† Степан Ковалів.

Сьогодня наспіла до нас телєґрама з Борислава: 26. червня пополудне помер Степан Ковалів. Похорон відбудеться 29. с. м. о год. 10 рано.

З Ковалевим сходить в могилу один з нечисленних вже ветеранів українського письменства в Галичині, що дебютували в безпросвітних 80-тих рр. м. ст. Один з тих, що серед важких злиднів продиралися життям, а вільну хвилю від праці на хліб насущний присвячували рідному письменству. З дивною впертістю, яку виніс він з під сільської стріхи, в суматосі горячкового життя "галицької Каліфорнії", де люде з жебраків робилися міліонерами і навпаки, він з твердою послідовністю сповняв совісно і з любовю свій учительській обовязок і писав свої овіяні тихою любовю до понижених і покривджених оповідання. Писав їх, посилав до часописей, вони там друкувалися під псевдонімами: Дроздишин, Дрозд, Плескачка, Стефан Пятка і ин. — а читаюча публика довгі роки не знала, що автором цих оповідань з бориславського життя є тамошний скромний учитель.

Очевидно про літературний заробіток довгі десятиліття не було й мови. Одинокою нагородою було почуття сповненого по своїм силам обовязку супроти рідного письменства. Щойно 1899 р. після 19-літної літературної діяльности Ковалева "Видавнича Спілка" позбирала частину розсипаних по ріжних часописах і журналах оповідань Ковалева і видала їх в двох томиках: "Дезертир і инші оповідання", та "Громадські промисловці". Відтак видала "Видавнича Спілка" ще шість томиків його оповідань, між ними чотири томики оповідань для молодіжи.

Богато дечого з писань пок. письменника лишилося поза цим виданням і мабуть чимало, о скілько нам відомо, лишилося в рукописи.

Як на незавидні умовини життя покійника — його літературна спадщина значна.

Степан Ковалів уродився в с. Брониці дрогобицького повіту 25. грудня 1848 р. Батьки письменника були вбогі селяне, що мали хатину-ліпянку і два півзагони поля. До народньої школи ходив Ковалів у Дрогобичі у ОО. Василіян, а відтак вчився в низшій реальній школі в Перемишлі. Перед вступленням до учительського семінаря був дякоучителем у Городищі і у свойому рідному селі. Після скінчення учительського семінаря у Львові вернув 1875 р. до рідного села і тут працював чотири роки. Завдяки його заходам в Брониці поставлено гарний шкільний будинок, який після покликання Ковалева на посаду в Бориславі остався пусткою. В Бориславі працює він з першу яко учитель відтак яко управитель одної з найбільших народніх шкіл в Галичині. Коли візьметься під увагу, що до школи, якої пок. Ковалів був управителем, учащало рік-річно понад 1000 дітей, що — головно давнійшими роками — більшість учительського збору були т. зв. панчошкові учительки, а дальше — нужденну винагороду за працю в найдорожшій в Галичині місцевости — годі не схилити голови перед людиною, що серед тих умовин мала на стільки гарту духа, щоби посидющо віддавати хвилі відпочинку непоплатній літературній праці. А зачав Ковалів писати в 1881 р. в "Приятелю дітей", де поміщував свої оповідання для дітей і педаґоґічні статті, пр. "Гірська дитина", статейка про дорогоцінні камені і т. д.

У своїх оповіданнях затвердив Ст. Ковалів в укр. літературі життя "галицької Каліфорнії" на протязі перших десятків років переміни незамітної оселі у найбільший галицький промисловий центр. Не він перший в українськім письменстві зачав брати сюжети з відсіля. Зробив це його великий сусід — І. Франко. Та обробітка сюжетів у обох письменників зовсім инша.

Франко, як це слушно зазначив д-р Осип Маковей, поробив з тих тем культурно-історичні образки з теоретичним засновком від початку і з психольоґічним поглибленням у розвою події. Франко не відокремлює бориславського життя в самостійну цілість, а малює його в звязку з иншими подіями і течіями як одну тільки ступінь в сучасній економічній крізі селянського життя. Таким чином перед читачем в цих оповіданнях стають малюнки економічного життя цілого краю: селянські злидні, нові форми визиску, руїна селянського господарства, народини сільського пролєтаріяту, врешті як яскравий зразок матеріяльного і морального занепаду: бориславське робітництво.

Ковалів не ставить собі так широких рам. Він побутовець. Прекрасно ознайомлений з місцевими умовинами він нанизує картину за картиною з життя, яке довкруги нього кипіло, яке день в день мав нагоду обсервувати. І малює їх з яскравим реалізмом, нічого не підкрашуючи й нічого не ховаючи в тінь.

Закріплення побуту цієї цікавої закутини землі саме в період нагальної зміни — головна заслуга покійного письменника.

На окрему згадку заслугують його оповідання для молодіжи. Знання діточої душі, вміння промовляти до неї про кожду справу ясно і зрозуміло, ставлять їх на першому місці в нашій не дуже богатій літературі для молодіжи.

З артистичного боку оповідання Ковалева мимо їх плястіки носять сліди скорої роботи. Автор не мав часу цизелювати форму своїх творів. Всеж фабула в них богата, обсерваційний матеріял обильний, опрацьовання ясне і просте.

Твори Ковалева являються цінним вкладом в українську літературу — і імя покійного письменника все будеся згадувати поруч імен Кониського, Лeвіцького, Грінченка та инших подвижників українського письменства.

[Громадська думка, 30.06.1920]