Ахтем Чийгоз, український кримськотатарський політик, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат.
Виступ на публічній зустрічі у Львові «Як протистояти московській агресії, коли все проти тебе?»
Про мову
Пробачте, іноді я говоритиму російські слова… Мені це дуже не подобається – але я змушений. Я вивчаю і невдовзі буду розмовляти українською мовою. Так само я починав колись вивчати і свою рідну мову. Тому що цей русизм – він всюди. З помилками, з труднощами – зараз я розмовляю своєю мовою. І знаю, що й українською мовою буду добре розмовляти.
Про боротьбу
Для мене особисто це дійсно так: Крим – це Львів. Зараз такі часи, такі виклики, як і колись в історії, коли на Галичині ментально, історично – знову відповідальність за всю Україну, за всю державу. Я два дні у Львові – і відчуваю тут натхнення. Я слухаю людей – і все це дуже, дуже підіймає дух на боротьбу. Тому що тривога не за ковбасу, не за якісь тарифи, а за відчуття загрози нашій державності.
Питання Криму якимсь таким чином замовчується… На сході ми ворогу дали по зубах так сильно, що, будучи в тюрмі, я відчував, наскільки ворог нас боїться. Ми – в тюрмі. А він нас боїться, тому що ми представляємо в тюрмі Україну. Україна нам допомагала в боротьбі з ворогом навіть у цих колоніях. І ми це відчували.
Як боротися проти тоталітарних режимів? Росія – це взірець утворення, для якого немає такого поняття, як людина. Той бандитський режим, по-перше, закладає в тебе страх, потім затуляє рота, а вкінці – все: ти – не людина.
І зараз я відчуваю ці етапи тут, у нас.
Мене в якості свідка запрошують у ДБР. Недавно там була пресконференція призначенця, який допомагав Януковичу, цьому бандиту, виправдовувати його дії й обвинувачувати нас у «хунті», в «перевороті», як це сприймає і Росія.
Дуже-дуже жаль, але таких прикладів стає більше і більше. І нам треба давати цьому відсіч, опір. Тому що це наша держава. Це не Росія. Це точно! І ми – не ті, хто буде боятися і закривати рота.
Як поводитись? Я вважаю, що передусім має бути твоя особиста позиція. Коли ти, наприклад, опиняєшся в такому місці, як тюрма, де крім тебе близько двох тисяч різних людей по [кримінальних] справах, і коли в тебе режим, і ти в руках окупанта, і вони спроможні робити все, що їм заманеться, – ти маєш вибір: або якимсь чином «пропетляти», або продовжувати боротьбу. І коли ти робиш свій свідомий вибір на користь боротьби – потім відчуваєш, що ти людина, по-перше. По-друге, до тебе виказує повагу і суспільство, твій народ, твоя держава, світ. А потім і твої вороги розуміють, що не всі будуть поводитися, як те мовчазне бидло, а будуть ті, хто чинитиме опір. І вони змушені з цим рахуватися.
Тому я і переконаний – це вибір кожного. Якщо ти зробив вибір, твоя поведінка буде змінювати середовище і довкола тебе теж.
Коли перебуваєш у тюрмі, і довкола або окупанти, або люди-зеки – може здатися, що вибору немає: «Якимсь чином пристосуватися треба». Ні. Ні!.. Тому що це – вибір. Не треба уподібнюватися середовищу – не треба уподібнюватися такій загальній поведінці, яка є, наприклад, у Росії, наприклад, у Криму, наприклад, на сході.
І коли ти з ними сперечаєшся в питанні України, в питанні вірності, в питанні [українського] громадянства, коли ти в судовій залі бачиш, що тебе не судять, а намагаються покарати за твою позицію якісь перевертні, і ти кажеш: «Ні, я – громадянин України!» (тому що це природно, тому що вчинити по-іншому – це зрада), то вони тебе ненавидять ще лютіше. Тому що вони ж самі – зрадили! Вони їли, пили, успішно себе прилаштували при Україні, а потім Росія прийшла – «ну, що нам робити?» – і вони зараз для них судді, для них поліцейські, для них відпрацьовують…
Треба було це доказувати і показувати. Так, були труднощі – але це плата за достойний вибір. І тому ми маємо боротися.
Є така думка, що от вчора ми на Майдані були, ми потім йшли на війну, а зараз ми – ветерани… Ні! Який ти ветеран? Війна не закінчилась! Який ти колишній політв’язень? Боротьба триває за державу, за те, щоб ми були самостійні, незалежні!
Нам треба повертати наші окуповані території… Ні, не «повертати». Це помилка! Вони не повернуться! В них там нема вибору; їм ніколи не дадуть цього вибору. Ми зобов’язані як держава, як народ визволити і Крим, і Донбас.
Для того, щоб визволити захоплені території, нам треба бути сильнішими, треба бути згуртованими, єдиними… Так, «єдиними» – звучить як якийсь абсолют. Я сам не бачив ніде в світі суспільства, щоб воно от все було єдиним. Але якраз згуртованість патріотичних сил, згуртованість свідомих громадян, згуртованість інтелігенції, управлінців – це і є рушійна сила.
Я впевнений в цьому і ворогам казав це в обличчя – українці всьому світові довели, що вони ніколи ні державність, ні самостійність, ні свободу нікому не дадуть зруйнувати. Ті, хто зараз зсередини намагається отак тихенько і легенько якимись маніпуляціями, якоюсь демагогією це зруйнувати – ми цього не дозволимо.
Коли повернеться Крим?
Ніяких «повернуться», «повернути». Визволити!
Коли ти кажеш «визволити!», коли ти всередині себе відчуваєш, що треба визволяти, то перед тобою з’являється і інший інструментарій. Вже не буде такої думки, що це «легко» чи «важко» або «колись» – ні, це кожного дня. І це кроки, які ти робиш сам.
Наприклад, наші громадяни там, у Криму, – вони ніколи не кажуть «коли?». Тому що це вже друге їхнє питання. А перше – це мрія, це надія, це віра в нас. Я вас запевняю: вони свою роботу там роблять. Росія не змогла упокорити їх. Так, вона зараз там демографічно змінює ситуацію – але це їй не допоможе. Для тих, кого заселяють спрямовано, «чемодан-вокзал-Росія» – навіть не обговорюється. Вони хочуть вірити своєму царю, що це назавжди. Але царі бувають не «назавжди». І ніколи не кажи «назавжди». Це було вже в історії.
Це виклик і для Львова, і для всієї України. Тому що те, що робиться зараз у державі Україна, – це відгукнеться і там, в Криму.
Віра. Треба стимулювати віру, тому що це важливо. Як визволяти? Сильна армія – це не тільки фактор того, що ти маєш можливість туди ввійти. Це також посилення віри наших громадян там, що ми маємо таку силу. Це також страх ворога і тієї «вати», що ми дійсно маємо таку силу.
Наприклад, Україна здобула томос. А ми (більшість моїх співвітчизників у Криму є мусульманами) дуже за це раділи. Чому? Тому що це елемент самостійності України. Це дуже сильна зброя проти Росії. Тому що через цю «п’яту колону» всередині найбільш чутливого, найбільш важливого для людини – віри – вона «мутила» тут стільки років, стільки сотень років!.. Ми це теж проходили.
А коли Президент стоїть і каже, що в нас є війна… З ким війна? За що війна?..
Коли він каже, що найбільша цінність – це людське життя, і він зробить все (тобто будь-якою ціною), щоб зберегти те життя... А хіба не найвища цінність – те, як ти прожив життя? Хіба віра нас не вчить, що нас там будуть оцінювати не по тому, скільки років ти жив на грішній землі, а по тому, як ти прожив? Хіба не цьому вчать нас наші великі? Хіба нас релігія не так нас виховує, що ми маємо доказати свою цінність у житті тут, в суспільстві, на землі?
Про захист ідентичності і ризик Майдану
Ще в 2018 році я казав на зустрічах, що Путіну начхати, чи Зеленський стане Президентом, чи хтось інший стане Президентом. В них головний план – витиснути Порошенка і посіяти хаос, деморалізацію в українському суспільстві. Розмити таке символьне поняття, як мова. Ніби української мови ніколи не існувало – це якась суміш російської, «великої і могутньої». Що такого народу, як українці, немає, а ніби є недохохли…
Я кажу те, що я чув від адміністрації президента Путіна! Це те, чим вони годують свій народ. Це те, що, на їхню думку, має бути тут, в Україні.
В принципі, впродовж сотень років вони досягали якогось успіху в цій політиці. Так, як із кримськими татарами: вони казали, що не існує такого народу, і Крим – «русскій». Ми тим, що вижили, тим, що боролись, тим, що всупереч всьому повернулися додому, – доказали (і зараз доказуємо), що Крим без кримських татар – ніколи не залишиться.
Якщо руйнують ці символи, ці стовпи незалежності, державності, свободи України – то що ми маємо? Казати, що ми не можемо використовувати активність народу України в боротьбі проти цієї руйнації? Бо ми зіграємо на руку Путіну? Ми ще більше зіграємо на руку Путіну, перетворивши своє життя на програму Путіна – руйнування України як держави.
Це наш обов’язок як суспільства, як народу стати на захист і казати: «Ні! Є різниця! Який пам’ятник, яка вулиця, які символи, які герої – є різниця!»
Про «русскій мір» і кримську демографію
Коли в Крим стали заходити російські окупаційні війська, одного бурята в Керчі запитали: «Ти хто?» – він каже: «Я – русскій». Це та платформа, яку намагаються використати Путін-бандит і його оточення. Але платформа «русского міра» провалена в самій Росії. В Криму впродовж останніх, може, 15 років ми вже казали: не «росіяни», а «російськомовні».
Звичайно, є такі, які кричали «Росія!», є закостенілі «ватники»… Але все-таки це результат того, що було мало України в Криму. Попередні роки української незалежності, до окупації, так і не дали владі зрозуміти, що Крим – кримськотатарський по праву і за походженням. Що Крим – не проросійський, як це завжди намагалися «продати» Києву місцеві еліти, які думали про своє персональне благополуччя і про те, як «поімєть» Крим. Таким чином закладалася жахлива помилка, котра і посприяла окупації ворогом. А ми кричали Києву вдень і вночі, що в нас там не було можливості навіть дихнути спокійно. Тому що поруч ми завжди відчували правдивого ворога, котрий щоденно запускав свої щупальця в Крим, – під назвою «русскій мір».
Тамтешні люди мають свою думку. Ніщо не свідчить про те, що вони не мають власної думки. Але проблема в тому, що вони не мають можливості висловити свою думку відкрито. Всілякі там спроби, ніби можна серед них провести якесь опитування – то все маячня, брехня і ілюзія.
Але. Впродовж шести років Росія дійсно намагається провести заходи для утвердження Криму російським. Одним із важливих є так звані вибори. Так-от, у цих виборах бере участь якийсь мінімум виборців. Треба розуміти, що це заслуга і тих самих санкцій, і світового тиску, але насамперед це заслуга самої України. Я спілкуюся з нашими громадянами, які приїжджають звідти. Вони ж не їздять сюди за ковбасою – вони їздять за свободою, вони кажуть: «Ми приїжджаємо подихати свободою». Демонстрація нашої свободи, незалежності – це одні з тих сильних факторів, завдяки яким ми звільнимо Крим. Це наша сила.
Червоні лінії
Багато питають про «червону лінію»… Наприклад, для мене вона вже є. Для іншого – він її поки що не бачить.
Але що змінюється? Я так бачу, деморалізація потрохи минає. Люди шукають орієнтири. З людьми треба говорити, і люди самі знайдуть, на що спиратись і довкола чого об’єднуватися.
Зараз нова влада сприяє тому всьому. Сепаратизм – так. «П’ята колона», яка підвелась, вважаючи, що час її прийшов – так. Тобто зараз почалися процеси, які зачепили багато різних аспектів. Ми будемо боротись.
Про приклад для світу
Щодо НАТО, щодо ЄС… Це не 2013, не 2014 роки. Зараз вони і самі так легко [від України] не відмовляться, тому що загрози, які демонструє Росія, становлять небезпеку для всього світу.
Але… демонстрація сили – вона «фейкова». Так, «живого м’яса» там багато: вони відправляють солдатів на війну тисячами, ті гинуть там, хоронять їх без імен – цього «добра» там багато. А Україна показала світу, що кожен звільнений метр нашої країни – це зникнення самої Росії.
Підготував Володимир СЕМКІВ
06.02.2020