Відчит д-pa Сульфурія з рускої літератури.

 

Поемат: "Перебендя" Т. Шевченка.

 

Д-р Сульфурій [зачинає]: Мої панове! Я вибрав за предмет нинїшного відчиту прекрасну поезію нашого незабутного Кобзаря — "Перебендю". Хочу подати добутки моїх дослїдів по жерелам лїтописним, историчним і літературним, та й постараюсь пояснити деякі темнїйші місця сеї поезії.

 

Перебендя старий, слїпий —

Хто єго не знає?

Він усюди вештаєть ся

Та на кобзї грає...

 

Першій спомин о граючім Перебендї знаходимо в "Ведї", лїтописи индійскій з XV. віку — ще перед Рождеством Христа. В тій лїтописи описує ся також инструмент, на якім грали Перебендїї; именно каже ся там, що инструмент сей був подовгастий. Як звістно — в старинних віках народи вандрували безусганно з востока на запад, тож і нарід индійскій вивандрував на запад і зайшов по кілька сот лїтах — бо тогди ще треба було вандрувати пішки — в сторони теперішної Персії, котра й тогди находила ся на тім самім місци. "Веду" зі звісткою о Перебендях взяли книжники индійскі з собою до Персії. А жив тогди в Персії славний учений і вельми плодотворний літерат Конфуцій. Він переняв сю вість о Перебендях до 101. і 102. книги своїх праць літературних. Инструмент Перебендїїв описує Конфуцій яко подовгастий, в серединї з малими щілинками, на однім кінци звужених. Дальше звістно нам, що цар Александер Великій воював свого часу з Персами. А був Александер Великій не тілько великій воєначальник, але він слїдив також пильно за поступами літератури. Він читав дїла Конфуція, а коли знайшов в них вісти о Перебендіях, то узнав их досить важними для поетів віків грядущих і переслав сі вісти з прочими дїлами Конфуція свому колишньому учителеви Арістотелеви. Арістотель був під сей час надворним бібліотекарем царскої бібліотеки в Візантії — посада, котрої певно кождий з нас, мої панове, єму позавидувати може. Цар Александер Великій приказав, для точности, свому надворному маляреви Апеллеви намалювати граючого Перебендю і переслав також той малюнок Арістотелеви до Візантії. Арістотель, пишучи своє дїло о всесвітній літературі від найдавнїйших часів, взяв до него і вісти про Перебендїїв після дїл Конфуція і малюнку Апелля. З малюнку описав він докладно инструмент Перебендїїв; з того опису показує ся, що инструмент сей був справдешньою фуярою, на яких і по наших селах дїти й пастирі забавляючи ся, часто вигравають. Як дїла Конфуція так і свої працї літературні зложив Арістотель до царскої бібліотеки в Візантії. Ви, мої панове, певно гадаєте, що було б найпростїйше як би царівна Анна, їдучи на Русь віддати ся за Володимира Святого, була взяла з собою межи многими иншими книгами також і се дїло Арістотеля і перевезла єго в Кіїв. Без сумнїву була би се була найпростїйша дорога з Візантії через Чорне море до Кієва. Але царівна Анна чомусь сего не зробила. Бо — як довідуємо ся з историчного твору арабского писателя Ибн-Аслана "Тьма Єгипетска" — доперва царівна Софія Палеолоґ, утїкаючи до Риму по здобутю Візантії Турками, взяла з собою також твори Арістотеля. Другі члени родини царскої забрали ще деякі другі книги, а все проче і цїлу бібліотеку Турки спалили. Тут — відходячи трохи від предмету — мушу висказати глубокій мій жаль з причини страти, яку потерпіла наука й цивілізація всесвітна через сей варварскій поступок Турків; особливо мушу висказати мій жаль за дїлами славного ученого і вельми плодотворного писателя Конфуція. Бо як Арістотель пише, то вже за єго часів богато учених довгі лїта ломило собі голову над тим, що то властиво хотїв сказати Конфуцій в своїх дїлах, і не могли нїяк розібрати; написали они чимало обємистих книг коментарів, котрі, на жаль, також до нас не дійшли. Але нема сумнїву, що й нашим ученим і писателям було би ще досить лишило ся для духового пиршества, коли-б сі дїла Конфуція були доховали ся.. Але повертаю до річи. Як звістно, царівна Софія Палеолоґ віддала ся за мовсковского царя Ивана. Она їхала з Риму до Москви через западну Европу; при тім взяла она з собою і книги уратовані при зруйнованю Візантії і привезла их до Москви, — певно, мої панове, найцїннїйше віно, яке коли-небудь могла яка невіста принести свому женихови! Вже по дорозї в Пскові н в Новгородї перейшла вість про Перебендїїв до лїтописей Псковских і Новгородских, а вкінци і до Московских з XV. віку — вже по Рождестві Христа. З відти-ж на Україну вже недалеко, — вість ся перескочила і опинилась на Українї. З сих моїх дослїдів виходить, що хоть вісти о Перебендіях походять первістно з востока, то на Русь прийшли они — як і все проче добре й хороше — з западу і можуть уважати ся яко здобуток западно-европейскої науки і цивілізації. Що-ж до поезії самої, то має розуміти ся, — як з висше наведених жерел ясно виходить, — що Перебендя грає не на кобзї, а грає на фуярі.

 

Смиренний Раб Божій [перериває]: Ба, коли-ж тут в поезії стоїть, що "на кобзї".

 

Д-р Сульфурій [знисходительно]: Ви, Смиренний Рабе Божій, скажіть менї, чи ви перестудіовали висше наведені мною жерела наукові?

 

[Смиренний Раб Божій мусить в своїй смиренности признати, що не студіював.]

 

Д-р Сульфурій [з легкою насмішкою]: Тож, Смиренний Рабе Божій, прошу перестудіювати чим скорше, а тогди доперва будете могла сказати в тім дїлї своє слово.

 

[Смиренний Раб Божій сїдає сокрушений і засоромлений. В авдіторії веселість.]

 

Д-р Сульфурій [з непохитною увіренностю]: Ви, мої панове, певно вже самі вгадали, що коли би Шевченко був написав:

 

Та на фуярі грає —

 

то се не було би пасувало до віршу. Але йдїм дальше! Заходить питанє, хто прийшов першій на гадку: писати поезію про Перебендю. По моїм дослїдам в всесвітній літературі — першій, що написав поезію про Перебендю, був анґлійскій поет Байрон. Єго Перебендя, розуміє ся, занґлійщений. Байрон надрукував свого Перебендю в лондоньскім журналї для фолькльору "The Ваbylon Stolpotworeny". Польскій поет Мицкевич був свого часу професором славяньских літератур і фолькльору на університет в Парижи і мусїв — як се для професора фолькльору зовсїм природно — читати всьо, що деколи в яких краях, часах або язиках було за фолькльор написано. При читаню Байронового Перебендї не уйшло єго увазї, як важним було би се і для славяньскої поезії і фолькльору — переславянщити Перебендю, і яко Поляк написав польского Перебендю, котрий — як з висше сказаного ясно виходить — був властиво анґлійским Перебендею. Як нам звістно — Шевченко знав ся з Мицкевичем і читав єго поезії. Польскій Перебендя, видно, подобав ся Шевченкови і він, наслїдуючи Мицкевича а взглядно Байрона, написав свого Перебендю, поезію, о котрій бесїда в нинїшнім відчитї. В такій спосіб повстала ся прекрасна поезія нашого незабутного Кобзаря. Бачите, мої панове, що як і все проче красне й добре на Руси доси ще малокультурній — так і сю поезію маємо завдячувати здобуткам західно-европейскої культури й цивілізації грядучої безустанно з запада на восток, як-раз вопреки народам старинним, грядївшим безустанно з востока на запад. І коли я заповів "Перебендя, поезія Тараса Шевченка", то я міг так само, а може ще з більшим правом сказати: "Перебендя, поезія Байрона", так живісїнько она перенята від Байрона, першого поета Перебендїв.

 

[Смиренний Раб божій непокоїть ся.]

 

Д-р Сульфурій [глянувши строго в сторону Смиренного Раба Божого, викладає дальше]: Бо-ж се ясно, що гадка писати про Перебендю не могла зродитись в голові Шевченка. Шевченко був же і самоук і малоук; вивчивши ся в дяка на псалтирі читати, не мав він спроможности студіювати жерела наукові про Перебендїїв, а дальше зовсїм не видно з висше наведених жерел, щоби коли якій сам Перебендя живий зайшов з Индій на Україну; тому нема й сумнїву, що Шевченко не видїв нїколи нїякого Перебендю.

 

[Смиренний Раб Божій просить несміло, чи може він зробити свою замітку.]

 

Др Сульфурій [знисходительно]: Прошу, звольте Смиренний Рабе Божій!

 

Смиренний Раб Божій: Тут в поезії стоїть про Перебендю:

 

Хто єго не знає?

Він усюди вештаєть ся...

 

тож певно й Шевченко мусїв бачити Перебендю живого своїми очима та й міг сам впасти на гадку...

 

Д-р Сульфурій [перебиваючи, строго]: Ви, Смиренний Рабе Божій, скажіть менї: кілько томів ви перечитали в своїм житю? та й взагалї, чи ходите ви до якої бібліотеки?

 

[Смиренний Раб Божій в своїй смиренности мусить признати, що сими часами не заходив до бібліотеки.]

 

Д-р Сульфурій [з висока]: І ви хочете зі мною диспутувати!

 

[Смиренний Раб Божій сїдає ще більше засоромлений і сокрушений. В авдіторії велика веселість. Д-р Сульфурій заповідає дальшій відчит на пізнїйше і відходить.]

 

[Р. S. Від часу сего відчиту д-ра Сульфурія всї учені і літерати відвернули ся від Смиренного Раба Божого, котрого перед тим бодай деколи почтили яким знисходительним словом.]

 

[Дѣло, 27.12.1894]

 

27.12.1894