23 січня в «Яд Вашем» відбувся міжнародний форум пам'яті жертв Голокосту. Однак шеф Кремля Владімір Путін вдало використав його для своїх цілей. Тому навряд чи варто засуджувати тих державних лідерів, котрі зрезиґнували зі запрошення на захід.
Перед тим, як говорити про сам П'ятий світовий форум «Пам'ятати про Голокост: боротися з антисемітизмом», варто кілька слів сказати про його головного організатора. Йдеться про наближеного до Кремля російського бізнесмена єврейського походження В’ячеслава Кантора. Він є президентом Європейського єврейського конгресу, а з минулого року – головою Ради фундації «Яд Вашем», тож мав пріоритетний вплив на підготовку форуму в Єрусалимі.
Як стверджують експерти, саме Кантор зробив усе можливе, аби Путін став головною зіркою події в Єрусалимі, куди було запрошено високі делегації зі 48 країн (серед них 26 президентів, четверо монархів і четверо прем’єр-міністрів). Рівно ж як і те, щоб слово не дісталося головним критикам Путіна: президентові Польщі Анджеєві Дуді та президентові Литви Ґітанасові Науседі. Про всяк випадок було подбано про те, щоб і український президент Володимир Зеленський не здобув слова на форумі. Той хоч і не є видатним критиком Путіна, та все ж про всяк випадок вартувало убезпечитися.
А от між Дудою та Путіним останнім часом розгорнулася справжня війна заяв на історичну тематику. Особливої сили вона набула після того, як польський президент відмовився запрошувати російського лідера на відзначення 80-ї річниці війни. Варшава без жодних евфемізмів називає Радянський Союз одним з призвідників Другої світової війни, поруч з Третім Райхом, щоразу нагадуючи про пакт Молотова-Ріббентропа. Для історичної політки Кремля ці заяви як серп для геніталіїв. Тож Путін, послуговуючись принципом, що найкращий захист – це напад, вирішив сам звинуватити Варшаву в змові з Гітлером, а також закинути тодішнім польським політикам тваринний антисемітизм.
Словом, війна історичної пам’яті між Варшавою і Москвою розгорнулася не на жарт. Тому Дуда аж ніяк не міг потерпіти того, щоб на міжнародному форумі щодо Голокосту й антисемітизму слово надали Путіну, а не надали йому – президентові країни, на чиїй території був розташований концтабір Аушвіц-Біркенау, 75-річчя визволення якого саме й відзначається у ці дні. Тому польський президент і відмовився їхати на форум. Його прикладу послідував і литовський колега.
Зрештою, так воно й сталося, як передбачали у Варшаві та Вільнюсі. Урочистості в «Яд Вашемі» Путін використав для пропаганди історичного наративу Кремля. Він ґлорифікував Червону армію як «армію-визволительку Європи від фашизму» й применшував роль західних альянтів у перемозі над Гітлером.
Неочікувано правильне рішення не відвідувати форум ухвалив і український лідер. Щоправда, дещо його завуалював. «Прилетіли в Ізраїль і дізналися, що на Світовий форум пам'яті Голокосту через величезний інтерес до події і обмежену кількість місць важко потрапити багатьом з тих, хто пережив цю страшну трагедію. Вирішив передати моє місце і місця делегації України цим мужнім, унікальним людям. Преса повідомляє, що так само вчинили деякі міністри ізраїльського уряду», – повідомив Зеленський, заледве встигнувши ступити на землю Ізраїлю. А міг би чітко сказати, що таким чином хотів би уникнути присутності на заході, де головну скрипку виконуватиме президент-агресор Владімір Путін. Де російський лідер виправдовуватиме криваву політику Йосипа Сталіна, котрий сам переслідував євреїв у повоєнні часи.
І зовсім не факт, що Путін не почав би закидати антисемітизм самій Україні, адже він робив це неодноразово. До речі, питання про антисемітські настрої в Україні Зеленському поставили кореспонденти ізраїльського телебачення. Той, звісно, заперечив і навів такий арґумент: «Ви знаєте, що у мене є єврейська кров? Прекрасно знаєте. За мене проголосувало сімдесят чотири відсотки – які ще потрібні докази?»
Взагалі дивно, що Ізраїль надав російському лідерові режим максимального сприяння. Адже секретом Полішинеля є те, що Кремль виступає найщедрішим спонсором антисемітського тероризму на Близькому Сході. Нині Москва підтримує дружні взаємини з Тегераном – головним ворогом ізраїльської держави.
Ну, можливо, в Єрусалима є свої, хитріші за посполите розуміння, методи нейтралізації негативного російського впливу в реґіоні. Але якщо Ізраїль дасть Путіну карт-бланш на роль головного речника боротьби з антисемітизмом, то від цього програє весь прогресивний світ, включно зі самою єврейською державою. Бо шеф Кремля досить швидко дискредитує саму цю боротьбу, інструменталізувавши й баналізувавши її своїми популістськими заявами.
До речі, кількома днями раніше про міцний зв'язок між популізмом і антисемітизмом заявив Папа Римський Франціск. Під час зустрічі з делегацією Центру Симона Візенталя – правозахисної організації, яка бореться з антисемітизмом, – Понтифік назвав популізм «благодатним ґрунтом для антисемітизму». За його словами, популізм породжується «егоїстичною байдужістю».
Так що не будьмо байдужими, намагаймося відрізнити справжню боротьбу з антисемітизмом від популізму. Помічаймо різницю між справжніми борцями з антисемітизмом і тими, хто вдає таку боротьбу.
