Досліджуючи яко аматор приватну генеалогію, зауважив, що не знання про прадідів є тим, що впливає на теперішнє роду. Найважливіше знати про всіх тих, з якими спільних прадідів мав. Про тіток, стриєн, вуйн, вуйків і стриїв різних поколінь. Про їхніх дітей, внуків і правнуків. Про своїх кузенів і кузин, про двоє-, троє-, чотирирідних тіточних і стриєчних братів і сестер. Звісно, з їхніми мужами і жонами та їхніми родинними переходами у всі боки. Власне так формується грибниця того, що Мілош колись назвав родинною Європою. Так робиться велика фамілія. В якій трапляються різні речі, навіть найгірші і найстрашніші, але також в'яжеться той батут, який не дасть розбитися, коли падеш звисока.
Чинник демографічної динаміки вже багато десятиліть сприяє обстриганню з'яви таких зв'язків. Скажімо, у одного мого прадіда було п'ятеро дітей. Від них він – через світові катаклізми – мав тільки трьох внучок. Із них тільки одна – наша мама – мала двох синів. По цій лінії у нас з братом нема ніяких первих чи вторих. Голо. Натомість маємо на двох внесок у п'ять синів. Ті вже мають кузенів, з якими можна триматися близько.
Але визначальним є не сам демографічний чинник. Ерозія відбувається через зміни звичаїв і трибу життя. Дивлячись на старі знимки, бачиш ці множинні родові зібрання. Читаючи давніші листи, переконуєшся в тому, що всі між собою переписувалися настільки, що добре знали не тільки про факти, але й переживання одне одного. Досліджуючи хронікальні сліди такого ґатунку, бачиш, що взаємні візитації і перебування разом становили вагомий відсоток заповнення річного календаря. Парадоксально, але збільшення загальної мобільності і доступність щоденної комунікації навіть сприяють зменшенню близькості у родинних розгалуженнях.
А позатим (і тим не менше, і врешті-решт) саме кузени і племінники з усіх щаблів і драбин є визначальним маркером в типологічній оцінці особи теперішнього часу. Тобто не самі вони, а міра пов'язаності, обізнаності і близькості. Вони є показником того, яким ти є у вирішальних своїх рішеннях – консерватором, модерністом, постмодерністом. А від цього вже залежить, ким ти є у суспільстві. Не зважаючи на досягнення, статки, здібності і так звану успішність.
Колись був такий пенеерівський віц. Питає синочок татуся: а ким є для нас радянський союз – товаришем чи братом? Татко подумав і каже: та таки братом, бо товариша можна собі вибрати, а брата, яким вже він народиться, хіба що шляґ трафить.
Тож вся та розширена родинність не обов'язково означає абсолютні порозуміння, єдність і комфорт. Це просто вибір якихось пріоритетів у світі безмежного вибору. А вже вслід за цим – вміння перебувати у спільноті, плекання певного кодексу, практика бути у зв'язках, які бувають трудними.
Очевидно, що підживлення родової мережі вимагає певних докладених зусиль. Часто вони видаються марними і навіть руйнівними. Приблизно так, як піст або інша аскетична практика.
Але, як і кожна практика, вона передовсім свідчить про того, хто практикує. І нема тут шкали – що добре, а що ні, що правильне, а що ні. Просто свідчення. Просто маркер, на який не можна не зважати, коли хочеш знати.
Мого тата блатні каторжани навчили максимі, на якій тримався їхній нелюдський світ – сім'я за козла не відповідає. Натомість тато – всупереч понятійним – знав зовсім протилежне. За все, що стається у великій родині, відповідальність має кожен.
01.05.2025