На Різдво в Україні діються речі
потаємні й вічні. Скажімо, місяць
виявляється зайвим, тому Святвечір
переходить не в ніч, над якою ви́сять
херувими сонні, а в ніч — як море,
по якій навряд чи спроможні трії
мандрівні царі, подолавши гори,
своєчасно встигнути до Марії.
Це, однак, не значить, що все даремно,
всі прогнози, прикмети цілком опуклі.
Попри те, що зимно, і те, що темно,
неминучим є чудо, скажімо, в Дуклі,
чи де-небудь. Це, як і з’ява комети,
як сама зоря, що провадила, пасла
пастушків, ягнят, як і всі предмети
все збувається: Йосиф, яскиня, ясла,
коляда збувається, сіно, свічка.
А проте лише у вертепній скрині,
до якої доступ і вхід крізь вічка,
бо насправді нема яскині. Нині
я, здається, готовий прийти з дарами,
хоч діряво в кишенях, а в небі сіро.
Тут мене ловили вітрини, брами.
Треба їхати. Може, сконає Ірод.
[З циклу «Вірші в Україну», «Четвер», 1993, №.4]
(вгорі картина Віктора Жмака «Колядники»)
07.01.2020