Без імунітету

Добре, що Джордж Р.Р. Мартін досі не звернув уваги на українську політику.  В «Іграх престолів» умовно позитивними персонажами можна було назвати хіба драконів — у наших палестинах і такого нема. Огляд подій тижня в Україні.

Програма тижня

Прем’єр Денис Шмигаль — однозначно добросердечна і шляхетна людина. Після того, як під час попередніх відвідин будівлі під куполом керівника уряду бештали останніми словами, а виплекану ним і його командою програму дій народні депутати називали «рефератом», пересічний громадянин обклав би парламентарів матюками і сів на тиждень на стакан. Але Денис Анатолійович не з пересічних. Тому, взявши волю в кулак, прем’єр розігнав текст програми з десяти сторінок до вісімдесяти п’яти і знову прийшов у Верховну Раду.

Тепер уряд запланував ввести з наступного року накопичувальну пенсійну систему, розвивати недержавне пенсійне забезпечення і взагалі дбати про пенсіонерів, як про рідних дітей. З 2021-го ж року прожитковий мінімум становитиме, за планами уряду, 40% від середньої зарплати. Але казус полягає в тому, що до 21-го чинному уряду ще треба якось проіснувати — а з цим можуть виникнути проблеми, бо перероблений документ Шмигаля нардепи знову забракували, й річного імунітету від розпуску (це передбачає прийняття ВР програми дій Кабінету Міністрів) прем’єр з соратниками не отримав.

Сильно тим Шмигаль не перейнявся, підстав для відставки не побачив, а все, що відбулося, назвав «політичним моментом».

Натомість народні депутати, аби не тільки високопоставленим чиновникам було прикро, поставили в дурне становище свого колегу Святослава Вакарчука, який хоче перестати колегою бути, і не дозволили співакові скласти мандат. Аргументували слуги народу таке рішення тим, що Святослав Іванович на важливе для власної кар’єри голосування не з’явився. Вийшло майже корлеонівське «ти просиш в мене про послугу, але ти просиш без належної поваги». Тепер колективний дон Віто почекає, коли заблукалий в українській політиці Вакарчук таки прийде в залу і ввічливо попросить дати йому спокій. Після цього нардепи у вигляді єпитимії змусять «океаноельзівця» прив’язати на мікрофоні хустину (він то любить робити на концертах) і виконати щось з репертуару Рози Римбаєвої, аби підняти настрій двічі упослідженому Шмигалю.

Посилення тижня

Час від часу закрадається думка, що коронавірус виник не для того, аби ціни на респіратори й антисептики виросли до непристойних розмірів, а щоби всесвіт ще щільніше познайомився з людською недалекістю.

Жорсткий карантин вводили, коли хворих було відносно мало, й умови його послаблювали, коли палати в лікарнях були вже порядно залюднені.

Провідні охоронці здоров’я України покумекали, що щось пішло не в той бік, і вирішили заходи боротьби проти пандемії знову посилити. Спікером цих своєрідних фрикцій знову став головний санітарний лікар Віктор Ляшко, який побідкався, що не всі суб’єкти господарювання дотримуються санітарних норм, і випродукував чергову банальність: «Без створення умов для дотримання карантинних заходів їх дотримання неможливе».

Ескулап трохи іншого рівня, голова медичної комісії Києва Олег Гелевей згадав, як колись Ляшко необачно зізнався, що ідея з забороною на прогулянки в лісах прийшла в чиюсь впливову голову з п’ятої точки, і також доклався до тримання населення в тонусі. «Ми повинні бути, принаймні, морально налаштовані, що карантин не лише в Україні, але і у всьому світі буде продовжений до нового року», — сказав Гелевей.

Потенційні пацієнти видихнули спокійніше і почали чекати 21-го року — тим паче, що Шмигаль стане тоді впроваджувати пенсійну реформу.

Руханка тижня

Майже іронічна підозра щодо Петра Порошенка, який якимсь незбагненним чином стимулює правоохоронні органи, аби вони ним перманентно цікавилися, стає так само майже реальністю.

За картини в Музеї Гончара п’ятого Президента вже торбали, таємні бесіди з Байденом інкримінували, тепер дійшли руки до більш сакрального. Порошенко фігурує у провадженні щодо розпалювання релігійної ворожнечі. Її він розпалював шляхом отримання томоса і створення Православної церкви України.

Після такого повороту нікого не здивує, коли на чергове побачення з українською Фемідою Порошенка запросять, аби побесідувати на предмет його схуднення і чи не вживав він у цьому процесі якихось заборонених препаратів.

Треба віддати належне Петрові Олексійовичу, бо з кожного контакту з компетентними органами він витискає максимум інформаційних дивідендів. Такого резонансу довкола свого переслідування не досягали корифеї кримінального пабліситі Юлія Тимошенко і Юрій Луценко. Петро Олексійович майстерно створює собі образ жертви режиму — а режим йому в цьому сприяє, наскільки має можливості. Може, дійсно Порошенко доплачує спеціалістам з ДБР, прокуратури чи суду, аби вони виглядали максимальними неадекватами? 

У липні епопея «Петро і Феміда» продовжиться — чекати чогось логічного від неї не варто, але подивитися буде на що.

Інтрига тижня

Потенційний міністр освіти і науки Сергій Шкарлет стане індикатором, який продемонструє реальний вплив президента Зеленського на Верховну Раду. Уродженець узбецького Коканду Шкарлет є класичним прикладом вітчизняної номенклатури – на виборах 2004 і 2010 років підтримував Януковича, у ті ж часи клав сили і хист на підтримку Партії регіонів (кажуть, навіть з одіозним Дмитром Табачником товаришував), але в 2015 році балотувався до Чернігівської обласної ради від Блоку Петра Порошенка.

В древньому Чернігові гарна архітектура і мальовничі парки, але навіть коли ти в тому місті працюєш ректором технологічного університету, на київські пагорби нестримно тягне. Тим більше, що, як патякають «поінформовані джерела», тягне тебе сам президент України. Чим так припав до душі Шкарлет Зеленському, поки що достеменно невідомо. Є підозра, що у своїх кадрових смаках і сам Володимир Олександрович не до кінця петрає.

Наразі Шмигаль вніс до парламенту проєкт постанови про призначення Шкарлета міністром, але профільний комітет несподівано трохи показав зуби та самостійність, і питання зависло.

Фактом також є те, що у разі, коли таки Зеленський нагне парламент і проведе через його зал чинного ректора в керівники Міністерства освіти і науки, то Шкарлету постійно нагадуватимуть не лише політичну всеїдність, а й кілобайти плагіату в його наукових працях. Для чого такий клопіт Зеленському — питання відкрите, а розв’язати проблему де-юре безголового міністерства пасувало б принаймні до початку навчального року.

Щоправда, навряд чи хтось достеменно знає, коли той навчальний рік почнеться.