Тарас Григорович Шевченко вийшов з глибин українського народу, глибоко відчував біль свого народу, його муки, співчував йому і помагав його визволенню. Творчість поета тісно пов'язана з своїм народом.
Шевченко прекрасний знавець української народної пісні як в її словесній, так і в музичній формі. Шевченко знав і засвоїв безліч українських народніх пісень, він сам був тонким інтерпретатором тих пісень, сам записував їх та співав. У них Шевченко бачив відображення свого народу, його боротьба проти поміщицької сваволі та самодержавного ладу. Народ співав пісні Шевченка, й іноді не знав, що це слова великого поета.
Ще за часів життя Шевченка до кількох творів з «Кобзаря» пишеться музика. В процесі переходу пісенного матеріалу з «Кобзаря» в народний музичний побут значна роль належить і самому поетові, бо ці пісні переходять в народ з словами і музикою Шевченка.
Треба відзначити, що Шевченко був не лише геніальним поетом, видатним художником, а й освіченою людиною в музичній справі. Радянський композитор Пилип Козицький у своїй статті «Шевченко і українська музична культура» пише, що Шевченко своїм знайомством з кращими зразками загально-європейського мистецтва в різних його галузях і стилях досягає рівня фахівця музики.
Вплив Шевченка на українську і народну пісенну творчість мав і має велике значення в розвитку загальної музичної творчості, не лише до Жовтневої революції, а і в післяжовтневий період.
Слід окремо згадати про те, як в Галичині твори Шевченка сприяли найбільшому поширенню української народної ідеї. Видання «Кобзаря» на Придніпрянській Україні, а також петербурзьке видання Симиренка 1860 року, або Кожанчикова 1867 року, що були бібліографічними рідкостями і майже недоступні для галицьких українців, примусили видати у Львові том шевченкових творів під назвою «Поезії Тараса Шевченка», а пізніше чотиритомне видання наукового товариства ім. Шевченка.
Величезне враження та захоплення, яке викликали твори Шевченка серед галицьких українців, не зважаючи на відсутність в той час будьяких товариств чи співочих та музичних організацій і гуртків, сприяли тому, що після смерті великого поета члени львівської «Громади» вирішили організувати перше прилюдне святкування шевченківських роковин в 1868 році.
В музичній частині цього пам'ятного вечора виконувалися Безуглова «Марш на смерть Т. Шевченка», а головне «Заповіт», до якого написав музику за проханням Олександра Барвінського Микола Лисенко, який в той час перебував у Липській консерваторії. О. Барвінський став, таким чином, ініціатором музичного оформлення Лисенком «Кобзаря», бо це був перший музичний твір Лисенка, написаний до шевченківського тексту.
Галицький композитор Михайло Вербицький тоді написав теж музику до «Заповіту». Обидва ці твори зробили велике враження на слухачів.
Перші шевченківські вечори у Львові мали велике значення для дальшого розвитку нашої музичної культури і сприяли заснуванню співочих та музичних товариств.
Обсяг творчості композиторів до текстів Шевченка є прямо імпонуючим і становить свого роду унікальний, винятковий приклад.
Композитор Лисенко, і до цього часу найбільш видатний і багатобічний інтерпретатор Шевченка, становить виняткове явище в музичній літературі з величезною кількістю творів за текстами Шевченка.
В Західній Україні посідає значне місце творчість композитора Станислава Людкевича з його монументальним твором «Кавказ».
Скільки музичних інтерпретацій має тільки один «Заповіт»? Крім згаданих раніш творів цього тексту Лисенка та Вербицького можна назвати «Заповіт» Ревуцького, В. Барвінського, Лятошинського (що є широкою мистецькою обробкою пісні за музикою маловідомого вчителя з Полтави Гладкого), Людкевича (найбільший формою з усіх), у якого ще є дві обробки мініатюри для хору та декілька інших дрібних творів до цих слів. Взагалі треба сказати, що немає українського композитора, який би в тій чи іншій мірі не зав'язав творчого контакту з шевченковою музою. Відомі російські композитори Чайковський, Рахманінов, Мусоргський, грузинський композитор Аракішвілі і багато інших теж написали музику до тексту Шевченка.
Ще сьогодні з непослабним почуттям пригадується мені те величезне зворушення, яке я відчув під час моєї поїздки 1941 року в Тбілісі на декаду радянського грузинського музикального мистецтва. Під час одного з концертів, який відбувся в приміщенні радіокомітету, ми, львов’яни, почули зворушливі звуки шевченківського «Заповіту», музику до якого написав грузинський композитор Аракішвілі. В цьому факті відобразилась могутня дружба народів нашої країни. Нам було приємно бачити, як у Грузії шанують нашого великого поета.
Створено не тільки музичні творів до тексту Шевченка, але й твори на основі шевченківської поезії, як опера «Катерина» М. Аркаса, «Наймичка» і «Сотник» М. Вериківського, «Марина» Жуковського, «Назар Стодоля» Костенка, «Гайдамаки» Рибальченка, Мейтуса і Тіца та чисто інструментальні твори, як симфонічна поема Майбороди «Лілея», тієї ж назви балет Данькевича і його симфонічна поема «Шевченко», струнний квартет Костенка, фортепіанна сюїта Лятошинського та інші. Кількість музичних творів, написаних на слова Шевченка, доходить до 800.
Радянська дійсність поставила Шевченка в центрі уваги не тільки митців — творців усіх галузей мистецтва та наукових дослідників літератури, в центрі уваги великого українського народу, але й народів всього могутнього Радянського Союзу. І в наші дні пророчі слова шевченківського «Заповіту»: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте, і вражою, злою кров'ю волю окропіте» звучать ще більш яскравіше. Возз'єднаний український народ в єдиній великій сім'ї, в сім'ї вольній, новій щороку згадує свого великого сина.
Вільна Україна
14.03.1945