Про Угорську Україну.
Дякуючи спільним інтересам, які лучать Чехів, найвище розвинений словянський нарід, зі словянським Сходом Европи, — маємо суроґат української державности там, де ми цього найменше сподівалися: на теріторії Угорської України.
Була це найбільше гноблена, найбідніща і найтемніща частинка великих земель українського народу, де інтеліґенція була змадяризована, а народ пригнічений лихвою й злиднями так, що кождий Українець, якого доля коли небудь занесла на цю полосу нашої землі, — згадував ії потому все зі стисненим серцем. Покійний М. Драгоманов, якого живий ум інтересувався кождим шматком української землі, називав угро-український народ "раненим братом".
І той найбідніший між бідними, той "ранений брат" — має тепер щось з того, чим бувби бодай часово задоволений навіть найбогатший між українськими братами: має суроґат державности, чи радше — в спокою й під охороною народу, який не має до нас ворожнечі, має можність сотворити собі цей суроґат державности. Розуміється, не треба уявляти собі, що відносини на Угорській Україні якісь ідеально добрі для українського народу і його змагань. Ось що пише про це ужгородська "Правда" в 3. Нр.: 31. грудня м. р. відбула Центральна Руська*) Народна Рада перше засідання після проголошення проклямації про ґенеральний статут і Директорію. На цім засіданню займалася Рада і "договором Пяти Великих Держав" про автономію Закарпатської Руси.
На засіданню явилися майже всі члени Ради. Предсідателем був А. Волошин.
Центральну Раду зовсім не вдоволила проклямація, і в обмеженню прав Директорії Рада добачує конфіскату автономних прав.
Одноголосно принято ось які резолюції: 1. Оголошений в першій частині Статуту "Договір Пяти Великих Держав і Чехословацької Республіки" не обезпечує ясно автономних прав нашого народу і тому, що цей договір був заключений без вислухання наших заступників, домагається Центральна Рада від правительства Республіки відповідного пояснення виразів договору, а з'осібна ad §1: що орґанізація автономії не є виключним правом чехословацького правительства, тільки мається перевести в порозумінню з народом і тому треба обезпечити установленій Статутом Директорії обширніщий круг ділання на власти; ad §2: що судівництво і жандармерія належать до автономних справ і що ґубернатором може бути назначений тільки Русин і це із трьох кандидатів Сойму, як це пан Президент Республіки вже і на початку признав таким способом, що зажадав від Центр. Ради кандидатури трьох осіб; ad §3: що виразу "урядники в країні Русинів будуть вибрані... з поміж горожан цеї теріторії" відноситься тільки до урядників загальних справ, бо вже й поняття автономії не допускає, аби урядниками чисто автономних відділів могли бути неприналежні до Підкарпатської Руси; ad §4: що висиланих в чехословацький парлямент послів Підкарпатської Руси не можуть вибирати поодинокі округи, тільки повинен їх висилати наш Сойм, бо і так вже перший раз не буде перед виборами до чехо-словацького Сойму наших виборів із цілої области, коли воно сталося невиконаємим з причини, що наша теріторія все ще поділена на три частині.
2. Відпоручники Чехо-Словацької Республіки, не вислухавши бажань нашого народу, перевели демаркаційну лінію словацько-руської границі так односторонно і несправедливо, що одна третя частина нашого народу підпадала під власть Словаччини, невважаючи на це, що і зазив пана Президента і проклямація Словацької Національної Ради до Румунів ґарантували нам автономію всіх земель Підкарпаття.
Домагаємося, аби переговори, початі в перших днях жовтня під проводом пана міністра Бенеша, безпроволочно велися дальше, аби ми могли дістати принаймі ці теріторії, які забезпечує нам проклямація Президента Директорії, видана 12. серпня м. р. за відомістю пана Президента Республіки.
Домагаємося і того, аби повідомлено нас про вислід кроків, зділаних правительством республіки в тій ціли, аби Румуни уступили із занятих ними наших Марамарошських та Угочанських земель.
3. Правительство Чехо-Словацької Республіки без вислухання Ц.Р.Н. Ради обмежило круг прав та ділання Директорії на "дорадче тіло" для адміністратора, та всі права управи, навіть і право іменування урядників самої Директорії, передало чесько-словацьке правительство адміністраторові, ділаючому без надзору і з необмеженою властю.
Домагаємося, аби ця власть була обмежена так, щоб адміністратор був відповідальний перед Директорією.
Так пише ужгородська "Правда".
Річ ясна, що там іде боротьба; якби не було, треба признати, що ця боротьба без усякого порівнання приємніща, чим нпр. боротьба під Польщею або під Москвою. Я cказавби навіть: добре, що вона є. Бо ще доси не було народа, який умівби вдержати те, що дістав без боротьби.
Сумне в тім усім не сама боротьба, тільки те, що наша інтеліґенція проявляє так мало активности в напрямі допомоги нашим чинникам на Угорській Україні, які ведуть ту боротьбу. Поїхало туди троха одиниць, тих самих, що працювали перед війною, працювали в часі війни в Галичині й на Великій Україні.
У загалу інтеліґенції так мало видно заінтересування цею важною справою, що просто сором дивитися на це. Але не тільки у загалу. Не інтересуються цею справою навіть ті, що з обовязку повинні нею інтересуватися. Передовсім, що наша суспільність знає про стан справ на Угорській Україні, про її культурні центри, про їх орґанізацію в напрямі національнім і господарськім, про статистику нашого народа й інтеліґенції там (війна принесла великі зміни, реасіміляцію інтеліґенції й т. п.), про стан освітних товариств і шкіл, про скількість учнів і учителів, про політично-партійний рух, про тамошню пресу й видавництва, про настрій населення, про тамошні церкви й монастирі та духовенство, про рух москвофілів і мадяронів, про запотребування інтеліґентних сил — де, і кілько, і в яких фахах, і на яких услівях? Чи треба там чеського горожанства, щоб одержати місце урядовця? Коли так, то в який спосіб і через кого найлекше це осягнути? І т. д. і т. д.
Про все це, наша суспільність нічого не знає! А преціж ми маємо в Празі, де повинні сходитися всі нерви діяльности на Угорській Україні — аж два українські посольства! А преціж у тих посольствах сидить якийсь перзонал, і бодай одно з них моглоб здобутися на те, щоб зібрати докладні відомости про Угорську Україну й оповістити їх.
В Празі повинен виходити бодай один український орган. І не повинно бути такої неприродної аномалії, як та, що в Празі, яка безперечно являється тепер осередком словянської політики, нема ні одного українського органа, а зате у Відні, котрий політично має далеко менше значіння, чим чеська Прага — виходить аж кілька українських органів: "Воля", "Український Прапор", "Боротьба" (на її місце виходитиме инший орґан) і невдовзі має появитися ще четвертий орган "На Переломі". Чи думають наші рішаючі круги над цим неекономічним і нерозумним розміщенням інтелєктуальних сил?
В Ужгороді основується український земельний банк з капіталом 5 міліонів чеських корон. Який же це незначний капітал в цих часах! А чиж у нас нема грошей? Кождий, хто нпр. їхав через Букарест, знає, що там українське посольство винаймає палату, якої не винаймають навіть посольства найбогатших держав — таких як Америка й Англія! В тім українськім посольстві, де треба найбільше трьох людей, "занятих" є аж 30 (тридцять) урядовців! Це тільки один з прикладів. Як колись публика довідається про величезні кількадесятьтисячні ґажі (місячно!), виплачувані деяким послам у заграничній валюті — в часі, коли міністри чужих богатих держав не побирають і половини таких сум, то дійсно домагатиметься суду над тими, що повинні стати перед суд.
Во істину — останній час, звернути свою енерґію і свої економічні засоби на культурно-організаційну працю в Угорській Україні. Там маємо тепер — дякуючи Чехії — одиноку землю, де наша інтеліґенція може працювати спокійно для свого народа — на українській землі, не на еміґрації. Не сміємо забувати, що еміґрація все нищить навіть найкращі інтеліґентні сили, що все витворює страшний псіхоз партійної й кружкової боротьби, затроєний найбільш поганими скандалами. Доказ нпр. польська еміґрація по повстаннях. А ми маємо можність уникнути цього затроєння? Чомуж не приготувати собі в час ґрунту до систематичної праці там, де чутимемо рідну землю під ногами?
Як так дальше йтиме, як іде досі, то напевно діждемося часу, коли всі наші посольства, конзуляти, місії, видавництва і т. д. повикидають з чужих держав ізза опінії, яку вироблять нам п'яниці, за-смотрені в грубі державні гроші. А тоді опинимося без усякого підготованого пристановища. Бо на великій Україні може ще довго кипіти і довго не бути шматка спокійної землі для спокійної, систематичної праці.
*) Слово "руський" уживається на Угорській Україні в значінню "український".
[Воля, 28.02.1920]
28.02.1920