[Крїза в коаліції і в міністерстві. — З парляментарних комісій. — Рускі посли.]
Відень 18 н. ст. червня.
І так вже вибухла подвійна кріза, в правительственній коаліції і в міністерстві, вибухла навіть трошка скорше та инакше, анїж заповідали або проваджували єї хоч-би розглядні люде. Справа целлійска не єсть дїйстною причиною крізи а тілько остатною каплею, котра переповнила міру. Суперечність межи складовими частями коаліції мусїла скорше чи пізнїйше, при якій-небудь важнїйшій акції позитивній, виступити так сильно, що дальше спільне дїланє стало би неможливим. Плакати за коаліцією нїхто не буде, навіть урядовцї, котрі все голосили світови о добрім здоровлю теперішної небіжки: они дістануть нового пана, котрого так само будуть величати і єму служити, хоч-би він був цїлком неподібний до свого попередника.
Смерть коаліції наступила нинї [18. червня] перед годиною [8-ою в вечер] в комісії буджетовій. Голосовано над внесенєм референта буджету міністерства просвіти д-ра Бера, щоби вичеркнути з буджету суму 1.500 зр. призначену на активованє словіньскої [властиво утраквістичної] ґімназії в Целлю. За сим внесенєм — т. є. против заложеня тої ґімназії упало 15 голосів [а именно: 11 Нїмцїв-лібералів, 2 Нїмцїв-націоналів і 2 Италіянцїв], против внесеня д-ра Бера — отже за словіньскою ґімназією в Целлю було 19 голосів [т. є. 6 Поляків, 3 Чехів, 3 Нїмцїв-клєрикалів, 2 ческих февдалів, 2 Словінцїв, 1 Хорвата, 1 Русина, 1 Румуна; зовсїм не голосували Нїмець ліберал д-р Рус [яко предсїдатель] і Поляк Ґнєвиш, котрий вийшов перед голосованєм. Окрім членів комісії буджетової зібралось на се засїданє з яких 80 инших послів, так що згромадженє було численнїйше анїж нераз в повній палатї. — Нїмцї-ліберали заповіли вотум меншости а референт, до них належачій, заповів зложенє реферату. По сїм замкнено засїданє, котре не тревало півтора години.
При нарадах над школами в комісії буджетовій промовляв два рази посол Романчук. При позиції "висші школи" говорив між иншим о чотирох катедрах правничих у Львові для Русинів, заповіджених цїсарским розпорядженєм ще з 1862-ого року, з котрих доси лише дві були обсаджені, а від чотирох лїт навіть лиш одна, бо хоть убігали ся спосібні кандидати, то однак стрічали все перепони, а се знеохотило их і других. Вправдї відтак міністерство надало стіпендію одному кандидатови для доповненя своїх спеціяльних студій в заграничних університетах, але опісля справа застрягла. — Відповідь міністра була прихильна, але загальна: він сказав, що міністерство не залишить обсадити всї чотири катедри, скоро знайдуть ся кваліфіковані кандидати. Але в тім именно біда, що узисканє кваліфікації стрічає перепони в львівскім університетї.
Нинї промовляв пoc. Романчук о школах середних. З причини теперішної ситуації і зверненя загальної уваги на оден тілько предмет — сказав він — буду говорити цїлком коротко. Домагав ся отже, щоби одна руска паралєлька в черновецкій ґімназії ще сего року була отворена та щоби не тілько перемискі але і коломийскі паралєльки рускі, скоро там вже будуть чотири кляси, з новим роком шкільним були від польских ґімназій відлучені та перетворені в самостійні ґімназії. — Міністер не відповідав нїчого, бо дискусія була вже замкнена.
В комісії для реформи виборчої пос. Романчук промовляв над проєктом д-ра Рутовского також два рази. Першій раз домагав ся поданя ходу нарад в підкомітетї [за чим опісля висказали ся навіть деякі пів урядові дневники], а хоч д-р Рутовскій сему опер ся, однак при дальших нарадах комісійних таки тайни підкомітету в значній части вийшли на верх. Другу бесїду п. Романчука подали в досить докладнім витягу віденьскі дневники. Miністер Бакегем сказав опісля п. Романчукови, що він мусить на сю бесїду відповісти і вже навіть приготовив собі довшу відповідь, але — тимчасом прийшла кріза і засїданє комісії виборчої ледви щоби відбуло ся ще за теперішного правительства.
З руских послів прибувають тепер постійно у Відни Романчук, Вахнянин, Барвіньскій і д-р Волян. П. Охримович приїзджає частїйше, Підляшецкій побувши якійсь час виїхав до Львова, Телишевскій виїхав з Відня до Ґляйхенберґа на курацію але має після можности доїзджати, о. Мандичевского ще не було у Відни по Великодних святах. Дописуватель "Буковини" а за ним і "Народна Часопись" [обі сі пів-урядові ґазети часто передруковують взаїмно свої статьї, даючи відай в той спосіб вираз публичній опінії цїлої Руси-України] гнївають ся на мене, що я "не знаю, що робить клюб рускій", а "Нар. Часопись" ще й докоряє менї, що я слїджу на кождім кроцї пп. Барвіньского та Вахнянина а не пильную Романчука та инших послів. Лишаю на боцї певну суперечність межи одним а другим докором, а скажу лиш тілько: як раз противно — я згадую частїйше о Романчуку, рідше о Барвіньскім та Вахнянинї, а не минаю також инших руских послів. Та й не від тепер я пишу о дїяльности руских послів, але писав ще і в попередних роках, коли був ще попередний клюб рускій з 7 послів. О дїяльности теперішного "руского клюбу" подав я те, що зміг довідати ся, і то зовсїм обєктивно, навіть без всяких критичних заміток. Більше знає о нїй дописуватель "Буковини", котрий [в 48-ім н-pi] доносить, що "рускій клюб" стоїть в справі реформи виборчої на становиску проєкту д-ра Рутовского. Се становиско єсть очевидно не згідне анї зі становиском попередного "руского клюбу", анї зі становиском народної проґрами, ухваленої "Народною Радою" у Львові в роцї 1892, анї зі становиском руских послів соймових, анї зі становиском кількасот руских петицій внесених до ради державної, анї зі становиском занятим на всїх яких-небудь вічах руских, отже і незгідне з цїлою загальною опінією Русинів. Признаю ся, що я не припускав, щоби теперішний "рускій клюб", при всїй своїй прихильности для правительственної коаліції, правительства і верховодячого сторонництва польского, пійшов аж так далеко, — се означає політичну капітуляцію Русинів за цїну непевної охорони окремішности національної...
Дѣло
20.06.1895