Росія, встрявши у війну національних пам’ятей з Польщею, вирішила, що цього замало, й кинула історичну рукавичку ще й Фінляндії. Причому не лише історичну, а ще й юридичну, намагаючись інкримінувати фінам ні багато ні мало – геноцид росіян у часи Другої світової.
У четвер, 23 квітня, Слідчий комітет Росії (СКР) порушив кримінальну справу про геноцид на території Карелії у 1941-1944 роках. На сайті СКР повідомляють: «У Головному слідчому управлінні Слідчого комітету Російської Федерації за результатами процесуальної перевірки та вивчення архівних матеріалів про масові вбивства мирних громадян в період Великої Вітчизняної війни на території Республіки Карелія порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 357 КК РФ (геноцид). Встановлено, що після вторгнення в Карело-Фінську РСР командуванням окупаційних військ і окупаційною адміністрацією було створено не менше як 14 концентраційних таборів, призначених для утримання етнічного російського населення, умови проживання, норми харчування і трудової повинності в яких мали несумісний з життям характер».
Тож закид російських слідчих органів йде на адресу вояків фінської армії, котрі під час контратаки в червні-вересні 1941 року зуміли відвоювати власні, анексовані СРСР роком раніше території. Тому називати їх окупантами абсолютно некоректно. Але така некоректність цілком притаманна російським пропагандистам, котрі намагаються всі злочини Кремля як не спихнути на когось іншого, то принаймні заступити їх якимись вигаданими злочинами протилежної сторони.
Аби надати звинуваченню гостроти й суспільного резонансу, СКР у своєму повідомленні подає нібито «дослідженні деталі» жорстоких вбивств. «За час окупації регіону з 1941 до 1944 року в зазначених таборах утримували не менше як 24 тисячі осіб, з яких загинуло не менше як 8 тисяч мирних громадян, в тому числі понад дві тисячі дітей, понад сім тисяч військовополонених було закопано живцем, замордовано в газових камерах і розстріляно», – ось такі страшні дані наводять в повідомленні.
Росія розпочала історично-пропагандистський наступ на фінів не зненацька, вона проводила ретельну підготовчу роботу, готувала світову громадськість до акцептації своєї позиції. Вперше документи про табори Москва опублікувала ще восени 2019 року. Очевидно, мала на меті вразити цим світ. Але що такого страшного у оприлюднених документах? Так, фіни дійсно змогли досить хутко зламати опір Червоної армії на півночі СРСР і просунутися впритул до річки Свір. Але пригадаймо точніше, як все це відбувалося, опираючись на історичні документи.
Отже, 25 червня 1941 року, третій день німецько-радянської війни. 1-й і 10-й механізовані корпуси Червоної армії, замість того, аби боронити Ленінград від гітлерівців, підходять до фінського кордону. Далі СРСР без жодної на те підстави завдає потужного авіаудару по Фінляндії, у якому беруть участь 263 бомбардувальники та 224 винищувачі і штурмовики. Щойно після цього ввечері того ж дня фінський парламент оголосив стан війни з СРСР.
Але повернімося на місяць раніше, коли до Гельсінки приїздили емісари Третього Райху з тим, щоб схилити Фінляндію виступити спільним військовим блоком проти Радянського Союзу. Та фінський президент Рісто Рюті вперто відмовлявся, хоча й визнавав своє вороже ставлення до СРСР. Лише в разі нападу радянських військ на Фінляндію, зазначив президент, фінська армія вступить у війну.
Тож в ході перемовин німецької і фінської військових делегацій в травні-червні 1941 року фінська сторона відкинула всі пропозиції німецького Генштабу про спільний наступ на радянську територію. Тому й не дивно, що німецька сторона оцінила підсумки переговорів як «незадовільні».
9 червня 1941 року Рюті на засіданні Державної ради Фінляндії сформулював позицію, обрану фінським керівництвом. «Німеччина є нині єдиною країною, здатною розгромити або принаймні значно послабити Росію. Максимально можливе ослаблення Росії – умова нашого порятунку. Якщо Росія виграє війну, наше становище стане складним, навіть безнадійним... Таким чином, як би це жахливо не звучало, ми повинні бажати виникнення війни між Німеччиною і Росією, розраховуючи при цьому на те, що самі зможемо залишитися за її межами», – заявив президент.
Це фактично означало, що Фінляндія в цій війні має намір дотримуватися військового нейтралітету, політично вболіваючи за Німеччину. 13 червня парламент Фінляндії підтримав такий курс уряду. 20 червня президент Рюті повторив свою обіцянку депутатам парламенту, що фінські війська не будуть використані для нападу на Радянський Союз. А в день нападу Німеччини на СРСР 22 червня фінський уряд заявив про нейтралітет Фінляндії. 24 червня нейтральний статус Фінляндії визнали Німеччина, Велика Британія та Швеція. Навіть радянський посол в Гельсінкі Павло Орлов запевнив, що радянський уряд поважає нейтралітет Фінляндії.
Але вже зранку 25 червня відбулося згадане радянське бомбардування головних фінських міст, в тому числі Гельсінкі і Турку. Завдано повітряних ударів по морських портах, десятках летовищ, заводах, залізничних вузлах, житлових кварталах. «Відбулися повітряні нальоти проти нашої країни, бомбардування незахищених міст, вбивства мирних мешканців. Все це ясніше за будь-які дипломатичні оцінки показало, як ставиться Радянського Союзу до Фінляндії. Це – війна», – заявив прем'єр-міністр Фінляндії Юкко Ранґель. Увечері 25 червня фінський парламент визнав, що Фінляндія перебуває в стані війни з Радянським Союзом.
29 червня фіни розпочали контрнаступ. До кінця вересня фінська армія в ході низки операцій зайняла майже всі території, які відійшли до СРСР внаслідок радянської агресії 1939-1940 років. Це розглядалося керівництвом Фінляндії як цілком виправдані дії з повернення втрачених територій.
Варто теж нагадати, що 28 серпня 1941 року німецький маршал Вільгельм Кейтель надіслав головнокомандувачеві фінської армії, фельдмаршалу Карлові Ґуставу Маннергейму пропозицію спільно з Вермахтом взяти штурмом Ленінград. Та Маннергейм відповів категоричною відмовою, вказавши, що перехід річки Свір не відповідає інтересам Фінляндії. Після цього фінські вояки практично не вели бойових дій.
А четвертого вересня 1944 року Маннергейм, котрий на той момент вже став президентом країни, підписав наказ про припинення бойових дій по всьому фронту. 19 вересня в Москві було підписано Угоду про перемир'я з СРСР і Великою Британією. І Фінляндія вступила до антигітлерівської коаліції і оголосила війну вже Третьому Райху (Лапландська війна).
Фінські історики не заперечують, що в ході бойових дій проти СРСР в полон було захоплено кілька десятків тисяч червоноармійців. Вони, звісно, потрапили у відповідні концтабори, які були на порядок менш жорстокими, аніж німецькі чи радянські. Тож керівник Національного архіву Фінляндії Юссі Нуортева (Jussi Nuorteva) категорично відкинув звинувачення Кремля, стверджуючи, що дії фінських військовиків ніяк не можна назвати етнічною чисткою.
«Ця історія стара як світ, в подібному ключі щороку з'являється щось нове. Росія регулярно публічно когось звинувачує: це один зі способів посилити чинний режим Володимира Путіна. Це частина процесу зміцнення старої влади шляхом внесення поправок до конституції. Йдеться про продовження президентського терміну Путіна. В цілому це пов'язано з нинішньою політичною ситуацією в Росії: в країні відбувається переписування історії», – таке пояснення кремлівської історичної ініціативи дав доцент Гельсінкського університету, історик Антті Лайне (Antti Laine), котрий спеціалізується на темі участі Фінляндії у Другій світовій війні.
На переконання Антті Лайне, час, коли в Росії ще зберігалося критичне ставлення до своєї історії, давно минув. «У роки президентства Бориса Єльцина вивчення історичних тем відбувалося відкрито, проводилася співпраця з фінськими дослідниками. Зараз російська сторона виходить з того, що у Другій світовій війні Червона армія завжди чинила правильно. У сучасній Росії це свята тема», – підсумовує він.
Тож Фінляндія у відповідь на російські закиди закликала відкрити доступ до архівів часів Другої світової війни, які перебувають у віданні ФСБ РФ. У заяві фінського МЗС підкреслюють, що питання про відповідальність за військову політику Фінляндії було ретельно вивчене в судах після війни. За процесом стежила контрольна комісія союзників. Зрештою всі судові питання про війну між країнами були вирішені в Паризькому мирному договорі 1947 року. А історичними питаннями хай займуться професійні історики, треба лише дати їм відповідні можливості для вивчення документів.
24.04.2020