В нових ролях. — Як в Шевченковій поемі...

 

Малий фейлєтон.

 

І.

 

В нових ролях.

 

Одна знакома дівчина, що вчиться анґлійської мови, вичитала в якійсь льондонській ґазеті з перед місяця, що в посліднім боксерськім турніру в Портсмут брав участь Шекспір. Питалася наївно, що се значить і чи се можливе. Я притакнув, що можливе. Conan Doyle винайшов спосіб воскресшати мерців. Зрештою божественний Віліям Шекспір є і без того безсмертний. Як що ходив би під сю пору по світі, то й що мав би кращого до роботи, як не битися бодай на кулаки. Атже кулак — символ епохи, яку переживаємо. Захід йде з кулаком на схід, схід відбивається кулаком.

 

Я пояснював ще довго дівчині і поволі, поволі став сам вірити в свої слова. Дійсно! Бідний Шекспір! Щож мав би сарака діяти в нинішне время люте? Я став собі уявляти, що діялось би і з його героями! Гамлєт вступив би певно до української соціяльно-демократичної партії, а бідна Офелія віддалася би за якого небудь паскара, Ромео заклав би школу танців, а чудова Юлія писала би вступні статті до небіжки "Мети". Фальстаф був би певно інтендантом, Яґо президентом міністрів, Отельо взявся би за видавання вшехпольськога денника, Калібан опинився би в околицях Войнилова і Лисця, а біленький як голуб король Лір ходив би по замковій терасі, читав воєнні звідомлення і рвучи волося кликав би по німецьки: О Gott, wie gross ist dein Tiergarten!...

 

ІІ.

 

Як в Шевченковій поемі...

 

Майже все було, як в Шевченковій поемі про ту Катерину, що то у неї була хата на помості... Лише в поемі було їх трьох, а в життю було двох. Оден з них малював, а другий писав... Точнійше перший малював комнати, мости і паркани, другий трудився пером, значить писав, властиво переписував позви в адвокатській канцелярії. Першого називали кельнери артистом, другого меценасом...

 

Оба її любили. І оден і другий говорили їй про свої почування, про красу життя, про тихе домашне затише, про гармонію двох сердець...

 

А вона слухала обох, обом давала цілувати свої рожеві уста...

 

З малярем ходила на проходи і на пиво, з меценасом на проходи і до кіна.

 

І так минали місяці. Ходила на зустрітини з одним і другим. Маляр робив службу в пісні дні, а меценас у мясні вечері...

 

Та раз хотіло нещастя. Зійшлися в троє. Правда як олива виплила на верх. Був момент драматичного напруження. Та минувся. Вона притомно розвязала узол. Розпращалася з обома, сіла на КD, і поїхала. А вони осталися самі.

 

Йшли улицями, єзуітським городом і думку думали. Зайшли до шинку. Пили горівку і пиво, грали білярд, а після невдалого штурку перекидались уриваними фразами на тему марної жіночої душі.

 

І було неначе в Шевченковій поемі, як то славні Запорожці в степу побратались...

 

Громадська думка

06.09.1920