Поезія.

І прийде час...

І прийде час: Задзвонять дзвони,

І в нашій вольній Україні,

Зрадіють вольних міліони

Засвітить сонце на руїні,

І брат обійме друга-брата,

І на Вкраїні без кордонів

Діждуться люде волі свята,

Під небо вдарить голос дзвонів.

І гратиме в просторах три дні;

Загомонять веселі звуки,

Що вже минулись наші злидні

Що житимуть на волі внуки.

І прийде жданий день обнови;

Всміхнеться край, пропаде горе,

І в краю мук, і сліз, і крови

Щастя недолю переборе.

Ми дали з себе все, що було гарне,

І цвіт народу ми на бій післали,

І в смертнім бою ми з мечем упали,

А наші жертви не пішли на марне.

Тяжкі кайдани мали ми розбити,

І рідну землю кровю покропили,

І білим тілом поле зволочили,

І вчили внуків рідний край любити.

Мечем різьбили ми імя народне,

Гарматнім громом записали в книгах,

І мліли, гибли на ледяних кригах

З гаслом, що прийде свято великодне.

В годині лютій зберегли ми віру,

В руках ми сильно прапор наш тримали,

І з боєм дерлись на високі скали;

До кращих днів ми звали масу сіру.

Всі наші труди, наші всі терпіння,

Минуле наше хай за нас говоре,

Тоді як світло темряву поборе

І як настане свято воскресіння.

Чужих богів не ставте на престоли!

Нехай, що на руках у вас мозоли,

Нехай у вас не має повних скринь,

Чужих богів не ставте на престоли

І не красіть чужим добром святинь.

Внесіть до них усе святе, пречисте,

Всі скарби душ і зміст усіх стремлінь,

Щоб там були, як сонце промінисте,

Спільним добром будучих поколінь.

Внесіть усі терпіння, муки й болі,

Пролиту кров і пекло довгих літ,

Повстане рідне на новім престолі,

І сотворіть для внуків свій завіт.

Щоб в нім найшли гарт духа, силу волі,

Щоб викули вінець безсмертних діл,

І вижали багате жниво в полі,

Що вродиться на гробі наших тіл.

[Громадська думка]