Один день у Ліоні

Про перший досвід оперного фестивалю, який не відбувся

 

 

Нещодавно, а здається це було в іншому житті, зафіксувала в інтерв’ю   з українським басом Тарасом Конощенком щодо відвіданої у Нюрнберзькій опері постановки «Набукко» ось таку думку: «мої подорожі до різних європейських оперних театрів перетворилися на місію збирача талантів, яких десятиліттями втрачала територія України, проте на своїх «золотих крилах» вони облетіли увесь світ, залишивши скрізь живу частинку своєї Батьківщини». Пригадалися ці рядки під час всесвітнього карантину, коли всі оперні театри зачинені, оперні співаки, серед яких чимало друзів, сидять удома і через напад Covid19 на наш крихкий світ втрачають не тільки безліч творчих планів, а й елементарні засоби до існування.

 

У той час, коли один за одним зачиняли оперні театри, я летіла на оперний фестиваль до Ліона «на золотих крилах» надії.

 

 

Баварська і Берлінська Staatsoper вже оголосили карантин і відмінили всі вистави до кінця квітня. Трималися декілька невеликих театрів. Спектаклі тоді ще не відміняли оперні театри Швейцарії і Франції. Женевська і Цюріхська опери впевнено обіцяли функціонувати й надалі. За тиждень зачинилися і вони. Закрилися всі театри, в тому числі й Ліонська опера – одна з тих небагатьох, яка до останньої хвилини вірила, що фестиваль, до якого весь творчий колектив і запрошені митці готувалися протягом шести місяців, відбудеться. Але ситуація з розповсюдженням вірусу погіршилася настільки, що невдовзі оголосили закриття всіх театрів і концертних залів без винятку. Ліонський оперний театр зачинився саме у той день, на який призначалося відкриття Оперного фестивалю – 13.3. у п’ятницю (мимоволі почнеш вірити у прикмети). Ліонська опера змушена була скасувати всі вистави за 4 години до початку першої прем’єри – опери «Ріголетто» Дж. Верді. А у цій виставі брали участь два українських співаки – Михайло Малафій і Роман Чабаранок.

 

Аеропорт Ліона. Архітектор Сантьяго Калатрава.

 

Пригадується, як цього дня вирушала в дорогу. Мої енергійні лаштування під час карантину в Німеччині не підтримували члени моєї сім’ї. Але вільно пересуватися у просторі ще дозволялося. Комендантську годину оголосили лише через тиждень. А мотивація була сильною, тому вирішила ризикнути, захопивши в останній момент захисну маску, яку привезла зі Львова.

 

Ліонські прем’єри «Ріголетто» Дж. Верді, «Іррелоє» Ф. Шрекера і «Місяць» К. Орффа мали відбутися з 13 по 15 березня. Збиралася у дорогу поквапом. Було тривожно, проте жевріла надія, що Францію Сovid19 не накрив так тяжко, як Італію, Австрію і південну частину Німеччини. Надія, що фестиваль відбудеться, не полишала навіть опісля отримання E-Mail’у, в якому відділ преси Ліонської опери повідомляв про скасування запрошень і квитків для усіх чужоземних журналістів. Проте головна інформація обнадіювала – оперний фестиваль не скасовували. Керівництво театру лише планувало обмежити кількість місць у глядацькій залі.

 

Ліонський музей красних мистецтв (Musée des Beaux-Arts).

 

У хаотичному нагромадженні різних думок про небезпеку поїздки, про сумнівні шанси взагалі потрапити на вистави у ситуації фестивального sold out, мозок абсорбував ключові слова під рубрикою «не забути»: театральний бінокль, театральні туфлі, захисну маску, диктофон, ноутбук, у якому в папці «Опера-Ліон» зберігалися питання для інтерв’ю з режисерами Акселем Ранішем і Давідом Бьошем. В аеропорті мій багаж довго перевіряли, вишукуючи якийсь металевий предмет, що засвітився на стрічці рентген-апарату. Підозрілим предметом виявився театральний бінокль. Ця знахідка розвеселила і мене, і працівників аеропорту. Схоже, вони знали, що Баварська опера на днях зачинила свої двері для відвідувачів і я була не одинока серед тих божевільних оперних фанатів, які вирішили випробувати своє щастя в інших країнах. Але невдовзі я вже думала про роботу: зустріч з Акселем Ранішем була запланована і підтверджена. 14.3.2020 о 15:00 на наступний день після прем’єри «Ріголетто» мало відбутися інтерв’ю. Із режисером «Іррелоє» треба було ще уточнити місце і конкретний час зустрічі, попередньо призначеної на ранок 14.3.2020.

 

І ось я полетіла до Ліона, щоб побачити нові вистави і послухати українських учасників фестивалю – тенора Михайла Малафія і баса Романа Чабаранка. Після вистави ми планували зустрітися, поспілкуватися, поділитися враженнями. Ясно, що планувалися інтерв’ю зі співаками про стиль роботи у Ліонській опері, про трактування ролей Герцога Мантуанського і Графа Монтероне. Оперу ставив молодий німець Аксель Раніш, відомий своїми радикальними режисерськими артефактами.

 

 

Собор Святого Петра і Ліонська опера.

 

Але подорож до Ліона завершилася інакше, як планувалося. Це був найкоротший оперний візит без опери. А події розгорталися таким чином. Прилетіла вранці 13 березня о 9:30 і вже мала зворотній квиток на 16 березня після завершення фестивалю. Проте обставини змусили повертатися того ж дня у вечорі о 20:30. Запланований на 16.3 літак скасували через обмеження повітряного простору. Інакшого вибору не було, як скористатися єдиним реальним шансом і швидше повернутися додому ще до закриття німецького кордону. Спогади залишилися попри все світлими. Неможливо забути той сонячний день, проведений у Ліоні, це відчуття радості, що протягом двох місяців напередодні поїздки мотивувало готуватися до оперного фестивалю, котрий відкривав прекрасні шанси для українців.

 

З прибуттям до Ліона хроніка подій відкарбувалася у пам’яті чітко і навіть розписана по годинах. Ось приблизно так з’явився несподіваний шанс потрапити на прем’єру «Ріголетто» після спілкуванні з Михайлом Малафієм на FB:

11:55. Михайло Малафій: на 19:00 повинен бути на мейкапі…. Зможу віддати Вам квиток мого менеджера, оскільки він захворів і не приїхав.

12:15. Я: Дякую! Буду біля опери на 18 годину. До зустрічі!

14:20. Мені шкода, але опера скасована! Все від сьогодні скасоване, ми йдемо на 17:30 до директора на збори.

14:30. Я: Дуже шкода! Напишіть, будь ласка, після зборів.

 

 

Psyché abandonné, Clémence Sophie de Sermézy - Статуя «Покинута Психея» у Ліонському музеї красних мистецтв.

 

Повідомлення від Михайла застало зненацька, під час прогулянки центральними вуличками Ліона. Я вже встигла насолодитися різними ракурсами сонячного освітлення зовнішнього фасаду унікальної будівлі Ліонської опери, завітати до Собору Святого Петра, до Ліонського музею красних мистецтв (Musée des Beaux-Arts), прогулятися до Сони, вдихаючи звідусіль аромати дерев, що розпочали вже весняне цвітіння, а також французьких парфумів.

 

Погляд зупинявся на рафінованих, елегантних французах і екстравагантних француженках різного віку. Після феміністичного стилю німкень краса жіночості якось особливо радувала око. Безтурботність людей вражала – переповнені відвідувачами вуличні кафе і ресторани, скрізь життєрадісна молодь, віртуозні скейтери біля оперного театру. Адже на той час вулиці Німеччини вже зовсім спорожніли.

 

 

Весняна вулиця Ліона.

 

Після нового повідомлення Михайла хроніка подій різко змінила свій вектор:

17:00. Перереєстрація квитка на літак, і дорога до аеропорту. До речі, відвідати Ліон не завадить навіть заради такого казково прекрасного аеропорту. Архітектор цієї красивої будівлі-птаха – чудесник архітектурної біоніки Сантьяго Калатрава.

19:20. З Михайлом і Романом поспілкувалися у Videochat’і на FB за годину до відльоту і домовилися про дистанційну зустріч для інтерв’ю.

 

Вид на місто з літака.

 

Наша бесіда відбулася двома тижнями пізніше, коли увесь світ перезавантажився на режим #StayHome, а оперні театри і концертні зали з усього світу наповнили стан вимушеної самоізоляції мистецтвом, музикою і оперою. Безкоштовні онлайн-трансляції оперних вистав і концертів з усього світу продовжуються, як і онлайн-спілкування з митцями.

 

Отже інтерв’ю далі буде.

 

Текст: ©Аделіна Єфіменко

 

Фото: Аделіна Єфіменко

01.04.2020