Як то з тою культурою...

Малий фейлєтон

 

Переглядаючи оноді Гайнові писання, подумав я собі, що бідний був би Гайне, як би жив під цю пору і хотів писати про реліґію, правительство, його режім, про поодинокі власти та про всяких поодиноких достойників... Був би дуже бідний і певно не вмирав би в окруженню дбайливої Матильди і солоденької Муш, а пропадав би марно за пресові переступства в яких небудь Бриґідках чи у Віснічу.

 

Справді в 1840 році свобода друкованого слова, свобода переконань і думок була непорівняно більша, як в нинішню пору пановання ріжноприкметникової демократії.

 

На око воно дуже дивне. То й по неволі збірає охота проаналізувати нашу сучасну культуру і спитати: не вже справді, та о скільки переросли ми культуру першої половини XIX століття?

 

В р. 1840 горіли свічки; а при тих свічках збіралися люде, щоби послухати нову сонату, чи відчитати збірку нових поезій. А нині масмо елєктричні лямпи, можемо рефлєкторами освітити в ночі поля і — стріляти до людей так як в білу днину...

 

В р. 1840 мало хто їздив залізницею, а ми маємо панцирні автомобілі і літаки.

 

Що правда, в життю не багато порядних людей користується автомобілями чи літаками, але на війні панцирні автомобілі бельґійської і американської марки доказували прямо чудес, а з літаків вдалося кинути кілька міліонів бомб на міста і людей...

 

Та послідним висловом нашої культури — як писали денники — є "Тур боканон", себто гармата, сконструована інж. де ля Мар, яка несе від 180—240 кільометрів.

 

Словом наша культура є велика. Її здобутки нечувані: хотьби ці всі великанські машини з божевільним розгоном і скорістю.

 

І тому тепер так легко втратити життя.

 

Бо розвиток культури стоїть в простому відношенню до смертельности. Не дивота проте, що в 1840 р. і менше людей вмірало і Гайне мав більшу свободу для друкованого слова — бо була менша культура.

 

Громадська думка

24.04.1920