Протести в Бразилії спрямовані проти корупції, марнотратства та брутальності поліції
Бразильський національний протест схожий на кризу з книги «Старий режим і революція» Алексіса де Токвіля. По кількох роках небувалого за швидкістю та масштабом прогресу нагромадився цілий навал нереалізованих очікувань, провокуючи сплеск громадських безпорядків, які, можливо, є чимось більшим, ніж обурення, та значно меншим, ніж революція.
Термінами для асоціювання є середній клас та луло-залежність. У період з 2002 по 2012 рік бразильський середній клас збільшився з 38% до 53% від 180-мільйонного населення. Майже 20 мільйонів громадян вийшли з бідності, аби влитися – за даними Всесвітнього банку - у все ще слабкий суспільний прошарок, названий незахищеним, а 35 мільйонів мають рівень прибутків, яку ця інституція вважає належним для середнього класу – від 10 до 50 доларів на члена родини у день. Отже різка зміна громадської думки, яка за останні тижні об’єднала понад мільйон маніфестантів по всій Бразилії, не є заколотом мешканців нетрищ. Навпаки, протест підтримується середнім класом з численним представництвом студентів у країні, де витрати на освіту зросли із жалюгідних 3,7% від ВВП у 1995 р. до пристойних 5,5% у 2010 р., що наближається до середнього значення в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку, яке становить 6,2%. Отож мільйони родин вперше претендують на те, аби мати нащадка з освітою. Цей протест, який, можна сказати, йде у фарватері студентських маніфестацій 2011 р. в Чилі та минулорічних та цьогорічних аргентинських каструльних бунтів, є демонстрацією того, що економічний прогрес не обов’язково приносить соціальний мир, оскільки призводить до зростання середнього класу, який найважче задовольнити і якого найбільше боїться влада, бо саме він найбільше голосує.
Луло-залежність є ймовірно неминучим побічним продуктом успішного періоду, якими були два послідовні президентські терміни Лули да Сілва, і його головним симптомом є захоплення собою. Бразилія – це велетень Латинської Америки, а Південної Америки тим паче. У неї найбільш чисельне в Латинській Америці військо; вона виготовляє суперсучасну зброю; її дипломатія є однаковою мірою національно-патріотичною та компетентною; в її розпорядженні є великі поклади підводної нафти, і при правлінні Лули бразильська еліта впевнилася в тому, що їх країна стане наддержавою. Лідер Партії трудящих старанно підбирав сценарії для впровадження та розвитку її гігантомахії. У період між 2003 та 2010 рр. він відвідав 20 країн чорної Африки, збільшивши до 37 кількість дипломатичних місій на цьому континенті, з яким кольорова Бразилія – а це половина її населення – відчуває культурну та етнічну спорідненість. Іншою чудовою площадкою для гри мала бути Латинська Америка. І західний світ, який прагне, аби цей велетень в період росту не злетів з котушок, тішився з того, що Бразилія здобула право організувати Чемпіонат світу з футболу в 2014 р. та Олімпійські ігри в 2016 р. Якщо додати до цього Кубок Конфедерацій, який зараз відбувається, видатки на їх проведення складуть 20 млрд. євро.
Підтвердженням гіпотези, під якою залюбки підписався би Токвіль, є найостанніші статистичні дані: 59% опитаних вважають добрим економічне становище країни, що не стоїть на заваді тому, аби 55% виявляли невдоволення; або ще краще – коли 74% говорять, що знаходяться в хорошій економічній ситуації, 75% натомість підтримують протести. Останні спрямовані проти: а) інфляції, тому що в Бразилії також проявляється світова криза; б) корупції, яку підкреслили судові процеси, в результаті яких у 2012 р. за підкуп депутатів були засуджені 25 політиків, банкірів та підприємців; в) марнотратства спортивних мегаподій, з наданням надмірних привілеїв ФІФА, що її футболіст Ромаріо назвав «державою в державі»; г) брутальності дій поліції, яка не прогресувала так, як решта країни. Через високий індекс популярності президента Ділми Руссефф ніхто, схоже, не очікував за 14 місяців до президентських виборів народного вибуху, який декларує свою анонімну сутність плакатами, які оповіщають: «Мене не представляє жодна партія» чи «Велетень прокинувся».
Було заяложеною фразою говорити, що «Бразилія є країною майбутнього, але завжди нею залишатиметься». Утім, це майбутнє вже прийшло – з перекошеним від гніву обличчям середнього класу.
Miguel Ángel Bastenier
Un gigante se despierta
El País, 25.06.2013
Зреферувала Галина Грабовська
02.07.2013