Телевізійний комікс запустив українського лідера-«білу ворону» на Путіна, владу та імпічмент Трампа

У чому різниця між тим, щоб грати роль президента на екрані, та бути ним в реальному житті? Не так вже й багато, за словами українського президента  Володимира Зеленського, людини, яка зробила і те, і друге.

"Це дуже подібно", – каже він, а його дрібоньке  тіло поглинає зелений шкіряний фотель у розкішному президентському кабінеті. Потім він міняє свою думку: насправді реальна робота триває цілих п'ять років і пов'язана зі значно більшими труднощами, ніж може вмістити один сезон телевізійного шоу. “Насправді є більше проблем. Вони катастрофічні. Вони з’являються, вибачте на слові, як прищі на 18-річному підлітку. Ви не знаєте, де вони виникнуть і коли." 42-річний фацет говорить своєю рідною російською мовою, його виразне обличчя миттєво міняється з хлоп'ячої безтурботності на замучений неспокій.

Свіжа проблема – це коронавірус. Розлючені селяни, налякані тим, що їхня лікарня приймає тих, що повернулись з Китаю, напали на автобуси з ними. За день до нашої зустрічі Зеленський відправив свого міністра охорони здоров'я приєднатися до евакуйованих на карантин як доказ того, що вони не становлять небезпеки. "Це був її вибір, але запропонував я", – каже він, посміхаючись так, що стає зрозуміло, що вибір в неї був невеликий.

Власне таке імпульсивне рішення міг би прийняти його телевізійний альтер еґо. В українському серіалі "Слуга народу" Зеленський грає звичайну людину без політичного досвіду, що піднімається до президентства країни. У квітні минулого року, через кілька тижнів після виходу в ефір фіналу третього сезону, він набрав 73% голосів на реальних президентських виборах в країні. У травні він почав працювати в реалі. В епоху електоральних успіхів профанів Зеленський був, мабуть, найнеймовірнішим з них.

Керувати країною з населенням в 42 мільйони, яка за останні кілька років пережила революцію, загарбання територій Владіміром Путіним і перебуває у стані війни на своїх східних регіонах, було нелегким завданням, особливо для політичного новачка. Але перший реальний президентський сезон Зеленського породив ще одну сюжетну лінію, яку би навіть сценаристи його шоу мали відкинути як неправдоподібну – за участю іншого неймовірного президента з другого боку Атлантики.

За іронією долі, після десятиліть дорікань американських політиків Україні за її корупційну політику саме американський президент мав спробувати корумпувати свого українського колегу. Дональд Трамп хотів від Зеленського одного: розслідування українських ділових зв'язків Гантера Байдена, сина Джо – його потенційного суперника на президентських виборах 2020 року. Трамп дав зрозуміти через помічників, що поки цього не буде, він заморозить $391 млн військової допомоги, а також шанси Зеленського на жаданий візит до Білого дому. Взаємовідносини Трампа з Зеленським були в центрі процесу імпічменту в січні – з найвикривальнішими доказами, опублікованими, зрештою, самим Трампом: меморандум про телефонну розмову 25 липня між лідерами. У ній Зеленський лестить Трампу, делікатно намагаючись не вступати з ним у злочинну змову: "Ви для нас великий учитель", – говорить він в одному з кількох уривків, які важко читати без огиди. Трамп, тим часом, підкреслює, як багато США зроблять для України, як тільки Зеленський накаже провести розслідування щодо Гантера Байдена.

Політичні опоненти вхопилися за його улесливий тон, і навіть охрестили його "Монікою Зеленською". "Ви абсолютно праві. Не тільки на 100%, а й фактично на 1000%", – каже він, коли Трамп заявляє, що Анґела Меркель "нічого не робить" для України (насправді ЄС є її найбільшим фінансовим донором). Але гучний резонанс скандал отримав лиш в США; оскільки підтримувані Росією війська все ще перебувають на сході країни, для більшості українців підтримка США потрібна практично будь-якою ціною.

Зеленський виглядав стривоженим, коли Трамп опублікував це мемо всього за кілька годин до того, як вони провели некомфортну прес-конференцію в ООН у вересні минулого року. Нині він виглядає комфортніше, обговорюючи цей гендель, хоча і каже, що втомився від саги імпічменту, що домінує в кожній розмові про Україну. "Я думаю, що Україна пройшла через цю історію з честю, з високо піднятою головою", – говорить він. Хоча він досі не отримав обіцяного запрошення з Білого дому, і зрозуміло, що це його денервує. "Мені сказали, що його готують. Мені це важко чути. Я людина, яка працює з дедлайнами. Наші дипломати обговорюють це з американськими. Я хотів би, щоб у нас була плідна зустріч.”

Але приниження продовжувались. Наприкінці січня, за два дні до того, як держсекретар Майк Помпео мав вирушити до Києва на знак підтримки США, він дещо змазав цей меседж, огризнувшись на репортера: "Думаєш, американцям залежить на Україні?" – і попросив показати її на мапі, ніби це було маловідоме князівство, а не найбільша країна в Європі. Коли вони зустрілися, каже Зеленський, Помпео переконував, що його неправильно процитували. Він каже, що "вдячний США, бо фактично обидві політичні партії підтримують нас". А президент?

Зеленський робить паузу  і сміється. Він вдихає повітря і дає довгу, заплутану і в значній мірі беззмістовну відповідь про величезну підтримку США, яку він відчуває, з президента починаючи. Більше він нічого не може сказати. Трамп, як відомо, мстивий і може листопаді здобути наступні чотири роки. З іншого боку, якщо Зеленський його підтримає цілковито, то буде виглядати глупим, коли Білий дім здобуде демократ. Найкраще, так виглядає, нічого не говорити.

“У деяких питаннях я дійсно не розумію, як допомогти журналістам. Коли йдеться про державні справи, то я із задоволенням поговорю з вами, коли мої п'ять років минуть, і розкажу вам багато речей, про які я не можу говорити тепер. Але це державна таємниця.”

Після 10 місяців перебування на посаді Зеленський відчайдушно намагається втекти в  розмові з теми саги імпічменту. Він погодився на це виняткове інтерв'ю з надією, що зможе "змінити контекст" – сфокусуватися на укладанні угоди з Путіним для завершення війни і на подальшій інтеґрації з Європою. Він говорить пристрасно і багато жестикулює, використовуючи легкий шарм, який поміг йому здобути президентство. Його майбутній успіх буде залежати від того, чи зможе він ефективно використати його на європейських лідерів, які є його основною надією уникнути своєї незавидної ситуації застряглого між Трампом і Путіним.

Після перемоги на виборах Зеленський пообіцяв виборцям, що "залишиться людиною" і не стане типовим політиком. Він стверджує, що поки це йому вдається, але те, що оточує нас, каже про інше. Його кавернозний кабінет виконаний з позолоченими ліпними стелями, люстрами і рельєфними шторами, які каскадом опускаються на високі вікна. Наразі це дуже навіть президентське. Але відразу після рукостискання Зеленський говорить нам, як йому тут не по собі. "Я навіть не можу там сидіти, це жахливо, – каже він, вказуючи на дерев'яний стіл, заставлений малахітовими прикрасами і рядами телефонів спецзв'язку. "Попередні, думаю, мешканці відчували себе дуже затишно в цьому оточенні", – говорить він; йому ж воно створює "жахливий дискомфорт".

Останній ремонт був зроблений президентом Віктором Януковичем, чия похабна корупція і потурання Росії викликали революцію Майдану 2014 року. Ми зустрічаємося через шість років з моменту, як Янукович втік з будинку під час кривавих зіткнень між ОМОНом і протестувальниками в центрі Києва, запустивши в дію російську анексію Криму і військове вторгнення на сході України.

Спочатку Зеленський обіцяв, що перенесе президентський офіс, але тепер вирішив, що ціна для платників податків буде непомірною: "І я не можу зробити ремонт, бо це історична будівля, тому це буде незаконно." Але помітно, що він не вніс навіть незначних змін – не змінив меблів чи не прибрав кітчевих бронзових статуеток. Може, йому треба на щось нарікати. А, можливо, атрибути влади виявляються спокусливими.

"Це правда, ти починаєш до цього звикати". Він сміється.

Володимир Зеленський народився в 1978 році в єврейській українській родині в Кривому Розі, промисловому місті на південному сході Радянської України, всіяному шахтами і домнами. Непросте місце дорослішання, сумнозвісне тим, що після розпаду СРСР молодіжні банди тут билися за контроль над різними районами.

Зеленський знайшов вихід у комедії. Природжений артист, він організував тісну групу друзів з однокласників та одногрупників з юридичного факультету в комедійну трупу під назвою "Квартал 95", на честь району, в якому вони виросли. До середини 2000-х років трупа переїхала до Києва і регулярно з'являлася на українському телебаченні. Нещодавно Зеленський залучив декого з них як ключових радників. “У мене є кілька людей, які працюють зі мною, які були моїми друзями протягом довгого часу... Вони не мають жодного відношення до бізнесу або бюджету", – каже він, наполягаючи на тому, що ці призначення пов'язані з особистою довірою, а не з фінансовим кумівством.

Гумор Зеленського тяжів до фарсу: за його словами, публіка преферувала Бенні Гілла, а не "Монті Пайтон". В одному скетчі він та його колега-актор зіграли «Собачий вальс» на піаніно, використовуючи тільки свої пеніси. Але були і гостріші, політичні скетчі, що висміюють українських корумпованих чиновників та олігархів. Коли його робота перетворилась більше на працю теле- та кінопродюсера, він персонально познайомився з деякими своїми мішенями, що принесло йому багатство та зв'язки серед еліти. Іноді приходили неприємності, якщо скетч заходив занадто глибоко. Час від часу група жартувала над авторитаризмом великого сусіда України. У пародії, приуроченій до виборів президента Росії, Зеленський і його друзі зіграли ролі уповноважених з питань виборів на місцевій виборчій дільниці чиновників-самогубців, які випадково не змогли забезпечити Путіну перемогу на їхній дільниці.

"Слуга народу", гостра комедія, вперше вийшла в ефір в 2015 році. Зеленський зіграв роль вчителя середньої школи Василя Голобородька, чию антикорупційну тираду у класі учні зняли на відео і виклали в інтернеті, що забезпечило йому президентство після того, як відео стало вірусним. Уявіть собі мікс  «Yes Minister»  з «House Of Cards», перенесений в похмуро-цинічний світ пострадянської політики. Популярність шоу викликала питання, підкріплене сприятливими цифрами соцопитувань: а що, коли Зеленський балотуватиметься в президенти в реальному житті? В останні хвилини 2018 року у своєму новорічному телешоу він заявив, що зробить це.

Він провів абсурдальну постмодерністську кампанію, центральним елементом якої був загальнонаціональний комедійний тур, що включало відеонарізку його екранного президентства. Загалом, він просто хотів розсмішити аудиторію. Одне відео про  українця на відпочинку висміювало туриста, який провів свою відпустку, дивлячись фільми в автобусі. "Так де ж ти зупинився?" – запитують його. "Десь в районі Термінатора-2", – лунає відповідь.

Зеленський протистояв чинному президенту Петру Порошенку, шоколадному магнату-мільярдеру, який став президентом через кілька місяців після революції на Майдані. Хоча Порошенко і провів деякі реформи, він не виконав своєї ключової обіцянки покінчити з корупцією. Програючи в опитуваннях, він був спантеличений бунтівною кампанією Зеленського і намагався зобразити свого опонента як людину, яка потуратиме Путіну у війні. Тим часом Зеленський в основному уникав дебатів, проводячи популістську кампанію – народ проти старих еліт – але без звичайної популістської тактики сіяти гнів і розкол. Замість цього він туманно говорив про об'єднання, боротьбу з корупцією та припинення війни, не вдаючись у подробиці.

Коли він все-таки погодився на дебати, то виставив Порошенкові низку абсурдних умов: вони мали відбуватися на полі київського Олімпійського стадіону на 70 тисяч місць і Порошенко мав перед тим пройти тест на наркотики і алкоголь, аби довести, що він не під кайфом. Це не було задумано як серйозна пропозиція, але, не маючи що втрачати, Порошенко сказав "так", сміливо здавши аналізи крові і сечі. Дебати були гучними, заплутаними і здебільшого беззмістовними – саме цього і домагався Зеленський. На стадіоні обидва кандидати виглядали зле, вони кричали в мікрофони; але в телевізорі, де це дійсно мало значення, Зеленський був явним переможцем.

Вибори теж були легкою перемогою. Він вийшов першим майже в кожному реґіоні – щось нове для країни, яка вже давно розділена за реґіональними та лінґвістичним ознаками. Через кілька хвилин після оголошення його розгромної перемоги Зеленський вийшов на сцену свого передвиборчого штабу під мотив мелодії від "Слуги народу". Ніхто толком не знав, як виглядатиме президентство Зеленського, включно з тими, хто голосував за нього. Але після двох десятиліть циклу революцій і розчарувань він переміг не всупереч відсутності досвіду, а завдяки цьому. Невдовзі після цього він оголосив парламентські вибори, заявивши, що його нова партія (названа, звичайно, партією "Слуги народу") висуне різного плану кандидатів, в більшості без політичного досвіду. Партія завоювала більше як половину депутатських місць, давши Зеленському величезну владу.

Тепер, у владі, чи шкодує він, що так безжально знущався з політиків в своєму телевізійному шоу? Зеленський усміхається. “Я зрозумів, що без досвідчених людей неможливо керувати країною. Але ці люди є на середньому рівні. Це бюрократи, які знають, куди бігти, що робити, кому приносити папери.”

Для управління цими бюрократами Зеленський залучив кількох старих друзів. Андрій Єрмак, людина, якій він довірив переговори з США минулого літа і нещодавно призначив керівником свого офісу, – колишній юрист з авторських прав. Сергій Шефір, інший помічник президента, є співзасновником продюсерської студії Зеленського. Друг дитинства, Іван Баканов, призначений главою спецслужб. Хоча найближче оточення Зеленського, виглядає, не прагне до особистого збагачення, є законні побоювання, чи є його друзі найкваліфікованішими людьми для управління країною.

Разом з цими старими друзями Зеленський сформував Кабінет Міністрів, що складався в основному зі знаних реформаторів, і в міжнародної спільноти склалось загальне враження, що його команда, попри все, працює на диво добре. Однак на початку цього тижня, через кілька днів після нашого інтерв'ю, він звільнив більшу частину уряду, зокрема 35-річного прем'єр-міністра (а також міністра охорони здоров'я, яка все ще перебувала на карантині). Генерального прокурора, якого вважали реформатором, теж було звільнено голосуванням у парламенті. Цей крок, про який Зеленський жодним чином не натякнув під час інтерв’ю, трактують як удар по справжніх реформаторських зусиллях.

Зеленський переконував нас, що, оскільки він і його оточення демонстративно не беруть хабарів, іншим стало важче їх брати. "Президент не може змінити країну сам по собі. Але що він може зробити? Він може подати приклад.”

Поки Зеленський, здається, насолоджується собою, він визнає, що політичне рампа неприємна для його сім'ї. "Це важко,  – говорить він. – Їм не подобається моя робота." Вихід на обід треба узгоджувати з охороною; добре провести відпустку видається нетактовно, коли його країна у стані війни.

Його дружина Олена – колишня сценаристка "Кварталу 95", яка, як і Зеленський, виросла в Кривому Розі. Він каже, що в той час, коли він звик бути на очах у публіки, вона преферує триматися подалі від софітів. Його нова робота найбільше дратує його 16-річну дочку, всю наїжачену проти охоронців, які тепер її всюди переслідують. Вони намагаються сховатися, але вона завжди їх помічає, каже її батько. "Вона в тому віці, коли особа є зазвичай найвільнішою", – він каже. "На людському рівні це для неї неприємно." З іншого боку, його семирічний син любить це, з гордістю оголошуючи всім, хто слухає, що його батько – президент. "Якось я прийшов додому і кажу: "Чому ніхто не вітається зі мною?" І чую власний голос з телевізора. Це була моя промова. І мій син каже: "Не заважай нам, ми дивимось президента!'”

До того, як Трамп перехопив сценарій, головним лиходієм для героя Зеленського мав стати Путін, який анексував Крим в 2014 році і виділив гроші, людей і зброю, щоб розпалити війну, яка вже вбила 14 тисяч, багато з яких були мирними жителями. Масштабні бойові дії були припинені в 2015 році, але регулярні обстріли і загибель людей на лінії фронту відтоді стали звичними. Миру можна досягнути, казав Зеленський виборцям, тільки якщо Київ почне прямі переговори з Кремлем. Це був радикальний відхід від підходу Порошенка, і він виявився популярним серед народу, що страждає втомою від війни, – хоча гучна меншість звинуватила Зеленського в капітуляції перед Росією вже за сам намір переговорів. Але він каже, що більше цінує порятунок життів, ніж підрахунок територіальних здобутків. "Для кого все це робиться? Для людей. Який сенс повертати наші території, якщо загине мільйон людей?”

Путін і Зеленський вперше зустрілися віч-на-віч в грудні, на саміті в Парижі, у присутності Еммануеля Макрона і Анґели Меркель. В основному вони застрягли на технічних деталях давно іґнорованого мирного договору, але "було кілька емоційних деталей", згадує Зеленський: коли Путін скаржився на радикальних українських націоналістів, він відповів, що в Росії теж є радикали. Чи вдалося йому достукатися до Путіна? "Думаю, він мене почув. У мене було таке відчуття. Сподіваюся, це не помилкове почуття." Переговори дали скромні результати: обмін полоненими, угода про розведення військ і припинення вогню, яке не відбулося: тільки за смертельний спалах минулого тижня одного солдата вбито, декількох поранено.

Не виглядає, що Путін погодиться на будь-яку мирну угоду, бодай трохи прийнятну для української суспільної опінії, але Зеленський каже, що хоче діяти швидко. "Час цокає, – каже він, вказуючи на годинник, і оголошує річний термін для вирішення конфлікту, щоб зосередитися на інших внутрішніх проблемах. – Уряд може витратити один рік на цілу угоду. Потім треба її імплементувати. Довше не можна. Якщо це триватиме довше, нам треба змінити формат та обрати іншу стратегію”, – каже він. Це ефектний новий дедлайн, але його урґентність розмазується відсутністю деталей. (У такі моменти Зеленський звучить радше по-трампівськи.) Він відмовляється сказати, якою може бути запасна стратегія, і коли його прес-секретарка поспішає уточнити, що річний термін починається від минулого саміту у грудні, а не від початку його президенства у травні, він відповідає зі сміхом: "Я вже й сам не знаю." На льоту вхопившись за думку – він, як здається, часто це робить – купує собі зайві місяці: так, дедлайн починається від саміту.

Помічники Зеленського подають цей вид імпровізації як частину його шарму. На зустрічах з іноземними сановниками, кажуть вони, він прочитує зал і, якщо відчує, що може досягти успіху з емоційнішим тоном, то відмовиться від офіційних заготовок. І, можливо, це може спрацювати, наприклад, з Меркель, яка, як кажуть, дивилася фрагменти з "Слуги народу" перед зустріччю з Зеленським.

Життєво важливо, вважає він, переконати Меркель та інших у прагненні України до тіснішої інтеграції в Європу. "Нам треба дати людям впевненість у тому, що Європейський Союз чекає Україну", – говорить він. Якщо це займе 20 років, то його електорат втратить надію. "Люди дійсно не вірять словам. Або, радше, люди вірять словам лише певний час. Тоді вони починають шукати дії." "Меркель це розуміє," – вважає він. Він також стверджує, що у нього склалися теплі особисті відносини з Макроном, хоча він з осторогою ставиться до нещодавніх натяків французького президента на необхідність тепліших відносин з Москвою.

"Дивно було з Києва спостерігати за розгортанням Брекзіту, – каже він – бачити, як країна поспішає вийти з ЄС, коли Україна так хоче туди потрапити. Це все одно, що група людей за столом проводить приємний вечір разом. Якщо хтось не хоче сидіти за столом, він, безумовно, зіпсує забаву, – продовжує він, розпалений своєю метафорою. – А є ж люди, що стоять за дверима, дзвонять у двері, стукають, а їм кажуть через вічко: "Так, ви можете приєднатися, але приходьте наступного разу!" А вони далі стукають з-зовні, коли вже забава закінчилась.”

Він насолоджується цими барвистими порівняннями, які іноді заводять його в неправильному напрямку. Він прирівнює своє президентство до плавання кораблем: "Всюди є дірки, і своїми руками і ногами ви намагаєтеся закрити їх. Ось так ми і живемо. Ми закриваємо дірки." Коли зауважується, що це має вигляд тонучого корабля, Зеленський видимо тривожиться і додає: "Але ми не тонемо!”

Коли він прийшов до влади, західні дипломати побоювалися, що Зеленський може бути маріонеткою Ігоря Коломойського, контраверсійного мільярдера, телеканал якого транслював його шоу. Коломойський – один з групи олігархів, які зробили величезну фортуну при переході від комунізму, в той час як більшість українців залишилися бідними. В останні роки вони ребрендують себе щедрими філантропами, зберігаючи при цьому величезний вплив на політичній сцені, і значно більше заслуговують на титул "олігарха", ніж їхні колеги в Росії, давно кастровані Путіним.

"Я хочу, щоб у них були другорядні ролі, а не головні", – каже Зеленський. Він наполягає, що до Коломойського, незважаючи на їхнє давнє знайомство, нема жодного особливого ставлення. Він відкидає як "недоречну" нещодавню купівлю 14-кімнатного особняка на французькій Рив'єрі за €200 млн Рінатом Ахметовим, бізнесменом, чия квартира в One Hyde Park, куплена  в 2011 році за £136 млн, була найдорожчою за всю історію придбаною нерухомістю у Великій Британії.

Багато хто в Києві бачить в недавньому перетасуванні Зеленським уряду знак того, що старі олігархічні гравці відновлюють свій вплив, незважаючи на його публічні заяви про те, що йдеться про прискорення реформ. Безумовно, правдою є те, що українські олігархи продовжують володіти величезною владою, і Зеленський не позбудеться їхніх махінацій, просто ввічливо попросивши. Його телевізійний президент, можливо, наказав би їх повісити або розстріляти за такі щедрі витрати за кордоном під час війни, але справжній Зеленський муситиме з ними співпрацювати, просячи їх інвестувати в Україну і за потреби фінансувати державні проєкти.

"Якщо ми вибрали демократію, то, звісно, ми не можемо вішати людей, – говорить він, але в його очах з'являється вогник. – Хоча! Іноді ти дійсно цього хочеш. І знаєте чому? Бо так буде швидше. Значно швидше," – каже він, виголошуючи цю репліку з комедійним темпом.

"Ми жартуємо," – з іншого боку столу каже його прес-секретарка, виглядаючи дещо стурбованою.

"Звісно, ми жартуємо", – каже Зеленський.

У своїй злощасній телефонній розмові Зеленський подякував Трампу за демонстрацію ним моделі електорального успіху. "Ми використовували досить багато ваших навичок... Ми хотіли осушити болото тут, в моїй країні", – каже він. Чи це дійсно так, чи він просто дотримувався порад, що президент США добре реагує на лестощі? Він зітхає і обережно відповідає: за його словами, Трамп показав йому, як профан може перемогти, не приймаючи запропоновані правила гри. "Я не намагаюся грати якусь роль. Мені приємно бути собою і говорити те, що я думаю. І в цьому він дійсно був прикладом – як можна виграти, не використовуючи стандартного формату.”

Зеленський вважає, що ера політичних профанів тільки починається і його власна модель кампанії могла би досягти успіху в іншому місці. “Я впевнений, що це можливо, особливо там, де люди втомилися, де вони крутяться як білка в колесі і де є ці старі політики з великими фінансовими ресурсами. У таких місцях, де люди шукають ковток свіжого повітря, це має спрацювати.”

Це звучить як явний натяк на східного сусіда України та його невтомного лідера. Справді, у свою виборчу ніч Зеленський заявив, що хоче, щоб його перемога стала прикладом для всього пострадянського реґіону, де панують автократи. Його успіх не залишився непоміченим всередині Росії, і багато хто зробив собі в його користь порівняння з людиною в Кремлі: Зеленський, що пішки йде на свою інавгурацію, вітання натовпу – порівняно з самотнім Путіним в своєму лімузині, що пролітає порожніми вулицями Москви на власну церемонію. Приязне, життєрадісне новорічне звернення Зеленського до народу порівняно зі  статечним телезверненням Путіна. Один з російських телеканалів нещодавно почав транслювати "Слугу народу", але швидко скасував це рішення, мабуть, побоюючись, що його меседж був надто підривним.

Зеленський не зміг, зрештою, повалити Трампа, і цілком ймовірно, що не зможе досягти успіху в своїх планах реконструювати Україну. Чи може місія Зеленського вивернути путінську ауру непогрішності? "Звичайно, там з'явиться новий президент. Звичайно, це станеться. Що це буде за президент, я не знаю", – говорить він. "Але ми бачимо, що всі тоталітарні режими закінчуються однаково.”

Але ж Путін ніколи просто так не віддасть риторичній фігурі Зеленського владу в Росії. Невже він пророкує криваву революцію? "Я не хочу, щоб люди десь вмирали" – говорить він. – Але ми повинні розуміти, що коли продовжувати стискати пружину, в якийсь момент вона зірветься.”

Shaun Walker and Andrew Roth
The accidental president
The Guardian, 7.03.2020
Зреферував О.Д.