Старомордність

Володимир Зеленський переміг на виборах, зокрема й завдяки обіцянці привести до влади нові обличчя. Всуціль професіоналів із незаплямованими репутаціями. Проте одразу ж призначив керівником своєї адміністрації людину, що не мала права займати цю посаду через люстрацію. Тож для того, аби обійти закон – назву канцелярії гаранта змінили, перетворивши її на Офіс президента. Ба більше – тепер представники президентської команди й поготів намагаються здихатися закону про очищення влади, аби могти ставити на керівні посади януковичівські кадри.

 

 

На парламентських виборах партія Зеленського здобула більшість у парламенті. Здається, навіть тарган міг би перемогти в своєму окрузі, якби йшов від Слуги народу. Люди просто голосували за бренд, абсолютно не зважаючи на імена, котрі за ним ховалися. І раптом вже після виборів з’ясувалося, що під масками нових облич ховалися колишні регіонали, тимошенківці, порошенківці, а ще різні ґвалтівники та бандити. Так свіжий подих від нових облич виявився черговим перегаром старих морд.

 

Либонь, справа в тім, що народ просто не зрозумів Зеленського. В нашій мові є таке чудове слово «лицедій». А президент України – справжній лицедій. Той, хто торгує – вибачте, працює – обличчям. Майстер перевтілення, котрий просуває в країні серіальний наратив. Тож коли він говорив про нові обличчя – то мав на увазі старі морди, котрі начеплять маски, загримуються і гратимуть нові ролі.

 

Взагалі всьому, що робить Зеленський та його команда, дуже пасує термін «старомо(р)дність». Він чудово пояснює напрямок дій влади. По-перше, Зеленський одразу взявся за  повторення того, в чому звинувачував попередню владу.

 

«Не можеш перемогти – очоль», – стверджує мудрість. І нею скористався Зеленський. Той самий Зеленський, котрий перед виборами ледь не всю свою кампанію побудував на критиці Порошенка. Проте вже дуже скоро сам став чи не більшим Порошенком за самого Порошенка. При чому перейняв одні з найгірших моделей поведінки попередника.

 

Зеленський шпетив Порошенка за «війна має тривати тижні, а не місяці», проте невдовзі вже сам обіцяв швидко закінчити війну і знищити Мінські угоди, але потім став адептом безальтернативности цього договору й, схоже, усвідомив, що тривалість війни залежить не лише од його бажання. Що не досить просто хотіти «зійтися десь посередині» чи «перестати стріляти». Навіть іти на невеликі поступки недостатньо. Кремль хоче повної капітуляції.

 

Порошенко перетягував до себе різних регіоналів – і Зеленський слідує в цьому напрямку. Здається, він ніяк не може дочекатися, коли врешті можна буде призначити «професіоналів» Тігіпка та Хорошковського на важливі державні посади.

 

Замість гладковських у Зеленського є свої єрмаки. Замість армійських товаришів – квартальна братія. Замість вінницьких – криворізькі. Замість Петра інкоґніто маємо оманливу історію замість Буковелю, та ще й із мутним російським слідом.

 

Зустрічання літаків Зеленським – це його аналог перерізання стрічок Порошенком. Як останній примазувався до відкриття того, до чого не мав ані найменшого стосунку, так і теперішній президент піариться поруч із вантажем Епіцентру.

 

Одним із ключових козирів Зеленського видавалася його несистемність, себто можливість робити нестандартні ходи. Діяти несподівано, рішуче, не залежати од політичних традицій та нав’язаних правил гри. Це могло би заскочити недругів України на зовнішній арені та всередині країни. І коли таким нестандартним ходом спікери влади проголошують призначення Саакашвілі – стає зрозуміло, що найбільш несподіваним в роботі Зеленського є його вторування Порошенку. Бо цього направду ніхто не очікував. І у Зеленського є не лише свій Саакашвілі, а й свій Аваков – точно як в Порошенка.

 

Тільки Зеленський у своїй старомордности зайшов куди далі. В цю ж канву чудово лягає призначення виконувачем обов’язків міністра освіти Сергія Шкарлета, колишнього регіонала, побратима Табачника. Просто справжній свіжий вітер.

 

Проте ще краще вписується в цей концепт призначення міністром культури Олександра Ткаченка. Людини, котра доклалася до того, аби за Зеленським закріпився новомордий образ Василя Голобородька. Котра допоможе остаточно перетворити українську культуру не на маскарад чи карнавал, і навіть не геловінівське збіговисько живих мерців, а на Маски-шоу в епоху маскового режиму. При чому за радість ще буде, якщо Маски-шоу будуть одеського фіґлярського розливу, а не беркутівського.

 

07.07.2020