Уже півтора місяця спливло з часу проведення «прес-марафону» Президента Зеленського, а одна його фраза досі не дає мені спокою. Того дня ґарант Конституції заспокоював суспільство, пояснюючи, що «…був би на моєму місці якийсь дурачок», то було б зле, і акції «Ні капітуляції» мали б сенс, але, на щастя, все гаразд – на чолі держави в нас саме Зеленський.
Ще через два тижні на зустрічі з бійцями добровольчих батальйонів у Золотому Володимир Зеленський доступною мовою пояснив солдату і всій країні, що він не «лох» і не «лопух». Та й узагалі, йому вже 42-й рік пішов. Такий аргумент нам крити нічим.
Та все ж ця моторошна фантазія не дає мені спокою, тож я дав волю своїй письменницькій уяві і змоделював ту трагічну для України ситуацію, коли на її чолі під час війни став би «якийсь дурачок».
Тож що б він робив насамперед? Ясна річ, починати треба з великого, тому він першим указом порушив би Конституцію і незаконно розпустив Верховну Раду.
Щоб плюнути в обличчя людям, які брали участь у Революції Гідності (психоаналітик би сказав: він сам на Майдан не виходив, йому за це соромно, тож підсвідомо хоче всіляко цю подію збезчестити), керівником своєї Адміністрації призначив би людину, яку люстрували в рамках Закону «Про очищення влади».
На всі інші посади попризначав би своїх бізнес-партнерів, однокласників і родичів друзів дитинства. В РНБО пішли б перевірені концертами й корпоративами кадри. Ключовим радником із міжнародних питань призначив би компаньйона з кіно- чи будь-якого іншого агробізнесу. Маючи навколо таких «спеців», одразу встряв би в найбільший геополітичний скандал планети і поставив під знак питання майбутнє нашого стратегічного партнерства зі Штатами.
Створив би преференції своєму давньому другу й партнеру, за дивним збігом обставин – ще й олігарху і власнику телеканалу, який і напрацював йому рейтинг. Постив би фотографії з ним, дозволяв коментувати все на світі і ставити цим під загрозу наступні програми МВФ в Україні.
Хоча в кадровій політиці перевага надавалась би людям без досвіду й профільної освіти, на одному посту залишився б старий «професіонал». Арсен Аваков. Не дивно, що розслідування резонансних справ минулих років не просунулися б ні на крок, зате з’явилися б нові – наприклад, підпал хати екс-очільниці Нацбанку.
Від успіху й рейтингів новому Президенту зривало б дах, тож він би поводився по-хамськи, «тикав» усім і «ставив на місце». Щоб у світі не виникало сумнівів, хто в домі хазяїн, Генерального прокурора називав би виключно «своїм хлопцем».
На переможній хвилі узурпував би владу в парламенті, віддавши абсолютну більшість комітетів своїй партії.
Чинив би тиск на неугодних мерів великих міст, зокрема пробував собі підпорядкувати столицю. Мерів-«сєпарів» не чіпав би.
Намагаючись започаткувати процес повернення українців із закордону на батьківщину, вітав би на рідній землі Портнова, Богатирьову, Онищенка.
Ворогами в своїй риториці призначив би попередню владу, а не Путіна чи Росію.
Розпочав би процес «розведення військ», і не зупиняв його навіть за умови, що наших солдатів далі продовжують обстрілювати і вбивати. Мир буває й таким!
Завів би країну в «нормандський капкан», після якого окуповані території можуть повернутися в склад України на російських умовах.
Вірив би в «мирний план» Путіна.
Уявив я це, і аж страшно стало, холодний піт на чолі виступив.
Як усе-таки добре, що на чолі нашої держави не «якийсь дурачок», а Володимир Олександрович Зеленський!
03.12.2019