Відродження в Христі.

 

Бувало колись, в спокійних часах, із святом Рождества Христового відроджувала ся моя душа в Христі. Бо коли з тими, що плачуть, плачуть також ті, котрі дивлять ся на це; коли з тими, що співають, співають також ті, котрі це слухають; то що ж дивного, коли в живій думці про родженого Бога чоловік уподібнюєть ся душею до сього Бога — Бога — Чоловіка? Зрозуміти Бога це значить: цілу душу посвятити йому, а зрозуміння стаєть ся квітом сего посвячення. Помагали мені в тім святі різдвяні — так прості, а так могучі — пісні, різдвяні звичаї, таємничий голос церковних дзвонів, спокій душі. І — бодай по поетичному можна сказати — проходив я душею ту саму дорогу, котру Син Божий проходив, коли став ся чоловіком, тільки то напрями тут були противні: одна дорога була від Бога до чоловіка, а друга — від чоловіка до Бога. Ах, на це Син Божий і став ся чоловіком, щоби ся дорога отвором стояла для людських душ...

 

І зрозумів я тайни Божі і святу волю Божу: вона в тій хвилі для мене була "моєю волею". І був я, начеб всі серця і душі людські дихали в мені, і моїми були. І любив я усіх людей силою усіх сердець людських, і ясне мені було, що се я так найліпше й себе самого люблю — найліпше, бо серцями усіх людей... Стала ся моя душа безконечна відродженням в Бозі... і було її досить для усіх людей і для неї самої. Для усіх був я брат, приятель і добродій. З терплячими я терпів, з убогими був я убогий, а з богатими був я богатий, із щасливими щасливий, і ділив я всьо всім рівно, по братерськи, щедро. І добро та радість перемагали, володіли. Розумів я, що терпіння се лиш праця для більшого добра й радости. Небо й земля стали моїми зітхав я в щастю: Сестри — звізди, кому вас дати? кому замало добра? Бо хто в Бозі богатий, чого сьому недостає?..

 

Ось таку радість голосить пророча пісьня: "Съ нами Богъ, радуйте ся язици, яко съ нами Богъ!"

 

Тай ангельська пісня: "Слава во вишних Богу, а на землі мир, во человіціх благоволеніє!"

 

(Братя! коли туг говорю "я", "моя душа" — завелика се річ, щоби тут думати про мою одиницю. Говорю я в імени всіх вас — в імени кождого христіянина).

 

*

 

А нині? Вавилон, Вавилон многоязикий, поганський, брутальний, звірський, нерозумний, надутий, завсіди жеручий, а завсіди голодний, побіджаючий, а конаючи, сам свій кат, що в власній крови топить ся — сей Вавилон окружив мене, пробиваєть ся до моєї душі, поневолює її, ссе її соки — уподібнює її до себе... Ах, горе нам, горе нам, як упав світ христіянський! Замість небесної Єрусалими — дикий Вавилон і Вавилон — ворог Христа, ворог Бога, сам свій божок — божок маячення, — ложі, — гнилі, смроду!

 

Не правом життя, лиш правом історії, споминів квилить в моїй душі голос десь з дна мого буття, котрий шукає просвітку, виходу — виходу з цього багна смерти, повільної облудної. Облудна вона, бо життя обіцяє, блудними ліхтерами присвічує, дає знаки, а в певну, марну загибель веде...

 

Правди й чесноти хочу! Правди й чесноти — уподібнення до Бога, до Христа! Стужила ся душа моя за божими людьми, за божими вартостями, за вічними вартостями чоловіка й життя. Ах, як упав христіянський світ! Начеб той рак точать нас дикі, поганські вартости: вартість раси, вартість партії, вартість меча, вартість гроша, вартість ложі надутости, нерозуму... Душу ся в тій атмосфері, омліваю... Се вартости, що самі себе пожерають: нині "мене", завтра "тебе". Вавилон, многоязикий, дикий Вавилон — сам свій Молох!

 

Зате саме діло двояка плата, двояка ціна: Коли се діло "моє", то воно велике, святе, славне, правдиве — ордери, видимі відзнаки заслуги за се належать ся. А коли се діло "твоє", бо воно низьке, прокляте, ганебне, злодійське — наруги, мyки, тюрма, кільчастий дріт, смерть за це! Переможець "святий", переможений проклятий. Нема одної правди, бо нема одного Бога. Раса, партія, меч — стали ся божками... Ах, як упав христіянський світ!

 

Божків, божків після власної уподоби, божків брехунів поробили собі народи, котрі з гордістю називають себе "христіянами". І — яка се хула! — сих своїх божків прозвали вони "Христос". Ніщо, витвір фантазії зробити Молохом се безглуздя; алеж Христа зробити Молохом — се хула над всі хули, се упадок гірш всіх упадків. Лиш імя Христа остало ся, лиш скелєт історії, лиш історичні церемонії. А сим формам надано духа Молоха. Повний світ "хрестиків хвили" — а за що? За Христа? за правду? за чесноту? Ні! Але за "своє" діло, за насильство, за меч, за кров — за тиґрисові прикмети... Ах, як упав христіянський світ, і не бачить, що він упав, бо кождий гріх засліплює, відбирає розум.

 

Не до вподоби Христос, котрого треба слухати, і зробили собі його раси, партії, одиниці таким, котрий їх слухає, котрий до них має уподобити ся. До Христа, котрий голосив "хто мечем воює, від меча упаде" (бо Молох сам себе пожирає), приходять раси та партії із своїм оружям смерти*) — певні себе, що Христос, є їх кріс і меч — те саме, що їх діло "а воля Христа — те саме", що вона вибрана раса чи партія, а решта погань ненависна Богу... А Христос — власне Христос, тільки Христос — своєю кровю розлив сю будову людської облуди, і вона завалила ся. Знаю, що щирий христіянин втік відпасує свій меч і кидає кріса коли приступає до Хреста — бо він хоче учити ся від Христа а не учити Христа...

 

"Учити Христа" се значить себе самого зробити Богом, а Христа розпинати на хрест — "мчяще службу приносити Богу"... Дивна річ (та якжеж правдива!) що власне цар Ірод, представитель сили, слави, стану посідання хотів "учити Христа" як шанувати його престол, його власть, стан посідання. Ірод — ворог Христа, а перед трема мудрцями брехав "і я хочу поклонити ся Месії". Дивна річ (та якжеж правдива!), що "від Христа учити ся" хотіли прості, безславні пастухи і вибрані мудрці (не королі, ні! се лиш наївність так перетолкувала), що віддали своє серце для розважання божої правди. І лиш ті пізнали Христа, і стали христовими. Не є Христос Богом рас та народів, лиш людських душ, одиниць (Христос не Jupiter, не Молох!). Алеж тих одиниць може бути все більше і більше так, що зможуть противників Христових обезсилити, як сонце обезсилює темряву і холод.

 

А нині?... Ах, як упав христіянський світ, і не бачить, що він упав! Раси, народи і партії кричать "Я Христів!" Алеж не той Христів, хто так кричить, лиш той, хто потрафить се ділати і так думати, як Христос. А сі, що нині кричать "я Христів!", "я справедливість!" "я совершенство (культура!)", роблять се лиш задля історичної слави та поваги Христа, щоби з Христа зробити собі свій герб. Се лиш бойове гасло в їх устах, меч в їх руках. І всім всього мало, всі взаїмно рабують ся, мордують ся, катують ся — нині "мене", завтра "тебе". Сеж права Молоха, що зїдає свої діти. Війна всіх проти всіх і всього проти всього. Правди й чесноти хочу! Стулила ся душа моя за твердим, непохитним грунтом життя, за єдністю, котра всьо лучить, уздоровлює, і одному дає силу міліонів. Світла хочу — світла для душі. Остогидло мені пробивання крови, меч, тюрма, лож, надутість — божевілля. А світ мене мучить, душить, бо в нім втлочило ся божевілля.

 

Ратунку хочу! правди й чесноти — здоровля душі! З Рождеством Христовим хочу відродження в Христі — відродження цілого христіянського світа!

 

(Так тужить нині кожда христіянська душа, в котрій ще не вгасла послідна іскорка щирого духа Христового).

 

[Наша Рада, 07.01.1920]

 

07.01.1920