Більше (не)місто?

Майже 800 міст і селищ за кількістю населення не відповідають нормам статті номер 10 урядового законопроєкту “Про засади адміністративно-територіального устрою України”. Якщо закон проголосують у Верхвній Раді, то чи означає це, що всі ці населені пункти будуть автоматично понижені у статусі? На початку лютого українці забили на сполох: селищами і селами можуть стати сотні містечок з тисячолітньою історією. На Львівщині, зокрема, княжий Галич, Белз, Жовква... В уряді кажуть: законопроєкт потрактували хибно. Але чи можна вважати дискусію між законотворцями та представниками малих містечок вичерпаною?

Законопроєкт, який трактують різно

Текст законопроєкту №2804 “Про засади адміністративно-територіального устрою України” на сайті Верховної Ради з’явився 24 січня 2020 року. Це один із нормативно-правових актів, які стосуються реформи децентралізації. Його розробником є Мінрегіон, а завданням - визначити основні засади адміністративно-територіального устрою України, порядок утворення, ліквідації, встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних одиниць та населених пунктів.

Водночас, документ закріплює і кількісні параметри для визначення статусу населеного пункту. У статті 10 йдеться: “…місто є населеним пунктом з переважно компактною забудовою, загальною чисельністю населення не менше ніж 20 тисяч жителів […] Селище є населеним пунктом загальною чисельністю населення не менше ніж 5 тисяч жителів…”.

Крім того, на території міст, за визначенням законотворців, мають бути розташовані промислові і переробні підприємства, підприємства комунального господарства, житловий фонд, має бути розвинута соціальна, комунальна і транспортна інфраструктура.

Саме ці норми громадські діячі, політики від опозиції та прості містяни трактують як пряму загрозу втрати статусу міст і селищ. 8 лютого голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин навіть опублікував на своїй сторінці у facebook посилання на документ, де цілий список міст і селищ України, котрі не витримують нових мірок.

Водночас, 12 лютого для сайту Decentralization.gov.ua у Мінрегіоні надали розлогий коментар. Якщо коротко, то розробники запевняють: а) всі міста і селища, що мають такий статус до ухвалення відповідного закону, його не втратять, б) надати чи позбавити статусу ВРУ (для міст) та Кабмін (для селищ) може тільки за поданням органів місцевого самоврядування, в) якщо питання настільки дражливе, то до статті 10-ої пропонують внести правки між першим та другим читанням законопроєкту у ВРУ.

Отже, переполох активістів помилковий чи влада “увімкнула задню”? Чи можна розслабитися і вірити авторам законопроєкту? “Z” зібрав думки про це у представника комітету місцевого самоврядування ВРУ, нардепа Романа Лозинського, юриста Юрія Танасійчука, автора фейсбук-допису про ігнорування історії малих міст, який розійшовся мережею сотнями поширень Івана Щурка, а також представників малих містечок.

Народний депутат фракції “Голос”, перший заступник голови Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування

Роман ЛОЗИНСЬКИЙ:

“Подвійного трактування бути не може”

“Цей законопроєкт вже традиційно з’явився на розгляді комітету без жодних обговорень і дискусій. Його текст для нас став сюрпризом, тому що за основу взяли закопроєкт, який розроблявся ще за прем’єра Гройсмана, котрий безпосередньо курував реформу місцевого самоврядування. А тут з’явилися деякі новації. Серед них - втрата статусу міст всіма населеними пунктами, які мають населення менше як 20 тисяч осіб. Подвійного трактування бути не може. Це пряма норма, яка прописана в закопроєкті. Будь-які заяви монобільшості чи представників Мінрегіону не мають сенсу, поки не буде внесена правка до проєкту між першим і другим читанням.

Процедура така: є цей законопроєкт, його буде розглядати комітет, потім у такому ж вигляді, як він зараз є, його або відправлять на доопрацювання і тоді будуть змінювати, або внесуть у сесійну залу, що відбудеться скоріш за все. Тоді в першому читанні Верховна Рада голосуватиме за нього у такому вигляді, як він є зараз. І якщо більшість буде за, то це означає, що ця норма буде збережена. Тоді між першим і другим читанням можна подати правку - щоб виправили. Я обов’язково буду подавати її від себе. Бо вважаю, що не можна допустити такого нівелювання чи ігнорування історично-культурного фактора. Дуже часто, на жаль, ті, хто займається реформуванням місцевого самоврядування, забувають, для кого воно робиться. Про те, що це для людей, для їхнього добробуту, для того, щоб для них були кращі послуги, було більше фінансів, ресурсів і можливостей. Кожного разу, нівелюючи думку громади чи культурно-історичні фактори, які для громади часто є визначальними, представники “Слуги народу” вбивають довіру до цієї реформи і бажання людей щось міняти на місцях.”

Правозахисник, експерт з виборчого законодавства, юрист

Юрій ТАНАСІЙЧУК:

“Цей законопроєкт, певно, краще переписати”

“Якщо залишити статтю 10 законопроєкту №2804 в такому варіанті, як вона зараз є, то містечка, де живе менше як 20 тисяч осіб, втратять статус. Інакше навіщо ухвалювати закон, який не буде виконуватися?

На мою думку, неправильною є сама концепція цього законопроєкту. Він не відображає сучасних потреб і запиту щодо визначення статусу адміністративної одиниці та інших норм. Що мав би врегулювати цей закон? Він мав би затвердити правове визначення адміністративної одиниці, правовий статус цього визначення і врегулювати процедури щодо його зміни: хто, коли, як це вирішує. Також він мав би враховувати сучасні реалії та історичні особливості регіонів. Йдеться як про Галичину, де містечок з тисячолітньою історією дуже багато, де є міста, яким по кілька разів підтверджували Магдебурзьке право, так і про регіон Козаччини - Черкащину, Київщину, Центральну Україну. Це важливо, бо в процесі децентралізації містечка реально можуть будувати довкола історії і реалізовувати хороші маркетингові стратегії, залучати інвесторів та туристів.

Нема в цьому законопроєкті жодних перехідних положень чи прописаних винятків, які би дозволяли залишати статус міст таким адмінодиницям, які мають менше як 20 тисяч населення. Більше того, законопроєкт укладений на радянський манер - під планову економіку. Там йдеться про кількість населення, про виробничі підприємства. Але хто буде визначати, яких підприємств достатньо для отримання чи збереження статусу міста?

Таких ляпів там багато. Я навіть сумніваюся, чи варто вносити зміни у запропонований проєкт закону. Можливо, його краще переписати або звернутися до іншої редакції. Бо цей законопроєкт, по-моєму, більше вносить колапс, аніж врегульовує процедури.

Я вважаю, що уряду та Верховній Раді потрібно зняти з себе повноваження змінювати межі адміністративних одиниць, переназивати міста та села. Це було виправдано на початку незалежності, але тепер у нас працює закон про декомунізацію. Тому все це можна ефективно робити на місцях, залучаючи обласну раду чи обладміністрацію.”

Архітектор, громадський діяч, політик, координатор проєкту “Сокіл. Перезавантаження” у Бібрці

Іван ЩУРКО:

“Це демотивує і перекреслює потенціал для розвитку”

“Запропоновані урядом “новації” щодо статусів міст і селищ сумнівні. Саме про це 9 лютого написав соцмережах. Мої думки отримали підтримку і поширення десятки чи сотні разів. Тобто багато людей теж так думають.

Справді, за крайні 15-20 років у наших містечках відбувся занепад промисловості, котра, по правді, потребувала негайної шокової терапії і модернізації, прокотилося кілька еміграційних хвиль до великих міст та за кордон. Додайте сюди постійне недофінансування інфраструктури і соціальної сфери. Все це пов’язано, і все це спустошило багато містечок, селищ і сіл.

Проте є три важливі питання в процесі реформи децентралізації: історія, ідентичність і потенціал розвитку. І найважливіше - розгледіти і підтримати потенціал розвитку, який впливає не тільки на конкретне місто, а й на регіон та країну загалом. Для старих міст потенціал розвитку тісно пов’язаний з історією. Втрата статусу міста, мені здається, скоріше демотивує, аніж підштовхує об’єднатися і працювати на розвиток, враховуючи історію і її потенціал для розвитку туризму, культури, економіки. Запропонований законопроєкт, відтак, не відповідає ідеї реформи загалом. Фактично, ми отримали провокацію.

Фактора історії та історичних особливостей українських міст і сіл законопроєкт взагалі не враховує. Натомість там ідеться про обов’язкові “промислові і переробні підприємства”, що є, за визначенням, совецькими ідеологічними штампами. Бо сучасні містечка можуть жити з туризму, інфраструктури, з малого та середнього підприємництва. Чи обов’язково у курортному Моршині мати металургійний комбінат, а в княжому Галичі - нафтопереробку? Це риторичні питання.

Попри занепад останніх років, наші галицькі містечка і села залишаються осередками українства, місцем, де є українська міська ідентичність (чи навіть ґонор). Історія наших містечок - це історія галицьких міщанських родин, які, попри різні окупаційні режими, війни, репресії і арешти, були ґрунтом, у якому визріла ідея української незалежності. Нині, я певен, у цих середовищах може визріти історія успіху і розвитку новостворених громад.

Адже віддавна наші містечка є середовищем творення політичної культури і політичного різноманіття, притаманного європейській традиції. Чи не ці особливості містечок Західної України стали підставою для подібної “законотворчості” і спроби “понизити” їх у статусі? Бо після такої реформи містами мали б лишитися, здебільшого, також уже добряче занепалі радянські промислові післявоєнні міста.

У Польщі є 944 міста. Серед них - 8 міст, які мають менше ніж тисячу мешканців! Найменшим є містечко Опатовець, де проживає 338 осіб. Кількість мешканців важлива, але не може бути визначальним критерієм. Навіть найменшим треба давати шанс на життя і розвиток”.

Головний редактор газети “Галицьке слово” у Галичі, журналіст

Володимир ТЕСЛЮК:

“З історією треба рахуватися, але може бути і позитив”

“Галич вже 1122 роки є містом. Був столицею Галицько-Волинської держави, у 1367 році отримав Маґдебурзьке право. Звісно, сучасне місто трошки зміщене. Але і ця територія належала до нього. Це було велике місто з багатьма церквами. На Прикарпатті, якщо новий закон ухвалять, свій статус можуть втратити 10 з 15 міст. В тому числі і три міста обласного значення.

Розумію, що Галич сьогодні має лише близько 6200 жителів. Але знехтувавши нашою історією, понизити статус цього осередку української державності практично до села – неприпустимо.

Але наразі до влади прийшли молоді люди. Не знаю, наскільки вони знають історію, але забирати статуси одним розчерком пера у таких давніх міст - це не є добра ідея. Ті кільканадцять міст, які можуть втратити статус, однозначно будуть проти такого рішення, бо це демотивує людей, це впливає на туристичний потенціал. Водночас, треба визнати, можуть бути і позитивні зміни. Можливо, жителі матимуть пільги при оплаті комунальних послуг тощо. Все треба вивчати.

Селище міського типу - взагалі радянський термін. Його надалі використовують на пострадянському просторі - в Азербайджані, Білорусі, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Росії, Таджикистані тощо. У Польщі, Болгарії, Вірменії, Естонії, Латвії, Литві і Молдові селища міського типу скасовані. Є міста або села.”