Повзучий антиукраїнський реванш діє так само, як COVID в Україні, тобто не катастрофічно, не нахрапом, не навалом, не в рази, а так собі, по 15-17% на день, промацуючи ситуацію, тестуючи її експрес-тестами, і там, де натрапляє на опір, відступає, але не надовго, потім знову мобілізуючись, мутуючи і наближаючись до червоних ліній. Хоча, перепрошую, вживати вислів «червоні лінії» зараз стало не модно, це, кажуть авторитети, моветон, тому вигадаємо, щось інше, ну, наприклад, «маркери».
Такими маркерами антиукраїнського реваншу останніх днів став обшук, за кадебістськими традиціями о шостій ранку, у Тетяни Чорновол. Героїні Майдану закидають звинувачення у вбивстві і ще сім статей Кримінального кодексу. Що це за людина, вочевидь, не треба нагадувати, ми пам’ятаємо, як її ледве не вбили, як загинув в АТО її чоловік, як вона потім сама воювала на сході і як своїми рішучими, подекуди екстравагантними діями не дає розслабитися нікому – ані своїм, ані ворогам. Побачимо, чим закінчиться це тестування-промацування януковичівського ДБР і як, якщо доведеться, прореагує на нього громадянське суспільство.
Тетяна Чорновол у складі батальйону "Азов"
Інший яскравий маркер, який виходить з Генпрокуратури, очолюваної соратницею Швондера (див. фільм «Собаче серце») Іриною Венедиктовою, це її заява про висунення підозри у вбивстві Сергію Стерненку, одеському проукраїнському активістові. Хлопця вже три рази хотіли вбити, а вчетверте, коли ватні покидьки намагалися його зарізати, він дав їм гідну відсіч і одного з них штиркнув так, що той помер. Не на того напали, як кажуть в народі. І тепер справа Стерненка чітко розмежовує два табори – його прихильників і ненависників. Це ніби лакмусовий папірець, який говорить про все, бо, з одного боку, його захищає, наприклад, Уляна Супрун, а з іншого боку, наприклад, волає «прівлєчь убійцу к атвєствєнасті» Олена Бондаренко. Список одних та інших – довжелезний.
Окрім ДБР і Генпрокуратури, мацають, чи ще живе громадянське суспільство в Україні, антиукраїнські ЗМІ. Останнім часом у величезних кількостях і у відверто нахабній формі, чого не було останні шість років, поширюються інформаційні маніпуляції навколо подій Революції Гідності, ще одного маркера, який демонструє, хто за, а хто проти. Зрозуміло, що з Кремля отримали команду «фас» для дискредитації українських патріотичних цінностей, які нібито довели Україну «до ручки». «Лидеры государственного переворота начали свой кровавый путь на Майдане и, не задумываясь над последствиями, перенесли его на Донбасс», – публікує український (!) сайт «Страна.ua» заяву Віктора Януковича. А заяву Іллі Киви опублікували аж чотири сайти: «горстка негодяев совершала кровавый переворот власти, результатом чего и стала шестилетняя война».
Швондер і соратники. Кадр з фільму "Собаче серце"
Хоча це ще питання, чи такі заяви не підуть на користь патріотичним силам України. Бо постійні нагадування про «кровавых негодяев» призведуть до того, що ватні поціновувачі ОПЗЖ і Путіна у разі нового Майдану – а це вже не буде Майдан з дерев’яними щитами, а з чимось іншим – так налякаються, що залізуть під табуретку і будуть там сидіти, і в Маріїнський парк їх вже тоді не виманиш ані протермінованими армійськими пайками, ані морем бухла. Медведчуку і Ко залишиться лише покладати надію на професійних провокаторів з Росії.
Розгнуздана антимайданщина, дискредитація цінностей Майдану тиражується у медведчуківських і льовочкінських ЗМІ, Олена Лукаш і Андрій Портнов «розкривають українському народові гірку правду про Майдан»: Небесну Сотню сфабрикували, там липові герої, майданівці перестріляли самі себе, та інші несусвітні дурниці. Дарма, що існують сотні й сотні годин відео про ті події і там все зафіксовано погодинно, похвилинно, якщо не посекундно. Вороги, як і в минулі роки й століття, «склеюють» фальшиву історію України.
А ось пісенька з останнього «Кварталу 95» про героїв-беркутівців:
Я не забуду вогонь у центрі столиці,
І мужні навколо лиця – країна сильних людей!
Я пам'ятаю, хто за країну загинув,
Шевронів своїх не скинув. Країна мужніх людей!
Слово «русофобія» ще якихось пів року в Україні було лайливим. Нині воно в інформаційному тренді, і ніхто цього не помічає, ніби так і треба. Ось одна з останніх заява ОПЖЗ: «Русофобія перетворилася на ракову пухлину української влади, знищуючи громадянський мир і злагоду в країні, перетворюючись на інструмент насильства над свободою особистості, русофобія пожирає Україну, поширюючись метастазами нетерпимості, насильства та конфліктів». Куди ж ви поспішаєте поперед батька в пекло? Та ще ж не було ані насильства, ані конфліктів, але якщо їх таки збурить ваша п’ята колона, то навряд чи у разі чого їй встигнуть на допомогу казачькі, буряти чи відпускники з Росії, хіба що регулярні війська РФ, і то це ще велике питання, зважаючи на ціну у десять доларів за барель російської нафти. Нічого не скажеш: «Країна мужніх людей».
Ще одна зі звичних вже, принаймні ще з 2015 року, інформаційних маніпуляцій – це звинувачення у війні на сході України «обох сторін». В’ячеслав Піховшек у своїй аналітичній програмі на «NewsOne» «Дані ОБСЄ в аналізі Михайла Погребинського» твердить про «порушення на фронті з обох боків». Ну це ж, мовляв, не він таке вигадав, це ОБСЄ так каже. Себто у війні рівною мірою винні обидві сторони: і Росія, яка напала на Україну, і Україна, яка захищається від нападу Росії. Тобто все, як у байці Крилова: «У сильного безсилий винен завсігди. Багато прикладів з історії ми знаєм». Вовк із неспростовною логікою російської аргументації заявляє Ягняті: «Ти винен тим уже, що захотів я їсти». У війні винна Україна, що тут кому не зрозуміло? Я ретельно шукав в інших мовах аналогів української приказки: «За моє жито та ще мене й бито» – на жаль, не знайшов (може, хтось знайде, напишіть у коментах).
Головне завдання російської пропаганди в Україні – це дискредитація українських патріотичних сил на усіх фронтах. Ось, наприклад, як подається справа Юрія Гримчака, ексзаступника міністра з тимчасово окупованих територій. Від серпня минулого року він сидить під слідством за вимагання хабара у мільйон доларів, і звинувачення проти нього доволі серйозні. Одразу ж після його затримання багато проросійських аналітиків відчули запах смаженого і аж слинку пускали від задоволення. Виявляється, Гримчак завжди позиціонував себе як український патріот. Політолог Володимир Кацман на телеканалах Медведчука аж захлинається від ейфорії, неодноразово наголошуючи й тицяючи пальцем, що Гримчак завжди на ефірах був у вишиванці і говорив гарною українською мовою. Насправді деколи, можливо, навіть один раз, таки був у вишиванці, щодо його гарної української мови теж запитання є. Але відвертої брехні у словах Кацмана нема, є маніпуляція, тобто зведення до спільного знаменника і запихання в один асоціативний ряд українства і злочинності. А якщо б, наприклад, підозрюваний ходив у «косоворотке хлебозаготовительного образца» або в ярмулці, чи наголошував би на цьому Кацман? Звичайно, що ні, бо треба показати, що злочинці й хабарники – лише українські патріоти.
Дуже багато було уваги у ЗМІ і до біографії підозрюваного у вбивстві трирічного сина бізнесмена В’ячеслава Соболєва снайпера Андрія Лавреги. У сюжеті на 1+1, вже не говорячи про «Інтер» чи 112-й, – вся його біографія. Як він зростав, як виховувався, як завжди був українським патріотом. Він мужньо воював на Донбасі, бойові побратими говорять про нього як про «сміливого і мужнього хлопця», «одного з найсміливіших бійців». Президент Порошенко особисто нагородив його орденом «За мужність», а той вигукував: «Служу українській нації!». Ну добре, один раз показали у сюжеті це відео з нагородою, але не проминуло ще й хвилини, і далі в тому ж самому сюжеті Порошенко знову його нагороджує, тобто повторно пускають те саме відео. То що, Лаврега отримав від Порошенка два ордени чи як? Ось блискуча маніпуляція, а зайвий раз ще й обі*рати Порошенка, який нагороджує вбивцю трирічної дитини, це взагалі бальзам на душу.
Цікаво, а чому ж не було такої уваги до біографії тих нелюдів, які підірвали у Харкові п’ятнадцятирічного Данила Дідика і ще трьох мирних людей? Або того «діда з хутора», який нібито прихистив взвод українських вояків, а потім привів російських терористів, і ті розстріляли понад десятьох українців? Чому ЗМІ не розповідають нам, як вони виростали, як виховувалися, що носили, хто і чим їх нагороджував? Бо це нікому не цікаво. Головне у злочині – знайти щось патріотично українське і про це на всі лади розкукурікати.
Так працюють українські ЗМІ, так маніпулюють нашою свідомістю, і якщо ми більш-менш маємо клепку в голові, то ми відрізнимо правду від маніпуляції, а тим, хто не має клепки, що робити?..
Українців постійно б’ють за їхнє ж жито, і цікаво, скільки це триватиме?
22.04.2020