Катастрофою був перехід обох українських урядів — галицького й наддніпрянського — на чужу територію: галицького на румунську, наддніпрянського (Директорії) в більшій части на польську. Перехід цей почався в ночи з 15. на 16. листопада 1919. Сталося це безпосередно наслідком т. зв. переходу армії до Денікіна. Це факт, коло якого почали творитися ріжні лєґенди, що досі баламутять суспільність.
Якже ця справа виглядала в дійсности? Що катастрофа наступить, ясним було вже давно передтим. Тільки дуже наївні люди дурили себе до кінця якоюсь сподіваною допомогою з заходу. Допомога в санітарних засобах і одягах булаб армію поставила на ноги. Але такої допомоги ми не одержали й не могли одержати з політичних причин.
Сальський при кінці міністер війни наддніпрянської України чоловік розумний і серіозний, заявив на одній зі спільних нарад отверто: "Війна для нас скінчена. Поконала нас не мілітарна сила ворогів, але тиф". Шеф штабу наддніпр. армії Капустянський потвердив виводи і висновок Сальського і жадав, щоб вислати послів до Денікіна.
Остання спільна нарада представників обох українських урядів і армій відбулася дня 12. листопада 1919 р. в будинку Диктатури в Камянці. Трівала вона від год. 4 попол. майже до ранка. Всі без виїмку здавали собі справу з того, що Денікін не удержиться і що дні його вже почислені. Але всі розуміли також (з виїмком двох), що ми не скорше впадемо, чим він. Сальський говорив: "Наддніпр. Армія не має заспокоєних навіть елєментарних вимог — вона опору давати не може. Галицька Армія в такім самім стані. Вона в більшости вже оточена. Грошей нема. Большевики вправді переходять до нас, але вони хочуть перебитися до Махна. Ствиовище безвихідне."
В часі продишки сотник Стефанович з постачання заявив членови Директорії Макаренкови: "На фронті від 9 днів нема що їсти. Навіть старшини продають на харч останні чоботи. Шпиталі в страшнім стані: ранені рвуть з трупів шматки, щоб обандажувати собі рани. Галицька армія не дістає навіть десятої частини грошей, яких потребує".
Ще дня 28. жовтня 1919 р. шеф штабу Галицької Армії ґенерал Ціріц, з походження угорський Українець, чоловік поважний і незвичайно солідний, звізітував всі корпуси Гал. Армії й дійшов аж до полевих сторожей. Він ствердив, що всего 6% галицьких вояків мало плащі, а в офіцерів, як хто мав 2 пари біля, то вже уважали його багатим, бо міг перебратися. Десятки тисяч наших вояків лежали хорі на тиф без ніяких ліків, без одягу, часто без даху над головою, завалювали перони стацій і звичайно не мали навіть соломи під голову. Була думка, податися взад перед Денікіном. Але тоді треба було залишити весь обоз, всю артилєрію (бо болота були такі, що й порожних возів коні не могли тягнути), а що найважніше: десятки тисяч хорих на тиф і ранених, яким уже ніхто був би не дав ні ложки страви ні води. Хорі й ранені протестували. Зрештою — куди було відступати? Ми знали, що діялось в Польщі... І скілько могло вицофатися? Значно менше, чим виносило число тих, що лежали в тифозній горячці.... Получення між Нач. Командою Г. А. й поодинокими частинами були в значній части перервані або так утруднені, що на порозуміння треба було тижнів. Супроти того всього Галицька Армія остала — вона просто фізично не могла вицофатися і не мала куди. Кожен ворог, який надійшов би, був би її захопив.
Так виглядав т. зв. "перехід" до Денікіна. Ніякої політичної умови з Денікіном не заключено. Умова Тарнавського, який ділав без відома уряду, анульована. Мала бути зложена в політичних справах комісія, яка доси незложена. Заключено мілітарну умову, якої зміст відомий. До 12. грудня 1919. Денікінці заосмотрили Галицьку Армію в санітарні засоби, білля, троха одягу і т. п. Ні одного галицького відділу не розброїли, до внутрішніх справ Галицької Армії не вмішалися. Наша армія відпочала й нині знов становить силу, з якою мусять числитися й большевики, що тепер дійшли знов до берегів Чорного Моря. Хто був у Гал. Армії, той остав при ній. Ні один Галичанин, ні оден Наддніпрянець (а тисячі наддніпрянських старшин служило в Гал. Армії) не відійшов до денікінської армії.
Навіть в найтяжших хвилях дисципліна Галицької Армії стояла високо.
[Громадська думка, 29.01.1920]
29.01.1920