Болexів 22. січня. Наталія Кобринська померла в середу вечером. Похорон в пятницю в полудне.
Ковалів.
Після Михайла Павлика, Івана Франка сходить у могилу їх діяльна співробітниця Наталія з Озаркевичів Кобринська. Воєнна хуртовина, що стільки прогалин поробила в наших молодих рядах, скошує одного по другім й ветеранів галицького Відродження. Що раз то більш рідне громада тих, що в заранні Молодої України спинили бурю в сонливій атмосфері народовецької Галичини, підготовляючи поле для нових ґенерацій, промощуючи стежки в західню Европу.
Ще так недавно була покійна Кобринська у Львові. Давні літературні й громадські заінтересовання — і болюче питання, яке мулить всю галицьку суспільність... Здоровля старушки яко тако держалося. А от сьогодня наспіває телєґрафічна вістка: не має вже в живих Кобринської!
***
Наталія Кобринська родилася 9. червня 1855 р. в Белелуї (снятинський повіт), де її батько був священником. Вже в ранній молодости назрівали у Неї літературні нахили. Не без впливу на се були родинні письменницькі традиції: Її дід і батько були відомими свойого і часу галицькими письменниками. Ці нахили поглибилися пізнійше під впливом лєктури, яку привозили Її браття з початку з Черновець, зі Львова, а відтак з Відня (з бібліотеки "Січи").
Читала твори Бокля, Чернишевського, Бєлінського, Пісарєва, Добролюбова, Турґенєва, Штуарта Міля і т. д. — і під впливом цих письменників, які тоді були страшаками для заполоханої галицької публики, зачав кристалізуватися Її світогляд.
Літературний талант у Кобринської відкрив пок. Остап Терлецький. В 1882 р. помер муж Наталії о. Теофіль Кобринський. Її батько, парляментський посол, щоби розвести тугу доньки, взяв її до Відня. І тут у "Січи" стрінулася з О. Терлецьким. За намовою Терлецького взялася Кобринська за писання оповідань.
Відтак познайомилася Кобринська в Коломиї на вічу 1883 р. з незабутнім Франком. Літературні та громадські звязки з Франком піддержує Кобринська до останніх днів. Покійний автор "Moйсея" все приходив з доброю порадою і книжковою підмогою.
Під вражінням Гофманової (не долюблювала її творів) зацікавилася емансипаційним жіночим рухом. Під впливом згаданих висше письменників і кореспонденції з Драгомановим робиться опісля Кобринська піоніркою жіночого руху в Галичині. Першим її кроком на сьому полі було заложення жіночого товариства в Станиславові 1884 р. Студій над жіночим рухом і писання на цю тему не покидала до останніх днів. Замовкла була на якийсь час після родинних нещасть (в десятьсотних роках) і після острої критики її "Казок". Та в останньому десятиліттю знова прокидається давна енерґія: появляються Її оповідання у фейлєтонах "Діла", "Українського Слова", в одній з останніх книжок "Літературно-Наукового Вістника" за рік 1914 друкується Її прекрасне оповідання "Du bist die Ruh", видає "Жіночу Бібліотеку". Три драми, кілька оповідань і спомини лишилися в теці Покійниці. Амбіцією Кобринської було підійти під найновійщий тон в літературі. І се їй мимо глибоких літ здебільше вдавалося.
Характеристична риса письменницької фізіономії Кобринської: хоча вона була захоплена жіночим рухом так, що в кождій розмові мусіла зійти на своє улюблене поле, накиненої тенденції у її оповіданнях не найдете. Між улюбленими Її письменниками крім Турґенєва, Метерлінка, Ібзена, Франка був також А. Стріндберґ, якому навіть присвятила в "Л.Н.В." окрему студію.
Після смерти батьків постійно жила Кобринська у Болехові. Жила самотою серед своїх улюблених книг. Воєнне лихоліття підірвало й так крихке здоровля Письменниці.
Українська суспільність (головно українське жіноцтво) поповнила великий прогріх супроти пок. Кобринської: підчас війни, незамітно проминула 60-тня річниця Її уродин. Ніже словом ніхто в пресі про се не згадав.
А вклад Кобринської в українську літературну скарбницю значний. І як суспільну діячку все будеться згадувати Її поруч Франка і Павлика.
[Громадська думка, 25.01.1920]
25.01.1920