З дня.
Мясниці вже поза нами.
Вправді переминули вони без мяса і без пампушків та всетаки задержали вони свою назву з давних, "товстих" часів, коли то мясниці відзначалися широкою натурою львовянина, коли кожда господиня ставляла на стіл цілі гори білесеньких і солоденьких пампушків та всякого рода печеного й смаженого з кулінарної штуки, а господар старався, щоби було чим пополокати грішні жолудки гостей.
А молодіж! Гарна й бридка молодіж, вистроєна після найновішої моди аж до останного ґузика, гуляла без памяти не до білого а до ясного дня, робила "очка" та "познайомлювалася", а мамці й тітки вже заздалегідь укладали пари.
От такі то колись були мясниці!
Вправді й цего року не проминули вони без відгомону у Львові, хоч без передвоєнних пампушків та без смаженого й печеного.
І цего року старша й молодша братія здирала воєнні черевики, маркуючи мясниці. Поділилася вона на дві чи три ґрупи. Демократична ґрупа вибивала гопака осібно, а аристократична знову осібно. А й "бакфіші" мали свій "комлєт".
Дохід з забав призначено, очевидно, для полонених...
От і мясниці закінчилися.
____________
Моя господиня звернула мені увагу, що від сьогодня буде піст, а вона, вірна традиції, буде його заховувати.
І хоч я ніколи не переступав пятого головного гріха, обжирства, а божі дари cпоживав такі, які мені підсувано під ніс, — все таки я цікавий, чим буде годувати мене моя господиня в великопостному часі? Вона вже сьогодня сушила собі голову, що їй варити?
— Молока нема, муки нема, масла нема, бараболь нема, круп ніяких нема, — що мені небіженьці варити на піст?
І довго ломила собі, бідна, голову, аж я прийшов їй в поміч. Осторожно, щоби не назвала мене безувіром, я скромненько піддав їй гадку:
— Треба варити цілком худе мясо...
— Ігі на вас! Та зараз першого дня великого посту хочете плямити свою душу?
За хвилину змякла:
— Ба, коли й мяса нема!
— То купіть оселедця та зваріть чаю!
— Коли цукру нема, а до оселедця хліба не стане!
І далі почала роздумувати, що їй варити?
____________
Здається, що ми всі цего року совісно, за всі роки, випостимося, бо не буде ні мясних, ні молочних, ні пісних страв, ні навіть сухого хліба!
І наші чорні душі неправду вибіліють, а тіло почорніє!
Та коби хоч великодня діждатися!
[Вперед! 24.02.1920]
24.02.1920