Здавалосяби, що між усіми людьми панує згода на точці права народів рішати про свою судьбу, а прецінь ця славнозвісна засада, що мала покласти кінець війнам по словам президента Вільзона, нарушена передовсім владами, що тепер утворились.
Щоби якийсь нарід міг побачити здійсненими свої бажання независимости, мусить по засадам Вільзона вдоволити деяким умовам. Треба передовсім, щоби той нарід виріжнявся певними прикметами фізичними, умовими і моральними, щоби мав спосібність правити собою, щоби мав матеріяльні орудники покривати свої всі датки, щоби міг боронитися і щоби перед війною, потерпів від самовласти чужого правління.
Нині по стільки місяцях праці мирової конференції цілий світ прийшов до того переконання, що висока засада самоозначення народів була проголошена державами антанти підчас їх боротьби проти осередних держав, як один з орудників для поконання свого ворога.
На ділі мирова конференція, на котрій всі проблєми рішають держави антанти, не найшла можности здійснити засади самоозначення народів. Вчинила це тільки на користь тих народів, що були під владою осередних держав.
Чехо-Словаки, Полудневі Славяни, Поляки і Румуни видять нині свої бажання здійсненими завдяки підпорі великих держав антанти. Одним відновлено основи їх держави, другі діждалися злуки своєї цілої території.
Це велика засада найшла зовсім іншу інтерпретацію зі сторони держав антанти відносно народів давньої Росії і Туречини. Тільки Фінляндія і може ще Вірменія, мають на їх думку право на независимість, міжтим як всі інші народи східньої Европи, як Естонці, Лотиші, Литовці, Білоруси, Українці, Ґеорґійці і інші мають ще по думці дипльоматів великих держав оставити й дальше, як і передтим, під ярмом російського імперіялізму.
Є це дуже знаменним, що імперіялісти антанти, порішивши в засаді відбудову Росії, піддержують в боротьбі проти большевизму у східній Европі тільки ті російські ґрупи, що стоять за ідеєю єдиної і неділимої Росії.
Вправді новійші вісти приносять дещо іншого в подробицях, але поведення згаданих імперіялістів антанти остає в засаді те саме.
Отже супроти політики антанти, підтинаної, а радше руйнуючої всі надії на справедливе переведення засади Вільзона і стремління до независимости тих народів, що терпіли під російським ярмом, требаби їм на всякий случай заздалегідь познакомитися з умовами їх майбутнього політично-суспільного життя, яке мають їм запевнити дотичні статті устава Союза народів.
Стаття 22. згаданого устава Союза народів звучить в перекладі ось так: Добробут і розвій мешканців тих кольоній і територій, котрі наслідком війни вийшли зпід влади держав, що ними передше правили, і є заселені народами ще неспосібними правити собою в відносинах незвичайно тяжких в новітнім світі, становлять святу місію цивілізації, тому устав Союза народів містить в собі ґарантії задля виконання ідеї місії.
Найліпшою дорогою до практичного здійснення цеї засади поручити опіку над цими народами (pеuples) розвиненим націям (nations), котрі в міру своїх засобів, свого досвіду або ґеоґрафічного положення, є найбільше в силі взяти на себе цю відповідальність і котрі годяться її приняти: вони виконувалиби цю опіку в характері мандатаріїв і в імени союза.
Характер мандату має бути ріжний, відповідно до степени розвою народу, ґеоґрафічного положення території, його економічних умов і всіх інших анальоґічних обставин. Деякі суспільности, що належали передше до отоманської держави, осягли такий степень розвою, що їх трівок, як независимих (nations), може бути узнаний провізорично, під умовою, щоби ради і поміч мандатарія вели їх адміністрацію аж до часу, коли будуть спосібні вести себе самостійно. Бажання тих суспільностий мають бути брані передовсім під розвагу для вибору мандатарія.
Степень розвою, на якім находяться інші народи, а зокрема народи осередної Африки, вимагає, щоби мандатарій взяв там на себе адміністрацію території під умовами котрі рівночасно з заказом надужить, як торговлі невільниками, продажі оружа і алькоголю, запоручать свободу совісти і реліґії, без ніяких обмежень з виїмкою тих, яких може вимагати удержування публичного ладу і добрих обичаїв, і заказу будувати кріпости або воєнні ґази для війська і фльоти і подавати тубильцям військове образування з виїмкою того, яке є потрібне для поліційної служби або оборони території, та котрі запевнять другим членам coюза в рівній мірі однакі умови для обміни і торговлі.
Вкінці є території, як прим. південно-західня сторона Африки і деякі острови південного Пацифіку (Великого Океану), котрі ізза свого рідкого населення, свойого невеличкого простору, свого віддалення від осередків цивілізації, свого ґеоґрафічного межування з територією мандатарія або інших обставин моглиби бути адміністровані найліпше під законами мандатарія, як інтеґральна частина його теріторії, з застереженням ґарантій, в горі передвиджених, в інтересі тубильчого населення.
У всіх случаях мандатарій має присилати Раді щорічне звідомлення що до територій, якими завідує.
Наколи обєм власти, контролі або управи, який мандатарій має виконувати, не був предметом попередної згідної постанови між членами союза, то буде виразно означений Радою.
Тревала Комісія буде мати обовязок приймати і провірювати щорічні звіти мандатаріїв і подавати Раді свої погляди про всі справи, що відносяться до виконування мандатів.
В 23 статті Устава читаємо: З застереженням і згодою постанов міжнародних умов, які тепер єствують або в будучности будуть заключені, члени Союза:
а) будуть старатися запевнити і удержувати справедливі і людяні умови праці для мужчини, жінки і дитини на їх власних територіях, як і у всіх краях, на котрі простираються їх торговельні і промислові зносини і в тій ціли оснувати і удержувати потрібні міжнародні орґанізації;
б) обовязуються запевнити справедливе поведення з тубильчими народами в територіях, відданих їх адміністрації;
в) накладають на Союз обовязок ґенеральної контролі умов дотично праці жінок і дітий, торговлі опіюму і інших шкідних зел;
г) вкладають на Союз обовязок ґенеральної контролі торговлі оружєм і муніцією з краями, де контроля цеї торговлі є конечною для загального добра;
д) видадуть розпорядки, потрібні для запевнення ґарантії і удержання свободи комунікацій і перевозової торговлі та справедливого ведення торговлі всіх членів Союза під тою умовою, що окремі потреби сторін, знищених в часі війни 1914—1918 р., будуть взяті під розвагу;
е) будуть старатися завести орудники міжнароднього порядку і ладу для запобігання пошестям і поборювання їх.
Первісними членами Союза народів, що підписують мировий трактат, є: Зєдинені Держави Північної Америки, Бельґія, Болівія, Бразилія, Британська держава з Канадою, Австралією, Полудневою Африкою, Новою Зеландією і Індією, Китай, Куба, Екватор, Франція, Греція, Ґватемаля, Гайті, Геджас, Гондурас, Італія, Япан, Ліберія, Нікараґва, Панама, Перу, Польща, Портуґалія, Румунія, Сербія, Сіям, Чехо-Словакія і Ураґвай.
Державами запрошеними, приступити до договору, є: Арґентина, Чілі, Колюмбія, Данія, Іспанія, Норвеґія, Параґвай, Голяндія, Персія, Сальвадор, Швеція, Швейцарія і Венезуеля.
Переклад обох статтей Устави зроблено тут з француського ориґіналу Устава Союза народів, поміщеного в іспанськім науковім журналі: Buletin de 1а Real Societad Geografica, (Звідомлення Королівського ґеоґрафічного Товариства) том XLI, стор. 353-368.
Нова Рада
26.11.1919