Якраз у Литві найкраще переконатися у фальшивості всіляких поетично-романтичних заклинань про те, що у горах, буцімто, ближче до неба. Насправді на гірських висотах визначальною є все ж таки твердь – на якій стоїш, з якої дивишся на інші тверді, нижчі і вищі, настовбурчені і похилені. Натомість абсолютна плоскість Литви робить справжнє диво – вона включає небо у площину земної поверхні, притискає небо до трави і моху настільки, що іноді здається, ніби рівень очей перебуває не те, що в самому небі, але ще вище над ним. Литовське небо можна спокійно зараховувати до площі цієї країни, множачи, таким чином, її на два. Литва маленька, а людей у ній ще менше, вони живуть дуже розріджено, та й не всі ці люди – литовці.
Тому литовці, знаючи, як їх небагато на такій невеликій землі, живуть з усвідомленням загрози самому своєму існуванню. Як якийсь червонокнижний вид. Відповідно, кожне литовське життя пораховане і ним потрібно дорожити. Відповідно, литовці не дозволяють собі поводитися з іншими литовцями недбало. Литва страшенно проста, але добротна, дуже скромна, але не обшарпана. Вони знають, що на стратегічних картах світу їхня країна позначена як ідеальний плацдарм для розгортання наймасштабнішої танкової операції, яка, властиво, і не буде їх стосуватися, бо буде скерована одним із сусідів проти іншого сусіда. Але поля картоплі, льону, хмелю, пасовища для корів, болотисті ягідники і зарості ліщини, соснові молоді ліси (відсутність старих сосен ще раз вказує на закономірну циклічність навали) з ланами вересу і дерев'яні хатки – це не сади і виноградники, не шедеври архітектури і мальовничі ландшафти, навіть не чорноземи, яким танки можуть зробити невиправну шкоду. А на дорогах – хоч як вони традиційно досконалі – все ще найважливішими є знаки про те, щоби вважати на диких звірів.
Визначальними цінностями в такому разі залишаються речі ефемерні – ні на що не подібна мова, усвідомлення власної червонокнижності, площа неба, яка збігається з площею пласкої землі, і особливе ставлення до часу. Литовська хронологія подібна на календар сухого алкоголіка – головне, не зламатися сьогодні, не випити до вечора, а на завтра просто додати ще один карб до довгого переліку прожитих так днів. До того ж, варто не звертати уваги на регулярні спокуси збитися з пантелику зі всіх боків: європейці шукають у Литві передовсім екзотики, яка збереглася з радянських часів, а Росія намагається окупувати країну принаймні інформаційно, накривши її простір неперервною вібрацією своїх радіо- і телеканалів.
Кожного ранку у старому центрі Вільнюса відбувається церемонія, яка видається цілковито абсурдним шаманством, інсценізованим військовим балетом. Цілий взвод (три відділення, по-нашому чота, тридцять вояків) артистично обмундированих піхотинців, летунів і матросів піднімають три національних прапори на трьох щоглах. Химера всієї цієї державної операції полягає в тому, що кожного дня парадні вояки піднімають новий прапор. Тобто спочатку церемонійно спускають ті, що були підняті вчора. Потім їх відщіпають, далі – чудесний балетний алгоритм – акуратно складають, для цього потрібно четверо гвардійців, натомість розкладають новий, щойно принесений, прищіпають до шнурка, піднімають під супровід військових барабанів. Кожного дня, отже, нові, свіжі, чисті, інші прапори. Кожен прапор – як день. Кожен день – як прапор. Той, що стоїть на землі, може бути переконаним, що для всієї цієї ритуальності досить мати тільки два комплекти стягів. Натомість уява, притиснена до неба, вимальовує таємну державну скарбницю-пивницю з регуляцією режимів температури, вологості, тиску і освітлення, з довгими стелажами, на яких у хронологічному порядку поскладані усі прапори за усі дні литовської незалежності. Шовковий щоденник країни льону, в якому обсяг незаповнених сторінок ніким не обмежений і нікому не відомий.
27.06.2013