Дарувати людям радість

Ліонський фестиваль напередодні всесвітнього карантину

 

Поки люди різних країн поступово звикали до нових реалій StayHome, оперні театри і концертні залі закривалися, а напружений ритм життя послідовно сповільняв Covid19, запрошені солісти Ліонського оперного театру поверталися з Франції додому – в Україну.

 

Прем’єру опери Дж. Верді «Ріґолетто»  з режисурою Акселя Раніша, у якій Михайло Малафій готував роль Герцога Мантуанського, а Роман Чабаранок – Графа Монтероне, скасували за кілька годин до відкриття щорічного фестивалю славетної Ліонської опери. Три роки тому Opéra de Lyon була нагороджена оперним Оскаром від International Opera Awards .

 

Зі співаками не встигли зустрітися у Ліоні. До закриття кордонів у зв’язку з небезпекою коронавірусу, хто як міг, добирався додому. Поспілкуватися вдалося лише у Videochat’і на FB з аеропорту, а пізніше обмежитися онлайн-зустрічами. Під час карантину інтернет-мережі замінили не тільки живі розмови, а й живу музику і театр. Трансляціями оперних вистав і концертів можна насолоджуватися тепер кожного дня. Поки карантин затримується на невідомий термін, мистці, викладачі, науковці перекваліфіковуються на технічно оснащених спеціалістів нових комунікаційних технологій в інтернет-мережах.

 

Скориставшись доступною можливістю онлайн-спілкування постійна дописувачка «Збруча» музикознавець, оперний критик Аделіна Єфіменко провела інтерв’ю з українськими вокалістами Романом Чабаранком  і Михайлом Малафієм. Така віртуальна комунікація з оперними співаками у ситуації, що склалася у світі, не менш важлива, ніж оперні трансляції.

 

Отже, життя у стилі онлайн стало однією з форм боротьби з вірусом. Онлайн-трансляції оперних вистав, як і онлайн-спілкування з мистцями – поки що надійна терапія для музикантів і величезний стимул нашого стану StayHome.

 

Михайло Малафій – український оперний співак, ліричний тенор. Закінчив Львівську національну музичну академію ім.  М. Лисенка у 2015 році (клас заслуженого діяча мистецтв України, професора Олега Івановича Цигилика). З того ж року – соліст Львівського національного академічного театру опери та балету ім. С. Крушельницької. Лауреат численних міжнародних конкурсів в Україні, Білорусі, Польщі, Чехії, Австрії, Італії, Південній Кореї, серед яких — перша премія Міжнародного конкурсу ім. А. Дворжака (2013), ІІ-го Міжнародного різдвяного конкурсу вокалістів у Мінську (Білорусія, 2015), Competizione dell`Opera у Лінці (Австрія, 2017). Упродовж останніх років концертував у Італії, Австрії, Швеції, Бельгії, Фінляндії, Німеччині, Сербії, Франції, Ізраїлю, Болгарії, Польщі, Угорщині, Білорусі, Словаччині, Південній Кореї. У репертуарі співака тенорові партії з опер Дж. Верді («Ріґолетто», «Сімон Бокканегра», «Дон Карлос», «Бал-маскарад», «Травіата», «Макбет»), Дж. Пуччіні («Богема», «Мадам Батерфляй», «Тоска»), П. Чайковського («Євгеній Онєгін»), С. Гулака-Артемовського («Запорожець за Дунаєм»), солоспіви українських та західноєвропейських композиторів, неаполітанські пісні.

 

Аделіна Єфіменко: Після прем’єри «Ріґолетто» у Вас була запланована ціла серія вистав у Ліонській опері. Раптово почали закриватися не тільки театри, а і державні кордони. Як Ви реагували у цій критичній ситуації? Як добиралися додому?

 

Михайло Малафій: У день прем’єри, нам повідомили, що наша продукція скасована. Ми були дуже засмучені. Пропало два місяці роботи, щоденних репетицій. Порадилися і купили з Романом Чабаранком нові квитки на літак з Парижа до Львова (до закриття кордону залишалося всього два дні). Довелося здійснити спочатку невеличку подорож з Ліона до Парижа потягом, а вже потім ми без проблем долетіли до рідного Львова. Декілька днів не міг вийти зі стану повної прострації. Самоізоляція в умовах карантину впливає депресивно, але нічого не вдієш… з часом адаптувався до нових реалій життя.

 

Аделіна Єфіменко: Ми всі вже якось пережили той перший шок, коли звичний ритм життя раптово зупинився, але досі перебуваємо в стані непевності. Міркуємо, як жити далі, що нас очікує після карантину. Вам вдається знайти певну розраду у цій ситуації? Як Ви почуваєтеся удома? Чи спілкуєтеся з друзями і колегами?

 

Михайло Малафій: У мене нарешті з’явився час для сім’ї. Та й мій голосовий апарат нарешті відпочиває. Присвячую вільні години і для омріяного сну, і для вивчення іноземних мов. Заняття музикою та співом поки що поставив на павзу. Адже останні дванадцять місяців мав лише два-три вільних дні між продукціями у різних країнах та театрах. Такий напружений ритм життя негативно впливає на голос. Сьогоднішня пандемія – це жахіття, небезпека для світу! Однак маю можливість зупинитись та перезавантажити своє життя. Час, проведений разом з моїм восьмимісячним синочком, в обіймах коханої дружини, робить мене сьогодні дуже щасливим.

 

 

Аделіна Єфіменко: Очевидно, багато людей Вашої професії у цей час відчули щастя сімейного затишку. Але для утримання сім’ї потрібний як вільний час, так і елементарні засоби для існування. Чи мають якісь із запланованих вистав шанс відбутися у цьому сезоні?

 

Михайло Малафій: Нині у мене скасовані всі музичні проекти. Дуже шкода (вже не кажучи про «Ріґолетто» в Ліоні). Скасована постановка «Дона Карлоса» в Будапешті, під питанням вистави у Граці. Усе це дуже засмучує, але головне здоров’я! Все інше в житті ще буде!

 

Що ж до нових ролей, то після мого релаксу я планую спочатку походити на вокальний майстер-клас і повправляти вокалізи. Хотілося би набути хорошої форми голосу, а тоді братись за вивчення нових партій. Насамперед, візьмуся за «Тоску» Дж. Пуччіні, і «Реквієми» Дж. Верді і А. Дворжака. Маю в планах також вивчити «Вертера» Массне. Що стосується місця реалізації проектів, хотів би сьогодні ще залишити це у таємниці.

 

Аделіна Єфіменко: Повернімося до Ваших минулих успіхів. Які події 2019 року стали вирішальними для Вашої кар’єри оперного співака. Які ролі, вистави, конкурси, контакти були найбільш цікавими і важливими?

 

Михайло Малафій: 2019 рік видався для мене дуже продуктивним і успішним. Було багато вдалих концертів. Я встиг вивчити та задебютувати у трьох партіях: Габріеле Адорно в опері «Сімон Бокканегра» Дж. Верді в Ізраїльській опері Тель-Авіва (Ізраїль), де заспівав 6 вистав, Дона Карлоса в опері «Дон Карлос» Дж. Верді в опері Граца (Австрія), де заспівав 10 вистав та Принца в опері «Русалка» А. Дворжака в Антверпені (Бельгія), де заспівав 8 вистав. Також були декілька успішних прослуховувань, але волію поки що не афішувати цього.

 

Аделіна Єфіменко: Для нас усіх велика гордість, коли українських співаків запрошують до престижніших європейських оперних театрів. Як Ви потрапили  до Opéra de Lyon?

 

 

Михайло Малафій: Запрошення до Ліонської опери стало для мене дуже несподіваним. Напередодні кожну мою прем’єру слухало багато директорів інших театрів і через деякий час мені запропонували взяти участь у новій продукції «Ріґолетто» у Ліоні. Звісно, це був шок, адже мене запросили у другий за значенням після Парижа оперний театр Франції.

 

Коли минуло два місяця з моменту підписання контракту, отримав ще одну приємну новину: разом зі мною співатиме Роман Чабаранок (а це мій перший дружба на весіллі та мій хороший друг). Тому протягом усього періоду постановки «Ріґолетто» мав прекрасне товариство.

 

Аделіна Єфіменко: А які залишилися враження від Ліонської опери? Як проходили репетиції? Чим цей оперний театр відрізняється, наприклад, від Львівської опери?

 

Михайло Малафій: Відразу зауважу, що за красою архітектури Львівський оперний театр утер носа Ліонській опері. У плані фінансування, думаю, що тут все навпаки. Ліонська опера може собі дозволити постійний зірковий склад запрошених артистів, диригентів, режисерів. Ліонська опера завжди робить ставку на високий рівень артистизму, акторської гри, на красиві голоси і професіоналізм вокалістів. Щодо рівня оркестру Львівської і Ліонської опер – обидва чудові. Було прикро бажати кращого чистоті навколо будівлі Ліонської опери. Коли ідеш біля Львівської опери, милуєшся красою та чистотою довкілля, радієш високій культурі людей, чого не можу, на жаль, сказати про молоде покоління французів. Натомість саме місто дуже гарне та чисте, ми відвідали чимало місць, але й багато чого не встигли подивитися. Познайомилися з великою українською діаспорою і співали дуетом з Романом «Рідна мати моя» на одній із таких зустрічей для мера міста Ліона.

 

Повсякденний процес підготовки до прем’єри був дуже інтенсивним. Кількість репетицій величезна. Звільнившись, почувався як витиснений лимон. На старті репетицій до нас уважно прислухалась дирекція, а це для нас ще більша відповідальність, наче подвійне прослуховування. Доброю і пізнавальною для мене виявилася робота з молодим італійським диригентом Мікеле Спотті. Він детально відпрацьовував стилістику опери та нашу вимову. Водночас приємно було співати з моїми колегами по сцені – Роберто Фронталі «Ріґолетто», Ніною Мінасян (Джільда), Романом Чабаранком (Монтероне), а також з Агатою Шмідт (Маддалена), Венвей Чангом (Cпарафучиле), режисером Акселем Ранішем та іншими. Тому, успіх цієї постановки був забезпечений, аби вона відбулася. Це наша спільна важка праця та наша колективна заслуга.

 

Аделіна Єфіменко: Постановка «Ріґолетто»була готова до прем’єри і генеральна репетиція відбулася як планувалося. Ви на всі 100% відпрацювали свої ролі. А яке враження від вистави у цілому?

 

Михайло Малафій: Загалом досить позитивне. Артисти і музиканти чудово спрацювалися разом. Ми залишилися у добрих дружніх стосунках. За місяці репетицій стали майже сім’єю. Ми були щасливі, коли відспівали цілу виставу на генеральній репетиції. Глядацький зал був щільно заповнений людьми. З гордістю можу стверджувати, що все вдалося.

 

 

Аделіна Єфіменко: Про що йдеться у «Ріґолетто» Акселя Раніша? Адже ясно, що у режисерській постановці його історія дещо відрізняється від вердівської.

 

Михайло Малафій: Аксель Раніш втілив дуже сміливий задум. Він поєднав оперу і фільм, у якому додав нову сюжетну лінію. Фактично він перевтілив героїв фільму в персонажів опери і навіть увів додатковий персонаж. Це – привид, який втручається у всі драматичні перипетії опери. Для виконавців цей крок був досить оригінальним, але й небезпечним. Ми мали сумніви, чи готова публіка до таких змін у всім відомій опері. Особисто я непокоївся, чи не буде публіка постійно відволікатися на фільм, котрий проектувався на екрані в поєднанні з оперою. Головне – чи не забере фільм від нашого співу всю увагу глядачів. Однак публіка сприйняла досить тепло таку постановку.

 

Аделіна Єфіменко: Михайле, ким особисто для Вас є Ваш герой – Герцог Мантуанський? Що це за характер? Цей типаж різний навіть у Віктора Гюґо і Джузеппе Верді. Герой драми «Король бавиться» – деспот, спокусник, котрий вдається до мерзенних засобів у досягненні успіху. У Верді Герцоґ інший – багатій, красень, жодна жінка не може протистояти йому. Але він вільний від закону і моралі, наче стоїть над світом і не потребує жодного успіху, а просто насолоджується моментом. З музичної точки зору він відокремлений від інших персонажів і залишається самодостатнім і самозадоволеним. Коли звучить його партія, всі герої навколо вмовкають. Чому музика Верді  стоїть на його боці, а філософ-екзистенціаліст С. Кіркегор називає Герцоґа посланцем чуттєвої геніальності? Так співати може лише переможець, – стверджував Верді, маючи на увазі знамениту пісеньку Герцоґа La donna e mobile. Його вбити неможливо! У зв’язку ще одне питання: як Ваші уявлення про Герцоґа резонували з образом, який створив Аксель Раніш?

 

Михайло Малафій: Питання дуже цікаве і важливе для мене! Відверто кажучи, цей характер не припав мені до душі. Я недолюблюю Герцога, хоча саме на його партії я розвивався як актор і вокаліст. У житті співака не кожна роль відповідає його особистості, але фахівець залучає своє уміння і професіоналізм перевтілення – дуже важлива якість для актора (!) Ясно, що Верді геніально створив вокально-акторський образ Герцога, та я особисто не на боці цього безкарного негідника і гуляки-ловеласа. Тут ще й відіграв свою роль той факт, що ця партія від самого початку була для мене важкою, я б навіть сказав, кривавою. Дуже висока теситура для мене як лірико-драматичного тенора. Після дебюту з цією партією у Мінську (Білорусія), Русе (Болгарія) та у рідному Львові я зрозумів, що з верхнім Сі-бекаром у мене не все гаразд. І в цілому, з верхньою теситурою мій голос поступово переходив на форсування звуку. Тоді було важко знайти вільну вібрацію, фразування і моя італійська вимова потребували інтенсивної роботи, на яку мені  не вистачало ані сили, ані часу і натхнення. Тому, після декількох спроб я вирішив відкласти партію на один рік, щоб потім взятися за «Ріґолетто» з новими силами, досвідом і свіжим розумом.

 

Не можу не згадати, що вдосконалити виконання партії Герцога в «Ріґолетто» мені допоміг болгарський тенор Калуді Калудов, котрий вивів мій голос та техніку на новий якісний рівень.

 

Що ж до акторської гри, то вона потребує неабиякої пластики тіла, міміки, емоційної палітри. Постійно мусиш бути в ролі. Дуже важко адаптуватись до різких емоційних змін настрою героя від романтика до ловеласа. Тому кожна нова продукція «Ріґолетто» дає мені великі можливості розвитку вмінь драматичного актора і співака. Образ Герцога Мантуанського планую удосконалювати відразу на «двох фронтах» – з боку вокальної лінії і мистецтва драматичного актора.

 

Мої уявлення про Герцога і той образ, який створив Аксель Раніш, не мали великих контрастів, хоча на початку я не все до кінця розумів. Оскільки у квартеті я завжди ‛грав у любов’ лише з Маддаленою, у новій постановці довелося розділити цю гру ще і з Джільдою. На мою думку, це було не зовсім логічно, якщо вже вдаватись до критичних зауважень. Також головний режисерський задум синтезу опери з фільмом і введенням мізансцени з пантомімою зовсім інших акторів до кінця мене не переконали, оскільки публіка постійно відволікалася від нашого співу та акторської гри. Коли мої друзі, подивившись цілу виставу, почали задавати багато різних запитань щодо постановки, я зрозумів, що й публіка не все добре збагнула. Навіть дуже переживав: як такий сюжет сприйматимуть глядачі під час нашого виступу? Однак після генеральної репетиції при повному залі, після палких і тривалих овацій я заспокоївся і визнав, що, можливо, помилявся.

 

 

Аделіна Єфіменко: Авжеж, публіку Західної Європи не здивуєш режисерськими експериментами, а кіно-опера взагалі тепер у тренді. Але що буде з виставою далі? Чи побачать ліонську постановку «Ріґолетто» інші глядачі? Чи відбудеться прем’єра цього року?

 

Михайло Малафій: На жаль, у зв’язку із пандемією усі вистави скасовані, а не тільки фестиваль. Чи буде щось у майбутньому, нікому не відомо. Тому, як то кажуть: поживемо – побачимо.

 

Аделіна Єфіменко: Але напевно можна вже думати над новими планами і проектами? Як впливає на Ваше творче життя цей час «генеральної павзи» усього світу, яким зараз диригує незваний диригент під іменем Коронавірус? Що корисного Ви хотіли би порадити своїм колегам із власного досвіду?

 

Михайло Малафій: Наразі працюю над вивченням партії Каварадоссі в опері «Тоска» Дж. Пуччіні і «Реквієму» Дж. Верді. Чи здійсняться ці проекти? Дуже сподіваюся. Хотів би вивчити декілька нових арій та романсів і вдосконалити італійську мову.

 

Якщо вже так сталося, що у світі панує біда, потрібно більше покладатись на Бога, адже все, що Він нам посилає в житті, потрібно сприймати з покорою. На мою думку, Бог допустив до нас пандемію Коронавірусу, щоб ми змінили себе та разом зі світом стали сильнішими, поміркованими до нашого життя і до сенсу людського існування. Світ мусить збагнути, що професії лікаря, біолога, науковця та еколога ми дуже недооцінювали. Звертаючись до моїх колег, оперних співаків, хочу всіх підтримати добрим словом і порадити ніколи не зупиняти свій професійний розвиток. Усі ми мусимо багато читати, вчити іноземні мови, вивчати нові ролі, опрацьовувати нові твори і розвивати свою вокальну техніку так, щоб голос завжди був у формі. Варто надіятись на Бога і не забувати про свій постійний духовний розвиток.

 

Власний досвід також підказує, наскільки необхідним і важливим для оперного співака є відпочинок, мовчання, самозаглиблення. Тому, дорогі колеги, працюйте, відпочивайте, знаходьте час для сім’ї. Згодом матимемо ще багато можливостей дарувати людям радість та естетичне задоволення.

 

 

Розмову вела Аделіна Єфіменко.

 

Фото: Сергій Березняк та із приватного архіву Михайла Малафія.

 

Текст: Аделіна Єфіменко

 

13.04.2020