Українська версія богині правосуддя не те щоб сильно гнана і голодна, але іноді тій жінці з запеленаними очима і людям різних статей, які на неї працюють, хочеться видавати молоко, а іноді цикуту. Щоб не мучилися. Огляд подій тижня в Україні.
Сутяги тижня
Пес, як не має що робити, то починає активно цікавитися власними тестикулами, а вітчизняні діячі, які називають себе «опозицією», у подібних випадках стають філологами-філантропами. Їх починають нестримно непокоїти питання функціонування мов в Україні і як то впливає на самопочуття тих, хто є тих мов носіями. Коли рівень стурбованості перевищує відомі тільки заклопотаним політикам норми, вони йдуть у суд і, як скандальний конандойлівський Френкленд, шукають там щось винятково їм цікаве.
У випадку з нелітературними персонажами крайнім виявився Конституційний Суд, який мусів розпочати розгляд подання народних депутатів щодо конституційності закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Протягом довгих (і іноді навіть ненудних) годин представники Міністерства освіти і науки, Міністерства закордонних справ, поважні люди з Інституту мовознавства робили спроби пояснити авторам подання – народному депутату VII-VIII скликання від «Опозиційного блоку» Олександрові Долженкову і чинному позафракційному нардепу Вадиму Новинському – недолугість їхніх претензій, але так і не змогли достукатися до свідомості прибульців з паралельного світу, де саджають на палю тих, хто не знає семантики терміна «паляниця».
Долженкову і Новинському треба періодично нагадувати про своє існування, бо пускання бульбашок по воді – то їхня карма, а звернення до суду за авторством Віктора Медведчука викликає підозру, що в найсірішого кардинала всіх часів і народів зле з пам’яттю. У 2020 році цей персонаж політичного паноптикуму потурбував Дарницький районний суд міста Києва своєю підозрою щодо книги історика і публіциста Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса». Віктору Володимировичу здалося, що друкований твір, який ледь не повністю укладений з матеріалів слідства у справі поета, принижують його (Медведчука) честь та гідність.
Варто було б нагадати, як на початку поточного тисячоліття аналогічні претензії тодішній віцеспікер парламенту і майбутній шеф Адміністрації Президента Кучми мав до твору Дмитра Чобота «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука». На сторінках, під якими підписався Чобіт, чоловік Оксани Марченко нарахував 99 фактів, які шкодять його репутації, в книзі Кіпіані він знайшов лише 9 несимпатичних для себе епізодів.
Навіть тоді, в «нульових», коли Медведчук вважався всемогутнім, Верховний Суд відхилив закиди Віктора Володимировича. Очевидно, історія повториться і тепер. Але не ймовірним черговим судовим фіаско мав би перейматися цей майже літературний герой – днями на адресу Медведчука пролунала фраза: «Я впевнений, що [він] дійсно фінансується з Російської Федерації. Слухайте, у нас [є] правоохоронні органи... Потрібно просто, щоб правоохоронні органи цим дійсно детально займалися». Автором цього твердження є Президент Зеленський. Звичайно, коли Володимир Олександрович вживає слово «просто» (наприклад, «щоб закінчити війну треба просто перестати стріляти»), то потрапляє в халепу, але буває час від часу, що і патик пальнути може.
Президент тижня
У самого гаранта Конституції перебіг біографії традиційно насичений. Цими днями Володимир Зеленський традицію розширив і поглибив у всіх напрямках. По-перше, виявилося, що глава держави тримає руку на пульсі народних депутатів від партії «Слуга народу» попри злі язики, які переконують у автономізації особливо самостійних «слуг».
Насправді парламентські соратники до свого керманича ходять ледь як не по свячену воду, а офіційний голова партії Олександр Корнієнко говорить про ці рандеву з притаманним йому красномовством:
"Так, радимося, він же наш духовний і практичний лідер фактично, нашої політичної сили... Я так жартую, звичайно. Але, зрозуміло, що принципові рішення, які стосуються висувань, в першу чергу мерів. Це не пряма паралель, але можна провести якусь невелику аналогію, що мер – це як президент міста (обговорюють із Зеленським, – Z). Для нас важливо, оскільки ми президентська партія, щоб Президент у цьому також брав активну участь".
Найсвіжішими приводами для погаданок нардепів з Президентом були місцеві вибори та підсумки роботи монобільшості. Важко уявити, що у США, де функціонує президентська форма правління, Дональд Трамп кликав до себе в Овальний кабінет конгресменів і сенаторів від нечужої йому Республіканської партії, але в наших парламентсько-президентських реаліях гукнути на Банкову законодавців є цілком нормальним, і електорату мусить сподобатися.
По-друге, реакції Президента на те, що відбувається по наш бік телевізора, значно пришвидшилися. Зеленський зробив висновок з критики на власну адресу, коли йому закидали тривале усвідомлення факту паводку на Західній Україні, і коли на Луганщині спалахнули ліси, оперативно відвідав небезпечні терени та майже особисто брав участь у приборканні негараздів.
Проколи, які трапилися, на жаль, досі якісно не залагоджені. А можна ж було на пальцях співвітчизникам пояснити, що у Конча-Заспу на державну дачу Зеленський приїхав не просто через примху пожити в сусідстві з політичними ветеранами. Зміна локації Президента пов’язана з тим, що саме у державній резиденції компетентним службам вдасться максимально ефективно охороняти персону №1, бо вороги не дрімають навіть в часи карантину. І ремонт за державний кошт хати, яку називають «дачею Ющенка», провели, аби все було ще максимальніше і ефективніше.
З незадекларованими п’ятьма з хвостиком мільйонами вийшло краще, але можна було зробити просто перфектно. Фабула така – забув Президент, що у 2019 році його родина отримала кошти в рахунок погашення вартості облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) загальною сумою 5,1 млн грн та здійснила витрати на придбання ОВДП в сумі 5,2 млн грн, але таке буває, бо Президент – людина, а людині властиво помилятися і забувати. Зате Зеленський сам особисто повідомив НАЗК про таку неприємність з пам’яттю і наголосив, наголошує, що всі громадяни України рівні перед законом і готовий нести відповідальність за порушення відповідно до чинного законодавства.
За правилами гри в країні, де законом крутять як циган сонцем, Зеленському за ті ОВДП загрожував би максимум тихенький громадський осуд, бо, як показує випита в Хмельницькому «карантинна» кава, що гикнулася штрафом тільки оточенню Володимира Олександровича, сам Президент, як фігура недоторканна, не може бути покараний. От і тепер очільник держави міг би розповісти про те, що, попри всі законодавчі перипетії, з власної ініціативи занесе в льох, де зберігається державний бюджет, належну суму штрафу. Крім того, покарає підлеглих, які не висмикнули його з виру державотворення для ретельнішого заповнення декларацій.
Тішить, що попереду у Президента ще роки роботи і він встигне ще наробити помилок, аби потім їх віртуозно виправляти.
Екс-Президент тижня
Очікувані несподіванки сталися в анабазисі Петра Порошенка. «Капризом художника», або зрозумілим лише самому ініціатору, можна назвати появу в судовій тяганині з п’ятим Президентом одіозного Ігоря Коломойського. Візити Петра Олексійовича в суд, виступи на мітингах, які відбуваються після таких походів, навіть очні та віртуальні двобої з Генеральною прокуроркою вже дещо приїлися. Проте навряд чи розширить смакову гамму бажання Ігоря Валерійовича вставити в процес свої п’ять копійок.
«За заявою звичайної людини на прізвище Коломойський в Офісі Генерального прокурора було зареєстровано чергові чотири кримінальні провадження стосовно Петра Порошенка. Пан Коломойський виступив зі стандартним набором, і, звісно, його заяви стосуються "Приватбанку": що нібито Президент Порошенко перешкоджав господарській діяльності "Приватбанку", що нібито Порошенко поширював, розголошував банківську таємницю "Приватбанку", ну і, як завжди, там зловживання службовим становищем і навіть легалізація коштів, отриманих злочинним шляхом», – розповів про слід олігарха в сучасному існуванні народного депутата адвокат Порошенка Ігор Головань.
За зловживання службовим становищем свого часу заочно засудили ще одного екс-президента – Міхеїла Саакашвілі. Правда, в тій справі фігурувало ще й побиття грузинського бізнесмена, яке буцімто замовив Міхеїл Ніколозович. Якби Порошенкові знайшли щось подібне, то сюжет заграв би новими барвами і можна було б уявити, як лідер «Європейської солідарності» емігрує до Грузії, де очолює, скажімо, Імеретію, свариться з тамтешнім аналогом нашого Авакова Георгієм Гахарією і врешті бігає по дахах старого Тбілісі.
Не так казково, але оригінальніше від починань Коломойського виглядає розвиток сценарію «контакти Порошенка з Путіним». Якимсь незбагненним чином майже збіглися в часі цікавіші події, ніж пошук Коломойським істини в суді. Спочатку нардепка від «Слуги народу» Ірина Верещук звинуватила Порошенка в тому, що він в 2014 році привітав Путіна з Днем Росії. Звинувачений парирував, що аргументувати свої слова, посилаючись на сайт Кремля, – то порядних розмірів моветон.
Натомість невгамовний Андрій Деркач на «ворожі голоси» не спирався, а згадав про абсолютно реального журналіста-розслідувача, який поділився з ним якісним записом телефонної розмови Порошенка з Путіним, яка ніби відбулася 30 квітня 2015 року. Бесіда велася в майже панібратському тоні і за резонансом мала б затьмарити навіть таємні діалоги того самого Порошенка з екс-віце-президентом США Байденом.
Але виникає кілька питань. Як довго мордували анонімного журналіста-розслідувача, що він віддав таку «бомбу» в чужі руки? Для чого Деркач підставив Путіна, колегу по сфері діяльності, оприлюдненням його дружнього спілкування з «бандерівцем», «організатором державного перевороту» і «узурпатором» Порошенком? Що буде в наступних серіях?
ДБР тижня
Покращити репутацію Державного бюро розслідувань можна буде, коли слідчі цієї структури знайдуть винних у зникненні золота Полуботка, притягнуть їх до відповідальності, а самі фінансові та культурно-історичні цінності повернуть на історичну батьківщину. Це з сфери ненаукової фантастики, у сірій реальності ж майже все резонансне, що містить у своєму контексті абревіатуру ДБР, пов’язане з негативом.
Розповісти про себе широкому загалу, використовуючи «справи Порошенка», вирішив начальник 3-го відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління ДБР Олег Корецький. Зі слів правоохоронця стало відомо, що цікавиться Бюро Порошенком ще з травня минулого року, а коли Корецький спробував пояснити власному керівництву, що відповідні справи щодо згаданого громадянина не мають перспективи і їх доцільно закривати, то на нього почався «досить сильний тиск». Врешті начальнику відділу повідомили вищі начальники, що він повинен звільнитися. За словами Корецького, аргументом було те, що він не підходить ДБР.
Людину з «загостреним почуттям справедливості» (автохарактеристика Корецького) у Бюро звинуватили у перевертанні дійсності догори дригом. У прес-службі ДБР повідомили, що він «особисто за своїм підписом неодноразово протягом усього 2019 року звертався до прокурорів з проханням погодити підозру» Порошенку. Згадувалося також, щоправда, без конкретики, що порушник спокою «зливав» службову інформацію.
Після голосного старту Корецький взяв паузу. Ймовірним розвитком подій буде традиційне замітання сміття під лінолеум, тобто з «загострено справедливим» знайдуть спільну мову, аби він не був надто балакучим. Проте не виключено, що підтягнеться важка політична артилерія, і тоді ДБР матиме ще одну плямку на мундирі, який і так нагадує забарвленням песика породи далматин.