Кінець липня – початок серпня був гарячим періодом не лише для селян, які збирали врожай, але й для торговців і преси. Наприкінці ХІХ ст. католицький часопис «Echo Przemyskie» («Перемишльська Луна») у численних статтях активно напосівся на купців-євреїв, які у той час в Мостиськах утримували монополію на споживчі товари та іншу продукцію. Дописи наснажені ворожістю і зневагою до євреїв. Вони зображені не інакше, як ошуканці і видридушники, готові при першій кращій нагоді оцибушити чесного (і наївного) селянина.
Кінець липня – початок серпня 1897 року для селян Мостищини був тривожним: погода не дозволяла ні як годиться зібрати урожай, ні звезти його у комори. Погідного неба таки дочекалися: попри дошкульні збитки, урожай не загинув на полях¹.
Треба було готуватися до підвищення цін. В газеті «Echo Przemyskie»» алярмували, що євреї почали активно скуповувати збіжжя і борошно, «аби своїм звичаєм приватну і загальну поразку перетворити у користь». Ситуація у Мостиському старостві ставала дедалі напруженішою через ймовірні жниварські страйки, до яких готувались селяни. Автор газетної статті звинувачував у їхній організації радикалів, які, за його словами, «обрали Мостищину за одне зі своїх гнізд». Саме через них, пише він далі, багато людей потрапило до в'язниці, при чому у період жнив, настільки важливий для кожного селянина. Підбурювачі від радикалів використовували різні аргументи, зокрема, говорили селянам, буцімто «прийшло письмо від Найяснішого Пана, що кождий мужчина має дістати на день по ринському, а кожда жінка – по вісім хусток»². З приводу пожвавлення серед селян Мостищини дальше читаємо:
«Річ дивна, та правдива! Наш люд у значній частині скоріше повірить незрілим студентам, агітаторам, людям безхарактерним, а не тим, хто до нього зичливий, хто над ним працює, хто його в злій долі та нещасті нераз матеріально підтримує.
Річ дивна! Жид навіть потрафить собі скоріше здобути довіру люду, ніж католицький двір»³.
Тоді ж в одному із номерів «Echa Przemyskiego» подали такий інцидент за участі єврейських торговців. В п’ятницю, у торговий день, в одну із мостиських крамниць зайшов селянин та попросив мастило до возів, за яке відразу ж, як пише газета, заплатив 8 центів. Єврейка, яка продавала, запропонувала йому ще й коробочку мастила для черевиків за ціною у 5 центів. Покупець згодився і простяг їй оплату, але продавщиця заявила, що за першу покупку він ще не заплатив, а тому винний їй 13 центів. Між обома розпочалася суперечка, на яку позбігались інші євреї. Продавщиця вихопила у селянина обидві коробки і почала лементувати, що він хотів її обікрасти. Торговець-єврей із сусіднього магазину підійшов ззаду до селянина, підставив йому підніжку і сильно ударив по голові. Той, хоч був міцної комплекції, упав, як скошений. Якби не втрутився сторож, то селяни кинулись би на євреїв. Справу було передано до суду⁴.
У газеті активно збирали і публікували факти, коли покупців-селян відверто дурили в єврейських крамницях повітових Мостиськ. У згаданому дописі читаємо, як торговець-єврей, продаючи селянину кукурудзу, непомітно клав на вагу дрібні камінці. Випадки, коли євреї користувались у своїх торгових ятках старими тягарцями із позатираними надписами, вважались автором допису загальновідомими. Дальше він пише, що єврейські перекупки розходяться по селах, як «миші по полі», і викуповують у селян споживчі товари по низьких цінах, перепродуючи їх у місті куди дорожче. Складалось враження, що на вулицях і дорогах євреї, без перебільшень, чатували на тих, хто несе у місто на у торговий день овочі, масло і т.п., і завзято переконували їх продати все. Автор допису звертався до бурмістра, аби той завадив торговцям-євреям спекулювати на споживчих товарах, які мостищани змушені купувати втридорога. Він радив бурмістрові використовувати не лише поліцію, але і пожежників, себто членів пожежних товариств. Наприкінці допису бачимо характерне для «Echa Przemyskiego» зауваження: керівник міста є не лише бурмістром євреїв, але і християн⁵.
Трафіка у Крукеничах
Звісно, газеті поборювали не лише мостиських євреїв. У 67-му номері «Echa Przemyskiego» за 1898 р. знаходимо допис із Крукеничів, який стосується торгівлі тютюном у цьому містечку⁶. Місцева трафіка знаходилась у руках єврея. Філія польського кооперативу «Kółko rolnicze» намагалася добитись дозволу на дрібний продаж тютюну, але, як зазначає автор допису, «ця організація у нас не має ласки від влади», – прохання було відхилене з поясненням, що у містечку не можуть функціонувати дві трафіки (щоправда, як вказувано у статті, у селі Пнікут було їх аж чотири). Далі читаємо, що у цій єврейській трафіці коїлись дивні речі: хто посилав з села по тютюн, ніколи дві пачки не отримував, лише одну. Кожний раз торговець-єврей заявляв, що товару немає, а більше буде лише зранку. Більше того, ця одна пачка, котру отримував покупець, була з усіх сторін подертою та поклеєною папером та клеєм із тіста. Автор допису припускає, що «у цьому мусить бути гешефт, бо ж жидок палить файку!»⁷
На цьому біди трафіки не закінчувались. Якщо хто хотів у крукеницького єврея купити сигару, то знав, що мусить її добре висушити – «цілу пачку сірників можна спалити, а сигара горіти не буде». Наприкінці, автор статті апелював до фінансового відомства у Перемишлі, аби звідти відправили комісію для перевірки роботи трафіки, а також дали дозвіл на відкриття нової, під опікою «Kółka Rolniczego».
Ґешефти за бурмістра Юзефа Квака
Особливий тиск «Echo Przemyskie» чинила на місцевого бурмістра. У газеті зазначали, що як тільки у курульне крісло (так у тексті – автор «єврейської» тематики не економив на пафосі) сів Юзеф Квак, євреї захотіли взяти «штурвал міста у свої кістляві руки». І вже невдовзі, як читаємо, вони добились успіху. Про бурмістра євреї, буцімто, співали:
«Gdy będą w mieście rządy kwacze, jak mu zagrają, tak on poskacze»⁸.
У газеті вказували, що лобіювання торгових інтересів місцевих євреїв розпочалося із пропозиції обмежити доступ торговців з інших міст на період ярмаркових днів. Євреї, серед іншого, займалися торгівлею низькоякісним текстильним товаром, котрий за безцінь скуповували на розпродажах (ліцитаціях) по більших містах; у Мостиськах вони рекламували його, як товар першого сорту. Тому, як читаємо, вони вирішили позбутися конкуренції з боку тих купців, які прибували у місто на щорічні ярмарки. Йшлося про торговців переважно з Перемишля, рідше – зі Львова. Ясна річ, переконує часопис, що ті пропонували незрівнянно кращий товар. Отож, місцеві єврейські купці внесли до ґміни петицію («підписану усіма цими гендлярами»), у якій викладено прохання, аби, дбаючи про добробут місцевих купців, чужим не дозволяти торгувати довше, ніж впродовж одного дня. Проте бурмістр таку петицію відхилив, чого торговці-євреї не очікували, бо Ю. Квак, як подає автор, «завдячував їм своєю посадою». Відмова була пов’язана з процедурними питаннями. Бурмістр заявив: оскільки на засіданні ґмінної ради присутні лише 15 осіб (автор допису спеціально уточнив – «10 євреїв і 5 християн»), таке рішення розглянути і прийняти не можна. Кворуму не було через те, що 14 радних склали свої повноваження (звісно, у газеті таку ситуацією пов’язували з політикою єврейської групи радних на чолі з Кваком). Бурмістр засвідчив готовність розглянути петицію у випадку повернення 14 радних, заяви яких про відставку він не прийняв. Кожному із них була надіслана така ухвала:
«До Вельможного Пана... Рада міста Мостиськ ухвалою з дня 4 серпня не прийняла до відома відставки Вельмишановного Пана з радного уряду, а визнаючи кількарічну його працю, як ефективну для інтересів міста, сподівається, що Вельмишановний Пан знову братиме участь у роботі над справами міста. – Ґмінний уряд міста, 8 серпня 1898, Квак».
Такий шаблонний лист отримав кожний із тих радних, хто демісував. Треба зазначити, що не всі вони по кілька років працювали у раді, як про це було написано, а декотрі лише кілька місяців. На це запрошення всі як один відповіли: «З ради вийшов, до ради не належу».
Ця невдача не знеохотила бурмістра, і він знову розіслав запрошення, але вже із переліком справ, які будуть розглядатись. Квака знову спіткала невдача. Автор з цього приводу пише:
«Хтось інший, розбитий такою невдачею, міг би розхворітись і на пару днів потрапити у ліжко, але наш пан бурмістр, незважаючи на поважний вік, має страусиний шлунок – перетравив все це, як гострі пігулки без усілякого негативного наслідку».
Не обійшли у «Echu Przemyskim» бурмістрового друга – місцевого «оборонця найменших та пригноблених» (як подано у дописі), адвоката доктора Ґьотцеля. У часописі вказували, що адвокат був не тільки приятелем Квака, але і його радником. Адвокат-єврей нібито подавав бурмістру певні «найкорисніші» пропозиції, що стосувались його рідних. Зокрема, читаємо про такий нехитрий ґешефт Ґьотцеля. Майже півроку меценас мав помічником (конципієнтом) «християнина з історичним прізвищем та іменем» (чи не Лева Кульчицького? – М.Х.). Упродовж цього часу клієнтська база Ґьотцеля невпинно зростала, відповідно і прибутки він отримував чималі. Коли конципієнт покинув меценаса, справи поступово пішли на гірше, і адвокат побачив перед собою примару краху. Рятуючись, він запропонував бурмістрові, аби той віддав йому посаду міського синдика зі скромною річною винагородою у 400 крон. Автор допису пише, що йшлося про хороший ґешефт – пан меценас хотів отримати синекуру, при тому, що у місті до того не було важливих судових процесів, й у майбутньому такої перспективи не очікувалось. У газеті вказували на ще один нюанс: Ґьотцель був членом міської ради, а тому не міг бути міським синдиком, хіба що jure caduco. Він не міг про це не знати, а тому, як впевнено заявляли у «Echu Przemyskim», йшлося лише про ґешефт⁹.
Коли миші не чують кота…
Аби надати своїм текстам більшої «легітимності» й «репрезентативності», дописи з’являлись з підписом – «мешканці». Власне один із таких написали «мешканці» Мостиськ влітку 1899 р., розпочавши його словами: «myszy harcują, gdy kota nie czują»¹⁰. Допис присвятили повітовому старості Жиґмонту Петруському, якому, як читаємо, в короткий час вдалося стати для євреїв лютим ворогом. Спочатку подано типовий для «Echa Przemyskiego» опис єврейської торгівельної практики: гендлярі вешталися по довколишніх селах і скуповували споживчі товари – птицю, овочі, набіл. У торгові дні була інша тактика: виходити перед містом (приблизно до двох кілометрів) і викуповувати продукцію у селян, що спішили на торги. Коли ж хто звертав спекулянтам увагу на завищені ціни, вони вели себе зухвало і зарозуміло. У торгових ятках, наголошують «мешканці», панувало граничне нехлюйство. Коли б хто побачив, через які руки переходить до нього кусень м'яса, котрий потім потрапить на тарілку, не один не їв би його. Служниці, які приходять до яток, не вибирають м’яса: продавець подає їм той шматок, який сам хоче продати, а до того ж ще й добавляє до ціни вагу кісток. Отримати кращий кусень дуже важко. А траплялося, що єврей замотував у нього тягарці, а після зважування спритно забирав, надуривши покупців на півкіля і більше.
Друга частина допису – розповідь про справжнього господаря повіту, який поклав «кінець…єврейським надужиттям» – «солодкі слівця» не доходили до його вух, а на лементи і погрози він також не зважав. Спочатку Петруський наказав єврейським масарникам, аби вони різали лише здорових тварин, а не хворих, що раніше траплялось не раз. Якби такий випадок було зафіксовано, то стерво потрібно закопати і заплатити грошовий штраф. У статті звернемо увагу на такий нюанс: раніше євреї добились у ґміні дозволу на те, аби тварин, призначених на забій, оглядав не повітовий ветеринар, а місцевий хірург – Вольф Корнер. Пізніше трапився, нібито, такий випадок: різник-єврей приніс до старостинської кухні кусень м'яса, «якого хіба собака міг би торкнутись», і хотів продати його за добру ціну. Кухар, звісно, відмовився брати такий продукт, чим роздратував єврея: той зчинив скандал, за що отримав три дні арешту.
Друге розпорядження старости Петруського стосувалось заборони євреям викуповувати по селах споживчі товари. Це питання також регулювалось грошовими штрафами. Автори допису – мостиські мешканці – склали подяку старості, бо завдяки його втручанню отримали якісне м'ясо і почали купувати продукти безпосередньо у виробника. Нові правила викликали спротив – «зчинився єврейський лемент на несправедливість старости». Про несправедливе покривдження євреїв (автори дивуються – «коли ж бо єврей був неправий?») чутки нібито дійшли аж до Перемишля. Тоді ж у Мостиська прибув знаний соціаліст, «ворог усього, що добре і справедливе, єврейський найманець» Вітек. Як радник намісництва, він інкогніто ходив по ятках і єврейських магазинах, навіть збирав скарги від спекулянтів, аби чим більше «нагромадити інформації про несправедливість старости і передати все це до пана намісника». Автори допису зловтішались, що євреї «гаряче в синагозі молились до Єгови», аби найшвидше звільнив їх від старости Петруського. Аби показати справедливість повітового керівника, у статті також розповіли про купця-християнина із Мостиськ – пана Р., який встановлював ціни на свій розсуд, але після втручання старости став уже більш розсудливим¹¹.
«Echo Przemyskie» була органом Католицько-національної партії, яка, зокрема декларувала «захист християн від економічного гніту євреїв».¹²
Як, зрештою, і в москвофільському «Русскому Слові» – наприклад, у відомому дописі з Судової Вишні, ще одному містечку Мостиського повіту, «Еврейская конкуренція» у газеті від 25 березня 1892 року, де євреї – не ремісники, а «простые спекулянты, стремящіеся къ обогаченію», гендлярі, які «ловятъ въ свои сѣти легковѣрныхъ». Звісно, вони продавали неякісну продукцію, а добротний паркет – місцеві «христіанскіи столяри»¹³.
_______________
¹Z pod Mościsk, dnia 5 sierpnia // Echo Przemyskie. R. II. Nr. 63. Niedziela, dnia 8 sierpnia 1897. S. 2.
² Там само. S. 2-3.
³ Там само. S. 3.
⁴ Mościska, 2 sierpnia 1898 // Echo Przemyskie. R. III. Nr. 62. Czwartek, dnia 4 sierpnia 1898. S. 2.
⁵ Там само. S. 2.
⁶ Krukienice, 19 sierpnia 1898 // Echo Przemyskie. R. III. Nr. 67. Niedziela, dnia 21 sierpnia 1898. S. 3.
⁷ Там само. S. 3.
⁸ Mościska w sierpniu 1898 r. // Echo Przemyskie. R. III. Nr. 69. S. 2.
⁹ Там само. S. 2.
¹⁰ Mościska, dnia 1 sierpnia // Echo Przemyskie. 1899. Rok IV. Nr. 63. S. 2.
¹¹ Там само. S. 2.
¹² Кліш А. Програмні засади та ідейні принципи Католицько-національної партії в Галичині наприкінці ХІХ ст. //Наука. Релігія. Суспільство. 2013. С. 23.
¹³ Див.: Хомяк М. Кава, мило і паркет
27.07.2020