешкаю, відкрито десятки нових ресторанів та кафе. І в них завжди повно людей. То яка ж це криза?».  

​​   Цими днями виповнилося два роки з того моменту, коли президент України Віктор Янукович остаточно обрав політичну смерть замість фізичної. Об'єктивно кажучи, вибір не такий вже й безглуздий і його можна зрозуміти. Інша справа, що недалекий Янукович перспективу своєї політичної смерті виразно недооцінив. Перспективу ж фізичної він – патологічний боягуз – так само виразно перебільшив.  

​​   Разом із черговим наближенням свята, в нашому народі відомого як Гелловін, вкотре ставиш собі запитання про транскрипцію його назви українськими літерами. Як правильно цей Halloween передати по-нашому? Не сумнівайтеся, що переважна більшість українців (уточню – україномовних) наполягатиме або на версії «Хеловін», або навіть на «Хеллоуїн». І це, звичайно, не від хорошого життя. Це від росіян.  

​​   Про vox populi ще з давньоримських часів відомо, що він фактично дорівнює vox Dei. В нашій традиції ця мудрість набула категоричнішої версії «Народ не помиляється». Останнім часом, щоправда, виникають проблеми з розумінням того, хто з членів суспільства цим народом є, а хто ні.