Коли народні депутати ухвалювати українську Конституцію, вони були певні, що день її народження на десятиліття чи й на віки стане святковим для українців.
Багато українців зустріли остаточне голосування — ті 315 голосів, що вдихнули життя в українську Конституцію вранці 28 червня 1996 року, — біля телевізора, зі сльозами на очах. Мій дід, приміром, цілу ніч просидів перед блакитним екраном, вичікуючи того урочистого моменту.
Засідання Верховної Ради тривало 23 години. Майже добу на трибуні простояв уже покійний «батько Конституції» Михайло Сирота…
Вважаючи, що день ухвалення Конституції стане святковим для багатьох поколінь українців, народні депутати тим-таки Основним законом визначили саме той день, 28 червня, як державне свято.
Чи є цей день святом тепер? Питання з риторичних… Конституцію писано-переписано, важено-переважено і зневажено — українці здебільшого дякують законодавцеві хіба що за додатковий вихідний день улітку.
«Z» звернувся до народних депутатів ІІ скликання, які ухвалювали Основний закон, з питанням: чого не вистачає українській Конституції?
Голова Української всесвітньої координаційної ради
Михайло РАТУШНИЙ:
ВИКОНАВЧІЙ ВЛАДІ НА БРАК ПОВНОВАЖЕНЬ ГРІХ ЖАЛІТИСЯ
Конституції вистачає всього — не вистачає людей, які повинні дотримуватися Конституції, не вистачає чи бажання, чи вміння виконувати Основний закон. Вважаю, проблема не в Конституції, а в тих, хто має її реалізовувати.
Чи так було завжди? Спроби змінити Конституцію спостерігалися в перші ж роки після її ухвалення. Леонід Кучма хотів збільшити власні повноваження і за час своєї каденції кілька разів намагався перетягти ковдру на себе, в тому числі ініціюючи зміни до Основного закону. Подібні наміри виношував і Олександр Мороз, тодішній голова Верховної Ради. Фактично велася боротьба між двома гілками влади — президентом і парламентом, яка пізніше розтяглася на роки. В перехідних положеннях Конституції було записано, що низку моментів мають вреґулювати профільні закони. За них і велася боротьба.
Щоправда, ще з прийняттям Конституції було зрозуміло, що повнота влади й відповідальності лежить насамперед на президентові та на виконавчій гілці влади. Говорити про те, що комусь бракувало повноважень, — то було від лукавого. І Кучма скаржився на це, і зараз скаржаться.
Депутати ж доволі слабо впливають на перебіг подій у державі, на відміну від років, що передували 96-му. Фактично Україна починалася як парламентська республіка, і роль законодавчого органу була доволі висока. Вони впливали на формування Кабінету Міністрів, визначали курс держави. Зараз усе навпаки. Тому скаржитися виконавчій владі, що їй бракує повноважень чи в чомусь перешкоджає Конституція, — не зовсім щиро.
«Наскоки» на Конституцію були завжди. Зараз знову чергова фаза цих спроб. Що мене переймає — це те, що в Конституції можуть з'явитися норми, які послаблюватимуть державну роль української мови, введуть федералізм. Справді, можна говорити про те, що головний намір — це збільшення повноважень центральної влади. Це як гарнір, до якого можуть «подати» й інші питання. Мене найбільше хвилює збереження статусу української мови та унітарності.
Голова Всеукраїнського товариства «Меморіал», керівник Національної спілки театральних діячів України
Лесь ТАНЮК:
СЬОГОДНІШНЯ КОНСТИТУЦІЯ — КОНСТИТУЦІЯ «ОХОРОНЮВАНОГО» СУСПІЛЬСТВА
Поки що не вистачає держави, яка б виконувала свій закон. Українська Конституція сама по собі — одна з найкращих конституцій, але це паперова справа. Якщо суспільство не буде контролювати дотримання Основного закону, то нічого не буде…
Зараз, коли Конституцію підлаштували під Януковича, в цьому варіанті республіка, безумовно, стає тоталітарною державою. Всі судові процеси і прокуратура — все в руках президента. Раніше цього не було, навіть при Кучмі, раніше Україна була ближчою до демократичного суспільства європейського зразка.
Я — за той варіант, який ми голосували тоді вночі! Там були свої компроміси — мовний компроміс, кримський компроміс. Але все-таки це були мізерні відступи на тлі того, що пізніше почали витворяти з Конституцією.
Я не певен, що та група, яка зараз опрацьовує Конституцію на чолі з Кравчуком, що вона здатна зробити якийсь крок. Вони теж залежні від влади, у нас нема справедливого Конституційного Суду, нема прокуратури…
Передусім треба ретельно прописати пункти, котрі б ґарантували права і свободи громадянину. Конституція — це закон прямої дії. Але українські суди зазвичай кажуть, що це не їхнє діло, коли подає скаргу, але нема конкретного закону, який деталізує ґарантоване Конституцією право. Крім того, треба ретельно прописати права й забезпечити ґарантії незалежності для всіх гілок влади.
Сьогоднішня Конституція — це Конституція «охоронюваного» суспільства, котре перебуває під наглядом, суспільства тоталітарного: у нас більше поліції, аніж війська…
По суті, повторюється ситуація з радянською конституцією, коли дисидентів саджали до тюрем якраз за те, що вони дотримувалися конституції й вимагали цього від решти. А їм казали: «Конституція — для інших, а для вас — тюрма».
30.06.2013