З поезій.

1.

 

Поздоровлення для мами.

 

(В бачванськім діялєкті).

 

"Азъ брашно имамь ясти, єгоже вы не вѣсте".

 

Нє плачце, мамо моя,

Нє плачце, нє жалуйце,

Же я єм¹⁾ чарні хлєбік —

І другіх не турбуйце!

 

Ах, чарні хлєб мой, чарні,

Та іще нєт²⁾ і того —

А у вас полно хлєба

Як шнїг, як шнїг білого!

 

Та гварел Бог: же чловек

Не жіє лєм о хлєбе,

Же боже слово вельке

На жемі, як і в нєбе.

 

Я білі хлєб заменєл

За тото слово боже,

Цо людзом жівот дава,

І чуда творіц може.

 

У швеце я далєкім,

У превраценім швеце,

Цо забул божу правду,

І сам шe³⁾ тре на шмеце⁴⁾.

 

А я ше, мамо моя,

За божу правду бієм —

Я божі слова глєдам⁵⁾,

І о тіх словох жієм.

 

26. IV. 1920.

 

¹⁾ Їм; ²⁾ Ніт, нема; ³⁾ ся; ⁴⁾ сміття; ⁵⁾ шукаю.

 

 

2.

 

Пісня жайворонка.

 

Високо під небо

Піднявся я —

Щебечу пісоньку свою,

Як в раю —

Ох, пісонько моя!

 

Як тому рік, як тому два

Щебечу знова!

Ласкава для мене земля!

Убрала для мене

Те поле зелене —

І сонечко яскраве

Для мене ласкаве —

Ласкава для мене весна!

Високо під небо

Піднявся я,

Як тому рік, як тому два,

Я тішуся знова —

Ох, доленько моя!

 

Як тому рік, як тому два,

Щебечу знова —

Як тішуся я,

Що я ні цар,

Ні пролєтар —

Ох воленько моя!

Як тішуся я,

Що я із неба не впаду,

Як хочу, на землю сяду —

Як схочу ід небу вертати,

Нікому не зроблю

Ні болю,

Ні страти —

Ох, воленько моя!

Як тішуся я,

Що я ніким не стану проклятий —

Ох, воленько моя!

 

30. IV. 1920.

 

 

3.

 

І стіл і крісло...

 

І стіл і крісло у моїй кімнаті

Без зміни з дня на день стоять —

Що вчора було, те і нині в хаті,

Того мені й на завтра ждать.

 

Довкола себе я не бачу зміни,

Здаєсь мені: я все той сам —

Здаєсь мені, що я не з тої глини,

Щоб "приложився я к отцям"!

 

Годинник бє все ті самі години,

Здається: час вертиться в круг —

Старі й нові зливаються хвилини:

Трава вмить там, де шарпнув плуг!

 

Ах, так пливуть незримі филі тії,

Що в гріб кидають всьо живе —

Прийде той день — і в супереч надії! —

Й мене отся ріка пірве!

 

Заплаче, діти, ваша добра мати,

Під вами завалиться діл —

Прийде єврей, щоб з нужди користати,

І забере він крісло й стіл — — —

 

Така ось плата за духові труди,

За той найрідший цвіт і плід, —

О Всемогучий, хай того не буде!

Хай не лишаю я сиріт!

 

14. V. 1920.

 

 

4.

 

Караюсь я судьбою...

 

Караюсь я судьбою,

Сумую — не вгаваю —

Чому? — питають люди,

Я не відповідаю.

 

Як тяжко відкривати

Великі серця тайни —

Невжеж піймуть звичайні:

Що тайни незвичайні?

 

Як мріяв я, так мрію:

У поли з цвітом цвисти —

Прийшлось в жидівськім місті

Між мурами осісти:

 

Як мріяв я, так мрію:

Лиш з Богом працювати —

Прийшлось з людьми стератись,

Без впину воювати!

 

Як мріяв я так мрію:

Прожити в рідній хаті —

Прийшлось бідить у світі,

Про хату й не чувати!

 

Так щож? я сам рішався!

Назад вертатись годі —

Де мій народ, і я там:

Я при його роботі!

 

17. V. 1920.

 

 

5.

 

De rebus novis more antiquorum.

 

Шістка колись була гріш, а сотка майном уважалась;

Через сочку збірну проходили фінансів лучі!

Марс, бог руїни, инакше задумав: "Розсипну сочку

Ладьте, й фінанси" — сказав — "в атоми геть розложіть!"

 

*

 

Втішились більшовики: "Аж тепер вже навчиться числити

Темний як брила мужик і чорний мійський пролєтар!"

 

*

 

Алеж мужик нарікає: "Їй Богу, огидна робота:

Те паперове сміття числи та числи без кінця!"

Так і мійський пролєтар нарікає: "Їй Богу, огида!

Розум числить і числить, а з голоду вяне живіт!"

 

8. VI. 1920.

 

[Нива, ч. 1 і 2, за липень і серпень 1920]

 

08.08.1920