В останніх днях приступила Німецька Австрія до реорґанізації шкільних бібліотек в народніх і середніх школах, відповідно до зміни духа часу і до потреб виховування молодіжи в республіканському напрямку.
Що це значить?
Усунеться із цих бібліотек може скілька книжок, а за те впровадиться офіціально як лєктуру шкільної молодіжи багато творів европейських літератур, багато творів з области знання, які не мали доступу до школи і через школи до шкільної дітвори в реакційній монархічній Австрії.
Оця обставина, що дає нам вгляд в справу виховання молодіжи у відновленій, хоч як сильно обкроєній державі, наказує нам приглянутися основно до шкільного питання у нас на Вкраїні, потребам і вимогам української школи.
Українська нація й держава має на цьому полі білу карту, або скажім радше: цілком чорну, яку треба як найскорше вимазати з нашого життя і записати її новим українським змістом. Ми мали і маємо можливо як найбільш реакційну школу: московську з усім її помічним апаратом — учителем, шкільними книжками, шкільною бібліотекою; — це та чорна карта московського шкільництва на Україні. Її українська нація й держава мусить як найскорше вимазати. Але і того треба бути свідомим, що на її місце зостанеться біла, незаписана карта: українська школа без відповідно приготованого вчителя, без шкільних книжок і приладів (карт, образів і инших наглядних приладів), без книжок для шкільного і домашнього читання, без книжок до бібліотек, без шкільних бібліотек взагалі, бо книжка на Україні стала великою цінністю, а книжка для школи і шкільної молодіжи ще більшою.
Одним словом, як на всіх полях, жде нас цілковита перебудова публичного життя, так в области українського шкільництва, жде нас велика, тверда праця, тим більш відповідальна, що довга війна на території України не сприяє розвиткові шкільництва, а вага виховання молодого покоління, це по мілітарнім відвойованню самостійности України — першорядне питання.
В міністерстві Освіти за увесь час пробування його в Камянці працювала анкета, зглядно анкети з педаґоґів Придніпрянців і Галичан над виготовленням плянів у нових типах українською шкільництва. Хоч праця цеї анкети ще не покінчена, всеж таки завдяки невтомимій праці т. міністра Холодного покладено тверді основи під українську єдину школу. Ця реформа шкільництва на стільки інтересна, що треба-б їй приглянутися в окремій статті. Сьогодня хочу приглянутись до того, що зроблено або чого не зроблено для забезпечення української школи у всілякі помічні прилади, коли вона має відповісти як слід свойому завданню.
Міністерство Освіти за час свого урядування в Рівному і Камянці асиґнувало традиційним способом менше або більше міліонові квоти видавничим товариствам на видавання шкільних книжок, але ані разу за той час не мало нагоди відправити хочби десяток шкільних книжок до якої небудь української школи. І це цілком зрозуміле. На асиґновані гроші, не могли книжки дістатися до Київа через большевицький фронт; на гроші, асиґновані до Відня, годі було спровадити книжки через польський спершу ворожий, потім через польські і румунські "заприязнені" фронти. А в Рівному і Камянці, як і взагалі на Україні, умови друку ізза недостачі паперу і з приводу високого друкарського цінника неможливі.
Конечність наділювання приватних видавництв великими, ба навіть кількаміліоновими позичками на друк шкільних книжок, при дуже малій контролі цієї справи із сторони уряду, довела до заініціовання орґанізації державного видавництва шкільних книжок, яке заспокоїло-би всі потреби української школи. І справді, по більше як місячній праці зорґанізовано при міністерстві Освіти з технічних причин на разі тільки видавничий відділ, який з часом має розростися в "Державне Видавництво шкільних книжок". Цей видавничий відділ ділиться на дві секції: першу, яка має переглядати рукописі і апробувати шкільні книжки, і другу технічну, яка має їх друкувати. Перша з них складаєтся з делєґатів міністерства Освіти, що заступають ріжніх типи шкіл і такого самого числа делєґатів від учительських і громадянських орґанізацій. Таким способом учительству та громадянству забезпечено великий вплив на зміст і якість шкільної книжки. Вже в самих початках орґанізації цього державного видавництва ініціятива стрінулася з опозіцією учительства і громадянства, яке з одної сторони застерігалося проти офіціяльної апробати шкільних книжок, а з другої сторони противилося взагалі видаванню шкільних книжок на кошти держави, вказуючи, що видаванням шкільних книжок займаються приватні видавництва. Коли-ж помимо того здалося всіх противників приєднати до цієї праці, зорґанізувати рецензійну комісію і управу видавництва, придбати фонди на видавання шкільних книжок в висоті на разі двадцяти міліонів гривень і вислати педаґоґічну місію до Відня, яка мала би налагодити справу друку шкільних книжок і приладів — то зараз перші кроки цього видавництва стрінулися з неудачею. Бухгальтер міністерства Освіти, працюючи в рамах закостенілого російського бюрократизму і штатів, показався сильніший від міністра Освіти і цілої його ради і доказав на основі штатів, що ніякої праці це видавництво зробити не зможе, не перевівши через всю українську, зглядно російську канцелярщину і штати кождого шага, затраченого на друк книжок, і кождого уторгованого шага з кождої проданої книжки. Один словом остання інстанція в Міністерстві Освіти, п. бухгальтер заявив, що штати не дозволяють на ніяку самостійну працю видавничому відділові. Треба було на разі з цим помиритися — їхати до Відня і друкувати шкільні книжки в рамах канцелярських штатів. Та тут показалися непоборимі перепони і — повиннось би уважати працю скінченою.
Цим разом, трафило на мене, на людину вперту, яка не звикла піддаватися обставинам, тільки любить неприхильні обставини кидати собі під ноги.
Перегляд відносин за кордоном поставив мені ось яку картину перед очі: коли після обчислень Міністерства Освіти, дуже поверховних і дуже обережних, потрібно для українських початкових шкіл на один рік кожної книжки до кожного предмету 500 тисяч примірників, — для нижчих середніх шкіл 80 тисяч, — вищих середніх 30 тисяч примірників — тут надруковано книжок ледви для кількох предметів в дуже малому числі примірників: пяту не раз восьму частину річного запотребовання. Такі предмети науки, як українська ґраматика, латинська і грецька мова, німецька, французька і анґлійська мова і література, історія і ґеоґрафія, математика і фізика для ґімназії, природа для вищих кляс (ботаніка і мінеральоґія взагалі), льоґіка, психольоґія, рисунки і фізичне виховання — не узгляднені ані одним видавництвом. Крім того надруковано дещо не відповідно (петітом для школи). Шкільні прилади, оскільки друкуються, то в малому числі і далеко не першорядної якости, а один приватний підприємець, який дістав від Міністерства Освіти міліонову позичку ще за гетьманського уряду, відказався прислати до перегляду те, що він зробив за той міліон корон для української школи. Одним словом, не маючи докладного вгляду в рахунки видавництв, які працюють на кошти Міністерства Освіти, не маючи також перегляду праці поодиноких видавництв і видавців, мушу ствердити, що праця для українського шкільництва тут за кордоном чи не стоїть гірше, як у Київі. Ці слова пишу не в докір українським видавництвам, бо знаю, що цілі ваґони книжок видавництв товариства "Дзвін" і "Вернигора" дожидаються вже цілий рік на налагодження транспорту через Румунію, або Польщу. Пишу це для зазначення, що справа українського шкільництва не вичерпується тим, що надрукували "Дзвін" і "Bернигора", і коли вона піде далі неорґанізованим способом, то українська школа буде ще довго ждати на шкільні книжки. І самими шкільними книжками не вичерпаться теж питання. Побіч них треба книжок для шкільної лєктури, українських і европейських клясиків, треба книжок до шкільних бібліотек ріжних типів — народнього, нижчого середнього, вищого середнього і професійного шкільництва — так з области белєтристики української і европейської, як також з области ріжних галузей знання, треба діючої лєктури для дошкільного виховання, і молодечої-громадянської для позашкільного виховання, треба стінних карт ґеоґрафічних і історичних, карт для наглядної науки з обсягу зоольоґії, ботаніки, ґеольоґії, фізики, історії, ґеоґрафії і т. п. і то першої якости, щоб гідно заступити те, що давала школам на Україні стара Росія.
Треба словників і енцикльопедії, — одним словом треба праці соток інтеліґентних умів, десяток рук українських артистів-малярів — треба або великанської ініціятиви Українського Міністерства Освіти, підпертої реально українським міністерством фінансів, або треба обєднання всіх українських видавничих товариств в один Видавничий Шкільний Інститут, який би працював за допомогою українского уряду, евентуально при заанґажуванню навіть чужого капіталу.
Не маючи змоги виконати свого скромного завдання голови педаґоґічної місії і маючи перед очима великанське завдання українського шкільництва з одної сторони, і особисту відповідальність перед українським громадянством, яке, не разбираючи трудности положення, повинно колись кинути каменем на мене, як слушно кидає на тих представників всякого рода місій, що буквально нічого не доставили до того памятного чотирокутника смерти в 1919. році зі столицею в Камянці, — я старався не пропустити ані одної нагоди, не поминути ані одного представника урядової і фінансової України, ані одного видавничого і кооперативного товариства, які працюють на віденському ґрунті, щоб не пробувати одушевити їх і втягнути до праці, яку заступаю. Про висліди на разі замовчу. Маю тільки отсей папір в руках: До мене. "З наказу члена Директорії У.Н.Р. п. А.Т. Макаренко. Маю честь повідомити Вас, що п. Директор вважав потрібним, аби довірена Вашому проводу місія продовжувала на далі свою діяльність по виданню шкільних книжок і підручників. М. Ковалевський, радник Директорії за кордоном".
Це початок нової фази діяльности місії по видаванню шкільних книжок. Щоб надати реальний зміст отцьому письму, я позволю собі предложити прилюдно подрібний плян праці, а зглядно матеріяльного забезпечення того, що мені удалось підготовити за час мого двомісячного побуту у Відні.
Шкільна книжка являється цінністю, яку хотілоб видавати всяке видавництво, бо вона має забезпечений збут, але не всяка книжка тішиться симпатією поодиноких видавництв. Найрадше друкують видавництва книжки для початкових шкіл, бо там іде діло на сотки тисяч примірників. Із середнього шкільництва друкувалиб радо українські читанки, історію і ґеоґрафію України — бо чи в школі, чи поза школою мають вони попит. Тай ще деякі дешевенькі видання з образками: зоольоґію то що друковано. Але є багато книжок, за які ні одно видавництво не возметься. В додатку витворюється рід конкуренції між видавництвами в справі авторів і в справі державних позичок. Врешті, якість і ціна книжок в ріжних видавництвах може бути всіляка. Ходилоб, щоб усунути все те, що спинює видання шкільних книжок для всіх предметів всіх кляс і що заставляє поодинокі видавництва хлопотати перед Міністерством Освіти що раз то нові позички, без змоги провірення зі сторони Міністерства що, як, і в якому числі надруковано. Вкінці требаб усунути все те, що замість обєднати товариства, розділює їх.
Пропоную: зорґанізувати Український Шкільний Інститут (обєднання всіх українських видавництв для видавання шкільних книжок і приладів.) До нього вступилиб, як члени, всі українські видавництва й інституції, які займалися досі забезпеченням української школи книжками, або які виказуються, що мають відповідні матеріяли для повищих цілей. Всі видавництва й інституції вкладають до Інституту рівні паї, щоб відтак могли мати рівну участь в евентуальних прибутках. — Веде діла Інституту управа з трьох (вибраних представниками членів видавництв), а головний провід повинен бути в руках представника Уряду (евентуально запропонованого урядові членами-видавництвами.) Кошти, на які повинен працювати Інститут, це членські паї і позичка Українського Уряду, евентуально українських фінансових інституцій (я не завагавсяб ужити на цю ціль навіть чужого капіталу).
Проґрама праці.
Першим завданням Інститута: приступити до видавництва: — "Єдина шкода", в якому надруковано-б усі книжки до всіх типів і кляс української єдиної школи, що найменше в числі однорічного запотребовання (по можности і кількох авторів для тих самих предметів, що-б наразі, друкуючи праці ріжних авторів, приготовлювати спільну працю кількох авторів над одною і тою самою книжкою). Крім шкільних книжок в цьому відділі треба надруковати вибір текстів українських і европейських клясиків (останніх у перекладах), з відповідними історично-літературними та історично-критичними розвідками і відповідними поясненнями. До цієї праці треба заанґажувати по змозі як найбільше педаґоґів, учених і літератів (число друкованих книжок найменше 30.000). Далі треба надрукувати історичні і ґеоґрафічні стінні карти, зоольоґічні, ботанічні, анатомічні, ґеольоґічні, фізикальні і инші образи; врешті картини для наглядної науки в початкових школах, вкінці словники (латинський, грецький, німецький, французький і анґлійський) і, що найважнійше, український для потреб школи.
Друге: Бібліотека "Знання", в яку увійшли-б строго наукові компендії — 6 до 10 аркушів друку — з обсягу фільозофії, фільольоґїї, україністики, історії, ґеоґрафїі, математики, фізики, техніки, хемії, природи і т. п. Це лєктура кождої інтеліґентної людини, а в першій мірі шукає такої книжки молодіж вищих кляс середніх шкіл. Коли хочемо привчити її цінити своє і не шукати заспокоєння своїх духових потреб при помочи московської книжки, мусимо в першу чергу дати їй те, що навчить її цінити і любити свою українську школу.
Видавництво "Знання" повинно приступити до видання Енцикльопедії наразі в пяти томах по 1000 сторін, при чому число томів збільшувалось-би в кожньому новому виданні. В Енцикльопедії треба в першій мірі покласти натиск на українознавство.
Третє: "Універсальна бібліотека" є скарбницею кожнього культурного народа, у якій за невелику ціну можна дістати всі ціннійші европейські і рідні твори. У нас були на цьому полі ріжні проби і всі вони скінчилися виданням кількох десятків книжок, та ні одна не могла й думати дорівняти хочби німецькій "Рекляма", або московській "Універсальній бібліотеці". Не хочу бути лихим віщуном, але думаю, що без об'єднання сил ріжних товариств до цієї справи таке видання засуджене на невдачу. А вага Універсальної бібліотеки для школи дуже велика. Молодіж більш чим хто цікавиться кращими творами світової белєтристики і жерелами ріжних областей знання. Універсальна бібліотека належить до того рода видавництв, що матеріяльно може числити тільки на успіх.
Врешті четверте: "Діточа бібліотека". Знов не принагідний вибір казочок з плохенькими ілюстраціями або і без них, але пляновий добір фантастичного матеріялу свого і чужого, в артистичному виконанні — це те, що вводить душу дитини в світ духових інтересів і повинно і змістом своїм і формою зродити в душі дитини любов до книжки. А по при це, знов пляновий добір популяризації ріжних областей знання — то в легкій белєтристичній формі, то в оповідній популяризаторській — все з багатим ілюстраційним і декоративним матеріялом. Врешті, в тому самому відділі чимало праці для потреб діточих садків і всіляких інституцій для дітей дошкільного віку. Ідею школи праці замало проголосити, треба забезпечити її в відповідний матеріял.
Виложені тут завдання, такі важні, поле праці таке велике і таке не з'оране, що велика відповідальність лежить на всіх тих чинниках державного і громадянського життя, котрі могли-б і повинні прикласти руку до переорання цеї цілини. Відповідальність ця тим більша, що повищі питання ставиться перед очі урядовим і громадянським чинникам. І коли-б усі з'усилля пішли на марне, прийдеться оголосити друком всі заходи, всі пропозиції, всі розмови і... відмови на ганебну памятку, що був великий момент, який поставив українське громадянство перед великі відповідальні завдання, але піґмеї не доросли до виконання потреб історичного момента!
Піддаю свої виводи під розгляд урядових і громадянських кол в надії, що не змарнуємо щасливої нагоди.
17. січня 1920.
[Воля, 24.01.1920]
24.01.1920