Вона починає свій день з того, що не хоче вставати з ліжка, через що часто спізнювалася на уроки. Улюблена книжка – "Гра престолів", а телефон грає одну з пісень Славка Вакарчука. За останній тиждень ім'я Тетяни Мартинюк одне з тих, які найчастіше згадують українські журналісти. Випускниця Львівського фізико-математичного ліцею стала першою з шести цьогорічних українських вступників, які набрали на ЗНО рекордні і абсолютні 600 балів – по 200 з кожного із трьох предметів, які складала (українська мова та література, англійська мова, математика).
Коли чуєш такий результат, то в уяві спливає образ класичного шкільного відмінника: всезнайка у окулярах з товстими лінзами, найкращий друг якого – книжка. Однак Таня Мартинюк геть не така! «Збруч» упіймав її між двома пригодами: вона щойно повернулася із табору в Підкамені на Бродівщині і наступного дня збиралася виїздити з друзями в похід на Говерлу. "Я не якась заучка", – навіть ображається Тетяна. У розмові із «Z» вона розповіла про математику у своєму житті, як їй вдалось так бездоганно вивчитися і що планує робити далі.
Тетяна МАРТИНЮК:
Я РОЗСІЯНА І ТОМУ ЛЮБЛЮ ВЧИТИСЯ ВНОЧІ
– 200 балів з трьох предметів. Такий результат став несподіванкою для Тебе? Які були емоції, коли дізналась?
– Увесь рік я хотіла, щоб так було. Я відчувала, що навчаючись у такому класному ліцеї і маючи хороші знання, цілком можна мати свої 200 балів. Просто треба постаратись. І вчителі постійно натякали та ніби жартома перепитували, чи буде 200 балів, і батьки стимулювали. Тому особливою несподіванкою це не стало. Тим більше, що відповіді на завдання вивішують наступного дня після ЗНО. Я чекала офіційних результатів, але розуміла, що матиму хороші бали. Знала, що з математики точно матиму 200, а з української та англійської залежало від творів. Для мене це було важливо, але, мабуть, мама цього хотіла навіть більше ніж я.
– Ти сама з Чернівців, але останні два роки навчалась у Львівському фізико-математичному ліцеї. Чому приїхала сюди вчитись і як тобі у Львові велося?
– Завжди після 8 чи 9 класу тим, хто має дипломи з всеукраїнської олімпіади з математики чи фізики, приходять запрошення на навчання в Український фізико-математичний ліцей. У 8 класі я була на олімпіаді, здобула диплом, але запрошення чомусь не прийшло. Однак тоді я не дуже переймалась, бо фактично і не знала, що існує така практика. Коли у 9 класі приїхала на олімпіаду, побачила, що запрошення роздають. Мене це здивувало. Тоді вирішила, що після 9 класу поїду до Києва. А потім згадала, що такий ліцей є ще у Львові. Насправді вибрати було доволі складно. Мій тато дуже любить складати порівняльні характеристики. Він порадив подивитись, у якого з двох ліцеїв за останні роки було більше призерів всеукраїнських та міжнародних олімпіад. Я довго це все вивчала і зрозуміла, що результати приблизно однакові. Вирішальним стало те, що Львів ближчий і рідніший. Будучи у Львові я хоч інколи приїжджала додому. Якби вчилась у Києві, це було би складніше.
Хоча сам вступ був доволі екстремальним. Іспитів я не складала як призерка всеукраїнської олімпіади. Усе вирішилось за лічені дні. Ми подзвонили до ліцею 30 чи 31 серпня, коли набір фактично завершили. Тато сприйняв це спокійно, а мама дуже не хотіла мене відпускати з Чернівців. Мабуть, тоді ніхто до кінця не вірив, що я довго витримаю в чужому місті в умовах гуртожитку.
– На Твою думку, чи зіграв ліцей роль у тому, що ти взяла 200 балів з трьох предметів?
– Думаю, так. Наша вчителька з англійської Тетяна Олегівна постійно наголошувала, що нам не треба репетиторів, і знань, які дають у ліцеї достатньо для того, аби успішно скласти ЗНО. Вона мотивувала приходити додому і щось робити, а не платити гроші за те, щоб нас змушували щось робити.
– Тобто Ти готувалась без репетиторів?
– Фактично так. Щодо англійської, я її вчу з 4 років і вже коли поступила в ліцей доволі добре її знала. Я розуміла, що вчителька дає все, що мені треба, аби мати 200 балів. У ліцеї нам раз на два тижні давали пробні тести ЗНО. Цього цілком вистачало. Єдиною проблемою була моя лінь. Спершу навіть було дуже добре виправдання – треба готуватись до олімпіади з математики. Далі почалась паніка, бо часу було дуже мало. Я позабивала книжками всі шафи, але реально не можу сказати, що багато читала. Найбільшою проблемою був твір. Я завжди розписувала багато, шукала якісь епіграфи тощо. А під час підготовки до ЗНО довелось трохи себе перевчати. Мені постійно казали, що твір має бути коротким, без помилок і зайвих «красот». Тому я трохи переживала, багато разів писала пробні твори.
З математики завідомо було зрозуміло, що не треба репетиторів. Хоча, коли вперше написала пробне ЗНО, допустила дві помилки. Шок. У наступному знову зробила дві помилки. Далі – одна. Мама дивувалась, чому так і трохи переживала. Хоча помилки були технічні – десь щось не так помножила. Дуже переживала вже на самому ЗНО, бо забула означення з математики. Сумнівалась, дуже довго згадувала. А коли вийшла з аудиторії, відразу подзвонила мамі і спитала, чи правильно написала. Хоча в цей момент не була певна, чи хочу чути відповідь.
З мови я займалась з репетитором, але не брала повного курсу підготовки. Це через те, що багато уроків в 11 класі пропустила через підготовку до олімпіади. Розумію, що можна було готуватись цілком без репетитора, але насправді ці заняття мені допомогли. У мене була дуже добра викладачка і мені було цікаво з нею спілкуватись.
– Ми довідалися, що Ти понад усі інші дисципліни любиш математику. Математики у Тебе тато і мама. Ти свідомо хотіла піти у ту ж галузь, в якій реалізували себе батьки?
– Насправді все не так категорично. У дев’ятому класі я брала участь у шести олімпіадах: з права, мови, математики, англійської, фізики та інформатики. Але власне на всеукраїнську олімпіаду з математики я їздила з восьмого класу. І від цього не хотіла відмовлятись. Коли постійно їздиш на олімпіади, то кожна наступна дається легше. По-перше, тебе вже знають. По-друге, вже набита рука і ти добре розумієш, які можуть бути завдання. Чому математика? Мабуть, таки вплив батьків. Зрештою і дідусь був математиком. З шостого класу я почала ходити на міські олімпіади. Мені подобалось. Хоча насправді батьки ніколи не змушували мене. Мама навпаки лобіювала інші предмети та олімпіади. І всі роки я на них ходила. Тільки в 11 класі відмовилась від інших олімпіад, бо навантаження і так було великим.
Важливу роль також зіграла Мала академія наук. Спершу все було банально – бажання здобути додаткові бали при вступі. А потім це мене дуже захопило. Мені дуже пощастило з науковим керівником. Почалось все з того, що я приходила до нього на університетські лекції чи семінари і половину всього не розуміла. Спершу намагалась все конспектувати, а потім просто хотіла розібратись. Особливо приємне було відчуття, коли завершила наукову роботу. Особливо, коли писала тези перед відправленням роботи до Києва. Це мені нагадало, як мама відправляла тези в наукові журнали. Розумію, що це вже перші кроки в науці, а я дуже хочу займатись наукою.
– Ти отримала 200 балів не лише із трьох ЗНО, але і за атестат. Очевидно, крім атестату, ти отримала і золоту медаль. Де вона зараз?
– 27 червня у нас був випускний. Після того вдома, в Чернівцях, ще не була. Спершу ми поїхали в Карпати з класом, потім була в таборі, і знову їду на Говерлу. Здається, медаль разом з атестатом у мами. Мабуть, батьки десь її повісили і тішаться.
– Тепер для Тебе відкриті двері усіх ВНЗ України. Куди підеш?
Свого часу думала і про журналістику і навіть про музику, бо багато років грала на фортепіано. Але насправді я таки не готова відмовитись від математики. Реально я зараз вибираю між двома ВНЗ: Львівським національним університетом імені І. Франка і Київським національним університетом ім. Т. Шевченка. Нинішня ситуація дещо схожа до тої, яка була два роки тому. Тоді вибирала між київським та львівським ліцеями.
Аргументи є різні. Київ мене приваблює тим, що цього року там збереться дуже сильна група. Туди поступають більшість призерів олімпіад. Мені дуже імпонує можливість навчання у сильній групі з великою конкуренцією. Натомість у Львові вже маю наукового керівника і певну базу.
Електронні заяви подаватиму у два виші а вже потім вирішу, куди вести оригінали. Мабуть, батьки хотіли би, щоб я навчалась в Чернівцях і там розвивала наукову кар’єру. Але я все ж наразі хочу спробувати повчитись де-інде. Для мене це дуже важливий вибір, бо хочу вже зараз розуміти, чим буду займатись після закінчення універу. Просто закінчити і піти в нікуди не хочеться. Я хочу займатись наукою.
– А чи думала про навчання за кордоном?
– Думала і детально вивчала таку можливість. Але виходить цікаво. Якщо брати хороші ВНЗ у англомовних країнах, а це Англія та США, навчання та життя обійдуться дуже дорого. Де дешевше навчання, викладання проводять не англійською. Наприклад, у Німеччині чи Франції англомовною є лише магістратура. Але поїхати туди на якийсь час вчитись хотіла би. Хоча працювати хочу таки в Україні.
– Чи при такому навчанні залишається час на розваги та хобі?
– Звісно, залишається. Зрештою останні два роки я жила в гуртожитку від ліцею. Насправді ми дуже багато спілкувались, дивились фільми. Найефективніше реально вчилась після відбою, тобто після 12 години ночі. Я доволі розсіяна і вночі мені все ж легше зосередитись.
– З чого починає ранок учениця, яка з трьох предметів ЗНО має 600 балів?
– З розуміння, що не хочу вставати з ліжка. Нас щоранку будили. Але зазвичай пізно лягаю і тому прокинутись ранком буває дуже складно. Часто спізнювалась на уроки, бо в останній момент ще доїдала сніданок. Як це відбувається влітку, важко сказати. Я ще фактично не відчула літа. Спершу ЗНО, потім випускний, тепер багато поїздок.
– У Тебе є улюблена книжка, до якої постійно повертаєшся?
– Останнє, що сподобалось, серія книг Джорджа Мартіна «Гра престолів». Спершу спробувала англійською читати, але треба було часто звертатись до словника. Автор справді складно пише. А зі словником це вже не та насолода. Тому таки читала у перекладі російською. Взагалі я почала читати і писати у три роки. Пам’ятаю, як у четвертому класі на суперечку за ніч прочитала одну книгу «Гаррі Поттера». Я завжди багато читала, любила перечитувати книжки, але якусь одну виділити важко.
– Чи є хтось у Твоєму житті, на кого зважуєш особливо коли приймаєш якійсь рішення чи щось чиниш?
– Певним зразком для мене є дідусь. Він був викладачем математики та деканом у Чернівецькому університеті. Це дуже дорога мені людина і хочеться бути гідною його пам’яті.
Розмовляла Мирослава Іваник
10.07.2013