Є люди, які змінюють собою простір. Вони просто входять у двері, дивляться в очі, кажуть кілька фраз і усе трансформується назавжди. Ті, хто знав Леся Курбаса, хто вчився і працював з ним, описували його саме такою людиною. У його галактиці вистачало місця для всіх, але володарі того часу прагнули знищити центр цієї галактики — самого Курбаса. У день його народження хочеться розповісти про Леся Степановича як про живу, неідеальну і при тому цілковито унікальну постать. Та, звісно ж, про його пізнання театру і світу довкола.
Лесь, Європа і улюблені книжки
Для того, аби зрозуміти середовище, у якому формувався Лесь Курбас, важливо не лише знати про його батьків, а й про освіту. Чи то пак, навіть про час цієї освіти. Закінчивши тернопільську гімназію (де він вивчив англійську і норвезьку мови), Курбас потрапляє вільним слухачем до Віденського університету.
Відень початку ХХ століття нагадував центр мистецького та інтелектуального циклону —дискусії, нові течії, перелам епохи, технічний прогрес, провісники філософських течій, зародження психоаналізу. Юний Курбас записується на германістику та славістику, обирає теологічні та філософські студії і вивчає мови — німецьку і польську він вже знав, тож зайнявся старослов’янською та санскритом. Його бібліотека того часу зростає, у ній — есеї та розвідки німецькою мовою, переклади найвидатніших філософських та художніх творів з перської, арабської, індійської, китайської літератур, старонімецька поезія і проза, есеї Брандеса, безліч робіт із давньогрецького театру і драми, психологічні портрети Гете, Шекспіра та інших. Знав і читав Курбас також російську літературу, захоплювався Толстим. Приваблювала його тибетська медицина та індійські веди.
Його товариш ще зі шкільних часів Хома Водяний згадував і про українські вподобання Курбаса: «Франка, зрозуміло, Лесь цінив високо і поважав за його титанічну працю і громадську діяльність, вивчав напам’ять багато його поезій. Казав, що Франко в ліриці — це наш Горацій. Стефаника читав уважно, але не був у захваті від його творів. Щиро захоплювався Олесем та Лесею Українкою, зокрема її драмами. Олесеву збірку «З журбою радість обнялися» знав напам’ять. З-поміж поетів помітно вирізняв Грабовського, а з давніших — Федьковича…».
Також Водяний згадує, як Курбас читав німецькою «Рамаяну» та «Махабхарату». Увесь цей арсенал дав Лесеві розширення, яке виходить за межі українськості й при тому дає ідеї для переосмислення власної культури та традицій. Він став справжнім європейцем.
Курбас починає дивитися на світ в масштабах вічності, пошуку істинного, дослідження мистецтва і його задач. Він спирається на ідеї святого Франциска та Якова Беме, якими на той час захоплювалася вся Європа. У той же період він знайомиться із філософією Рудольфа Штайнера — видатного містика та філософа. Штайнер тоді був справжнім кумиром молоді. Вже згодом Курбас принесе усі ці ідеї до рідної України, та разом з Хвильовим і Кулішем навіть створять клуб послідовників Штайнера. Антропософія була близька молодому Курбасу, бо Штайнер досліджував надчуттєве, намагався описати стани «чистої порожнечі свідомості». Філософ наполягав на «глибокій тиші мовчання душі». Лесь Курбас цікавився цими підходами і згодом активно застосовував це в театрі. Можна сказати, що саме в той період проявилася режисерська візія: Курбас став думати над цілковитим злиттям глядацької зали із акторами на сцені, над переосмисленням простору і руху в ньому, створенням театру-містерії.
Метод і «Березіль»
Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх найкращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім. Шевченка, і під назвою «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) трупа розпочала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані. Цікаво, що згадок про той період у сучасних Білій Церкві чи Умані немає. Жодних табличок чи спогадів у міському просторі.
Восени театр повернувся до Києва. Солдатський одяг акторів пояснювався дуже просто: над театром узяла шефство 45 Волинська стрілецька дивізія на чолі з Йоною Якіром. Проте продовольчі солдатські пайки проблеми існування театру вирішити не могли. Тому навесні 1921 р. Курбас вивіз «Кийдрамте» до Харкова — тодішньої столиці Української СРСР. Невдовзі експериментальний театр Леся Курбаса, не знайшовши підтримки влади, припинив існування.
Після кількамісячних поїздок по містечках України Лесь Курбас повернувся до Києва, щоб навесні 1922 р. створити новий театр. Його назва «Березіль» (тобто березень староукраїнською мовою) фіксувала час утворення театру — 30 березня й символізувала весняне оновлення життя. Один із його учнів згадує, як Курбас вимовив вголос, що відчуває, що ця мить може стати історичною. І справді, «Березіль» вплинув на десятки явищ в мистецтві.
Ядром трупи мистецького об'єднання «Березіль» стали актори «Молодого театру».
Вони займалися весь час — це були сценічна мова, фехтування, спорт, робота з ритмом, танець і ще безліч всього. Принцип був таким, що Курбас передавав досвід і знання акторам, а згодом вони за ланцюжком вчили молодших. Система нагадувала цехи — існували майстри, підмайстри та школярі. Усе в «Березолі» (та і в інших театрах, у яких працював Курбас) робилося колективно: наймали викладачів для занять, намагалися прогодуватися, підтримували одне одного.
Лесь Курбас розповідав про систему дихання, про важливість руху та ритму. Часто говорив своїм підопічним, що актор має контролювати емоції, не розпорошувати їх просто так і не бути їхнім рабом. Він давав їм вправи на роботу із метрономом, актори читали діалоги й рухалися під нього усі разом і мали відчути внутрішній ритм. Згодом мали працювати в ритмі, але вже без звуку метронома, на відчутті й взаємодії одне з одним. Змінюючи ритм, актори могли змінювати реальність для глядача, яскравіше проявляти стани, фактично вводити у транс.
Актор Курбасового театру був розвинених у різних напрямках. Режисер передовсім плекав глибоких людей.
Лекції він міг розпочати так: «Значить, товариші, ми погодилися на тому, що все, що існує, існує в просторовості. Цей просторовий момент ми розглядали—як його показують на сцені….».
Далі Лесь Степанович пояснював закони простору, що, наприклад, вокзал цікавий акторові не як споруда, а як певне обмеження просторовості. «Світ не є простором, але в мистецтві можна зробити так, що глядач подумає, що це є простір», — казав Курбас. Вчитель також говорив про категорію часу і різні теорії щодо нього, наприклад, Ейнштейна. Уявити собі таких розвинених людей, які прагнуть вийти за рамки звичного, усталеного театру в радянській дійсності важко. Вони становили небезпеку для лицемірного режиму.
Втома
Коли дивишся на знімки Леся Курбаса, або ж відслідковуєш, як невтомно він продукував нові ідеї не лише в театрі, а в культурі загалом, то іноді складно повірити, яким він у цьому був самотнім і втомленим від постійного цькування і перешкод у творчості.
Цькування Курбаса та його акторів почалося від кінця 20-х. Харків, як столиця, був холодним і підозріливим. За знаменитим будинком «Слово», де жили митці, постійно стежили. Арешти, доноси, самогубство Хвильового, — усе це вибивало землю з-під ніг. Курбас вів щоденник і в різні періоди записував геть невластиві, здавалось би, його особистості речі:
«Можна, нарешті , сказати в житті раз слово, позбавлене ілюзій: я неудачник, типовий. І не неудачник-нездара, як Терещенко, а неудачник-дурень. Неудачник, що не вміє прикласти і використати своїх здібностей у житті як слід — щоб досягти мети. Через те — ніколи не досягаючий мети у великому. В малому — іноді. «Березіль» прогорів на гастролях, матеріально (голодують) і морально (провал)». Кисловодськ 29.06.1926
За кілька днів, 30 червня, він робить інший запис:
«Настрій — рівно при всяких перспективах. Наприклад. Сьогодні прийшли заспокоюючі телеграми від Дацкова і навіть від Христового. І ніякого вибуху. Це велика перемога мудрості в мені. А втім — запис побід важливий тільки для майбутнього мого як факт, що побідить можна в хвилини найбільшого розвалу внутрішнього, і побідить при дуже несприятливих обставинах. Треба тільки уперто культивувати в свідомості певний імператив, зосередити на певний фокус усі свої сили і поступки — найнеможливіше буде осягнене. Тому, що мисль — сила найбільша у світі».
Курбас весь час веде діалог із собою, справжнім Я, своїми переживаннями, емоційними станами. І в цих нотках розпачу відчувається все-одно колосальна сила саморефлексії і вміння цим поділитися із іншими. За кілька місяців він зробив ще один запис в щоденнику, де сам дав характеристику свого життя:
«Власне, все моє життя — підйоми світлого стремління, віри і сили — в чергу з ніччю безвілля, коли чернь моєї душі бере верх і править державою Леся Курбаса. І після тридцяти рішаючи змагань, коли темне перемагало — я все-таки вірю, що останнє слово скаже та моя частина, що вміє бути свідомістю моря, хмар, гір, нації, людини взагалі. Сказано десь: досягнена на підйомі ступінь осяяння не пропаде. Вона навіки наша власність. Навіть у калюжі до нас повернеться, на неї ми будемо сліпо і помацки йти». Кисловодськ,11.09.1926
Крізь час
Помилкою будь-якого тоталітарного режиму є переконаність, що силу духу можна знищити. Та не у випадку Розстріляного Відродження. Курбас проник своїм новаторством на значно глибші рівні свідомості, аніж його кати своїми тортурами.
Отож, сьогодні народилася людина, якій ми завдячуємо авангардними декораціями, появою жанру потоку свідомості на сцені, переосмисленням давньогрецького театру, появою світлових ефектів (контрасту світла і тіні), він творець першого відео на сцені, як елементу вистави, а також засновник майбутнього музею театрального та кіномистецтва, але найголовніше — ми завдячуємо йому цілою плеядою учнів, та учнів учнів, які несуть код його свободи, його мистецької безмежності далі.
Я завжди люблю уявляти, як би Лесь Степанович зайшов до нинішнього львівського театру його імені. Чи зазирнув би на виставу десь у Харкові. Що сказав би про Гогольфест? Що би взагалі сказав про наш час? Який ми наразі тримаємо ритм? А чи остаточно збилися з метронома?
25.02.2020