Малий фейлєтон.
Що дня ранком бє об мої вікна гамір діточих голосів. Просторе подвіря Ставропіґії повне дітей. Вже від осьмої години сходяться маленькі громадяне і громадянки. Часом стають в переходовій брамі, посперечаються, одно одному кине якесь двозначне слово з пребоґатого словаря львівської вулиці. Буває, що й шапчина полетить в голови на землю... Та на подвіря входять всі з поважною, достойною міною. Прямують на місце зборів коло Трьохсвятительської каплиці, стають рядком по двоє з горнятками в руках і ждуть на свою чергу, щоби дістати молоко і кусень хліба.
Небуденна картина. Около 800 дітей без ріжниці віри і народности. Поруч українських дітей стоять польські і жидівські. Все діти львівської бідноти. Бліді личка, сумні, притомлені очі, босі ноги, на тілі полиняле, сіре лахміття, а на головах чудацькі шапочки і капелюхи. Тут і там військовий фасон польської мацєювки, неестетичної конфедератки, німецької міцки; гень на крилі видно й нашу мазепинку з обрізаним дашком...
Окрему ґрупу на сих зборах становлять жінки з немовлятами на руках. Є між ними й близнючки. Господь ласкавий і для бідноти. На окремий булавний відділ складаються старенькі жінки, що теж приходять скористати з добродійств американської філянтропії...
. . . . . . . . . . .
Шість років війни відбилося на нашому життю особливо в місті. Хто знає, чи не найбільше пострадала тут дитина. Діти ізза важких умов життя масово вимирали. У звіті одної з місій американського Червоного Хреста читали ми минувшого року, що на придніпрянській Україні подибується місцевости, де зoвсім нема дітей. Понісся клич по всему світу: Ратуйте діти!
Весною 1919 р. американська місія покликала у Львові до життя "Комітет помочі для дітей", що остає під проводом виїмкової у нас людини: неструдженого опікуна воєнних сиріт о. В. Лициняка. До цеї пори занимався комітет веденнєм кухонь по школах та роздаваннєм плащів і черевиків з американських дарів для убогої шкільної дітвори. Він устроїв торік і сего року півоселі для дітей з українських шкіл, а від 1. серпня видає в подвірю Ставропіґії безплатні снідання (молоко і білий хліб) для дітей до 12 року. З цих снідань користає пересічно 800 дітей. Дижури обняла добродійна секція Марійського товариства пань.
. . . . . . . . . . .
Около год 9-ої роздача снідання. Приносять в баняках молоко; четверо дівчат двигає величезний кіш повний накраяного хліба. Понад головки дітей летить голос дижуруючих пань. Начинається обділювання. Діти сідають на сквері перед церквою і споживають снідання. Дотепніші йдуть у-друге пробувати щастя... І так днина за дниною. Приходять ті діти, стають поруч себе: українські, польські і жидівські... Нужда затерла між ними ріжниці, голод споріднив їх...
Громадська думка
05.09.1920