З нагоди 35-лїтя учено-літературної і 25-лїтя професорскої єго дїяльности.
[З одескої часописи "По морю і cyшѣ".]
Професор кіївского університету св. Володимира, доктор рускої исторії Володимир Бонифатєвич Антонович — визначний сучасний учений дїятель, оснуватель україньско-рускої археольоґії і найлучшій, після загального признаня, знаток україньско-рускої старини, в лучшім значіню слова историк і первостепенний рускій археольоґ.
Значінє ученої дїяльности В. Антоновича давно признане науковими товариствами і институціями, що вибрали єго своїм почестним або дїйстним членом. Академія наук і Императорска археольоґічна комісія именували єго своїм членом-кореспондентом.
В.Б. Антонович родив ся в 1834 роцї в т. зв. юго-западнім краю, в кіївскій ґуб. [в м. Махновцї, бердичівского уїзду] в семьї, що належала до споляченої колись україньскої шляхти. Перші роки науки А-ча дома перейшли в виучуваню на память польскої исторії в стихах, мітольоґії, короткого катихизму та читаня француских подорожей, а середне образованє він дістав в одескій 2-ій ґімназії. В Одесї протекли молоді роки Антоновича, пробудилось єго самопізнанє, длятого може й тепер він радо відвідує нашу Одесу. В гімназії А-ч учив ся вельми охочо і добре виучуючись клясиків; він особливо занимав ся францускою літературою. Скінчивши ґімназію в 1850 р., А-ч вступив на медичний факультет в Кіїві, але вислухавши всїx пять курсів, не став лїкapeм а перейшов на исторично-фільольоґічний факультет, позаяк уже в тім часї сильно интересували єго занятя исторією а спеціяльно студії україньско-рускої исторії. В 1860 р. А-ч скінчив університет зі степенем кандидата исторично-фьльольоґічних наук.
В той час А-ч разом з Taдїєм Рильским найшов в собі моральні сили зірвати оконечно і безповоротно з шляхетскими традиціями і вернутись до народности, колись покинутої єго прадїдами, щоби трудитись на користь тих, котрі колись викормили многі поколїня вельможних кольоністів. Потім А—ич проголосив і мусїв обороняти, в наші часи досить недразливу гадку, що україньско-рускій нарід не єсть народом польским і що всяке покушенє на єго язик, віру і самостійний розвиток не може бути оправдане.
З 35 лїт своєї плодотворної роботи А—ч посвятив найбільшу часть виясненю внутрішного житя полуденної Россії а меншу археольоґічним трудам.
З-разу А—ч по скінченю курсу взяв посаду учителя латиньского язика в кіївскій 1-ій ґімназії, а відтак від 1862 року посаду учителя исторії в кіївскім кадетскім корпусї. В 1863 р. А—ч вступає на службу в "временную коммисію для разбора древних актов", що була при канцелярії кіївского ґенерал-ґубернатора, і в тім же роцї став головним редактором видаваних комісією актів. На тім вельми важнім і oдвiчaльнім становищи А—ч зістає до 1880 року. На основі актового матеріялу, яким розпоряджав, написав А—ч ті цїнні роботи, котрими розслїдив всї сторони внутрішного житя України-Руси під польским панованєм, положенє поодиноких станів, стан україньско-рускої суспільности і єго боротьбу против угнїтників.
З величезної маси архівного матеріялу дорогою мозольної, витревалої і майстерної роботи вибирав А—ч однородні документи, н. пр. о крестянах, о козаках, гайдамаках, шляхетских родах і т. п., а відтак печатались они в видавництві комісії — в "Архиві Юго-Зап. Россії" томами, при чім до кождого тому придавалась моноґрафія, уложена на основі видаваного матеріялу*). Характеристичною чертою тих вельми важних poзcлїдів являє ся майстерна переробка сирого матеріялу, зовсїм нові, самостійні виводи, цїнна замітки, все обєктивні і осторожні, а також замітно ясний, короткій і точний виклад. Тими і пізнїйшими роботами А—ч майже вичерпав увесь внутрішньо бит України-Руси віків XVII. і XVIII-ого.
В 1870 роцї, по оборонї диссертації: "Послѣднія времена козачества на правой сторонѣ Днѣпра", А—ч осягає степень магістра і предложенє заняти катедру в кіївскім університетї в характері доцента рускої исторії.
I от, за час своєї — 18 [30] мая с. р. минаючої 25-лїтної учено-педагоґічної дїяльности Антонович витворює школу историків, з честію займаючих університетскі катедри в Харкові, Москві, Кіїві і Львові, учеників, що продовжають трудити ся в тім самім напрямі в науцї, і ґpyпy археольоґів. Роботами А—ча і єго учеників положені тривкі основи для дальшої областної обробки україньско-рускої исторії, розкрита і детально вислїджена исторична непереривність україньско-рускої народности з єї побутовими різницями під властію чужих елєментів.
Коли в 1873 р. в Кіїві відкрито "Юго-Зап. отдѣленіе Императорскаго географическаго общества", в Записках сего віддїлу була поміщена перша студія о економічнім житю України "О промышленности в XVIII стол." До того часу належить виданий Антоновичем і Драгомановом замітний збірник пісень, що був нагороджений Академією наук Уваровскою премією і звернув на себе увагу західно-европейских учених — "Историческія пѣсни малорусскаго народа" в 2 томах [1874–1875 р.]. В 1877–78 р. А—ч жиє довшій час в Петербурзї і Москві, працює в рукописнім віддїлї Румянцевского музея, в архіві "иностранных дѣл", а також в рукописнім віддїлї Императорскої публичної бібліотеки в Петербурзї, де і видав знаменито уложену як що-до наукової техніки, добору матеріялу, так і що-до виводів студію "О колдовствѣ", нагороджену медалію Императорского ґеоґраф. общества.
В той сам час А—ч виводить на світ исторію литовско-рускої держави. Єго замітні "Очерки исторіи великаго княжества литовскаго" [1877–1878 р.] були представлені яко докторска диссертація. В 1878 р. єго признано доктором исторії і вибрано звичайним професором університету св. Володимира. В 1880 роцї вибрано А—ча деканом исторично-фільольоґічного факультету, а від 1881 року майже десять лїт був предсїдателем историчного товариства Нестора-лїтописця.
Від часу відкритя в Кіїві висших женьских курсів А—ч брав в доли их найживійшу участь: в першу пору був він касієром курсів і за весь час читав лєкції аж до 1888 р.
Розслїдивши литовскій період рускої исторії, А—ч самостійно оброблює до-монгольскій період і особливо темний — до литовского завойованя. Загальні виводи, до котрих довели єго дослїди, він подав в свoїм курсї лєкцій; ним він звичайно вводив слухателїв в науку рускої исторії. Вельми подрібно розслїджений той період в роботах єго слухателїв, написаних під єго рукою; тепер в тій области навряд чи можливе яке-небудь відкритє.
Щоби закінчити далеко неповний огляд трудів А—ча з исторії, скажемо ще, що кромі виданих сїмох томів актів "Архива Юго-Зап. Россіи" А—ч видав з поясненями збірники лїтописей, мемуари, дневники, дотикаючі исторії України-Руси. Кромі того, разом з проф. Бецом, А—ч видав популярні очерки — "Историческіе дѣятели Юго-Зап. Россіи, с біографіями і портретами" [1883 р.]; наконець, він був одним з дїяльнїйших сотрудників "Кіевской Старины"**)
Ще в 1872 р. А—ч був именований завідовником кабінету монет і музея старинностей кіївского університету. Він пpивів до порядку коллєкції і почав систематично доповняти музей старинностями, найденими на території України.
Вже 1876 р. він помістив в "Древностях" видаваних Москов. археол. обществом, студію "О мѣстоположеніи древняго Звенигорода", а на археольоґічний зїзд в Кіїві видав разом з проф. Терновским цінний "Сборник матерьялов для исторической топографіи Кіева і его окрестностей".
З-разу А—ч збирав готові вже дані, а потім з року в рік, мимо нездоровля, замість лїтнього відпочинку переводив розкопи курганів в ґубернії кіївскій, волиньскій, подільскій, чернигівскій, полтавскій, херсоньскій, миньскій, на Кавказї і в инчих сторонах з припорученя Импер. Моск. археол. общества і других институцій.
Першій археольоґічний очерк А—ча був напечатаний в "Чтеніях в обществѣ Нестора лѣтописца" [1876 р.] — "Археологическія находки в Кіевѣ і Кіевской губ.", трохи пізнїйше появляє ся "Описаніе кіевскаго клада римских монетъ" [1878 р.], а за тим студія "О курганах юго-западнаго края", "Дневникъ раскопокъ на Кавказѣ" [1879 р.] і другі роботи.
В 1880 роцї А—ч виїхав на довше за границю в подорож по Европі, переїхав Италію, взяв участь в археольоґічнім зїздї яко делєґат в Ліссабонї і Мадритї, а потім студіював археольоґію в Парижи у Брока і Топіяра. У Львові А—ч познакомив ся з рукописним віддїлом бібліотеки Оссолиньских. З спеціяльною цїлью — оглянути археольоґічні коллєкції европейских музеїв — удав ся А—ч в дорогу 1890 року.
Антонович — з перших ocнyвaтeлїв рускої археольоґії на наукових основах, а з окрема оснуватель україньско-рускої археольоґії. Він першій дав характеристики славяньских курганів і скитских старинностей. А—ч розслїдив археольоґічну побутову обстанову племен, похоронний тип, схарактеризував ступінь культурної різницї і визначив границї розселеня Полян, Деревлян, Сїверян, Тиверцїв, а на послїднім виленьскім зїздї — Радимичів. Найлучша археольоґічна моноґраФія А—ча "О древлянскихъ курганахъ" поміщена в Трудах московского зїздy.
На археольоґічних зїздах А—ч читав короткі, не претенсіональні реферати, але они — все нові відкритя з поля рускої археольоґії. Почавши від розслїдів валів городищ і славяньских курганів, за тим переходячи до т. зв. скитского періоду і вияснивши різницї в характері зелїзного і бронзового віку на полудни Россії, А—ч робить замітні відкритя дотикаючі камінного віку. На 4-ім зїздї звістив "О днѣпровскихъ пещерахъ" чоловіка камінного віку, жившого на березї Днїпра, в печерах, пороблених в лїсї [коло Кириловскаго монастиря] товариствами в т. зв. печернім городку, де найдено камінні орудя і кухонні остатки. На 6-ім зьїздї А—ч познакомив учених з замітними скальними печерами на березї Днїстра. Кромі того А—ч першій указав на полудни слїди меґалітичних будов і уложив дуже важну археольоґічну карту, що доповняє карту ґр. Уварова.
Археольоґічні працї А—ча здобули собі славу в европейскій науцї, судячи по тих статях, котрі були поміщені в Archives des missions scientifiques, Mitteilungen der anthropologischen Gesellschaft in Wien, і др.
При всїм тім А-ч не сторонить і від роботи публицистного характеру. В "Кіев. Старинѣ" була надрукована 1885 року єго замітна рецензія на звістний роман Сєнкевича "Ogniem і mieczem", повний историчних похибок і тенденційної характеристики україньско-рускої суспільности. Ся рецензія разом з відповідю Падалицї "Моя исповідь" [Основа 1861 р.] становлять самі собою картку в исторії україньско-руского самопізнаня і польско-україньских відносин.
З усеї душі привіт шлемо високоповажаному кіївскому ученому і бажаємо єму бодрости сил і здоровля для дальших poбіт нa користь рідного краю.
*) Важнїйші з моноґрафій: 1) О козачествѣ [1863 р.], 2) О происходженіи шляхетскихъ родовъ Юго Зап. Россіи [1867 p.], 3) Послѣднія времена козачества на правой сторонѣ Днѣпра [1868 р.], 4) Изслѣдованіе о городахъ Юго Зап. Россіи [1869 р.], 5) Изслѣдованіе о крестьянахъ [1870 р.], 6) Объ уніи и состояніи православной церкви [1870 р.] і 7) Изслѣдованіе о гайдамакахъ [1876 p.]
**) Кіевъ, его судьба въ 14 в. [1882 Н. 1], 2) Паны Ходыки [1882 р.], 3) Михайло Мовчанъ [1885 р.], 4) Забытый городъ [1888 р.] 5) Грановщина [1888 р.] і богато другихъ, а також маса заміток.
[Дѣло, 13.06.1895]
13.06.1895