Дня 1-ого листопада ц. р., в 26-ту річницю зайняття столиці західної України українськими військами, у старовинному городі князя Льва, у місті Львові, на Святоюрській горі, перестало битися серце Митрополита Кир Андрея графа на Шептицях Шептицького, Князя української греко-католицької церкви.
Митрополит Андрей домінував у Галичині над цілим українським церковним, культурним і політичним життям останніх сорока років. Його смерть замикає одну добу української історії, якої він був найвидатнішим представником. Із ним вмирає особистість, яка була співтворцем українського національного й церковного галицького життя в часах переломових для цілого українського народу — для цілого світу.
Тільки під кутом погляду на витривалість та самооборону української нації в тій політичній стихії, яка лютує на нашій землі та на цілому сході Европи — історія скаже своє кінцеве слово про величезну національну та церковну працю Князя української церкви в добі, що попереджувала прихід большевизму на галицьку землю.
Історія дасть свою оцінку про діло, життя покійного великого українського державного й церковного мужа — по життєвій мудрості або помилках, по успіхах або невдачах його духових наступників і переємників. Бо діло померлого Митрополита є втілене в життя українського народу.
***
Аристократ з роду, Митрополит Андрей був аристократом духа в повному значенні цього ж слова. Замішаний у вир українського буденного життя з його світлими і понурими, з добрими та лихими сторінками — цей великий інтелектуаліст, монах — самітник, працював залюбки у своїй робітні-бібліотеці і там перебував чи не найкращі хвилини свого життя на духовій розмові з грецькими та латинськими клясиками, з філософами християнськими та нехристиянськими, з великими письменниками, з великими мистцями. Митрополит мав велику пошану для сили духа. Він наприклад обожував св. Франсуа з Асизу, але він хоча борець за католицьку церкву, розумів Ренана, прощав йому, бо вважав, що філософ навіть, як він і помиляється, заслуговує на симпатію та пошану.
Провідною ідеєю життя Митрополита Андрея було приготовити церковну єдність цілого українського народу. Митрополит стоячи, очевидна річ на догматичному становищі католицької церкви, бачив теж тільки в злуці з Римом українську церкву забезпеченою в найбільшому ступені від усяких політичних переслідувань православної чи антихристиянської Москви та римо-католицької Польщі. У Ватикані Митрополит мав найбільших приятелів і найбільших своїх противників. Політична боротьба Митрополита з польським єпископатом у Римі належить мабуть до найцікавіших моментів його всесторонньої діяльности.
Митрополит хоча не був кардиналом (до цього не допускали ані польський уряд, ані польський єпископат) своїм інтелектом стояв вище, можна сміло твердити над усіма польськими кардиналами й архиєпископами. Він був завжди перший, наш Князь церкви! Його значення в католицькому міжнародному житті було превелике. Український народ мав у його особі найкращого представника й оборонця в тому дуже впливовому, хоча тихому й дискретному в своїй діяльності світовому католицькому інтернаціоналі. Тому теж і царський уряд арештував Митрополита підчас московської займанщини Львова у 1914 році.
Митрополит Андрей був завжди одним із найкраще поінформованих людей про загальне міжнародне становище. Деякі політичні передбачування покійного Князя церкви межували з пророцтвом. Пригадаємо тут, що коли кільканадцять років тому Митрополит ставив перед висвяченням питомців на священиків запит їм, чи вони свідомі того, що галицьку землю займуть большевики, і що вони під большевицьким режимом сповнятимуть свою трудну пастирську діяльність — ця подія викликала була в деяких політичних кругах наших українських діячів глумливу насмішку, мовляв такі думки Митрополита треба пояснити тільки його старечістю.
В часах, коли переможна по першій світовій війні антанта вирішувала долю галицької землі, Митрополит граф Шептицький взяв чинну участь у дипломатичній боротьбі українських політиків на міжнародній арені своїми особистими інтервенціями. Але армія українська була вже побита, як сказав один із найбільших німецьких королів: на кожній мировій конференції рішає завжди сила баґнетів.
Пануючи на престолі української церкви у переломовій добі українського народу, Митрополит Андрей ніколи не вагався між дилемою християнської засади, що власть від Бога походить і старобіблійним око за око, зуб за зуб.
Митрополит благословив визвольну боротьбу українського народу проти чужинецької займанщини, але і закликав український нарід до спокою і рівноваги духа тоді, коли вважав це за потрібне з державнотворчого погляду для української справи. Тут Митрополит був гідним наступником великих митрополитів-патріотів нашої церковної історії.
Своїм фізичним виглядом, своїм високим ростом, своєю повагою та самопевністю Митрополит граф Шептицький нагадував вельмож середньовіччя. Прикований тяжкою недугою не вставав Він кільканадцять років зі свого фотеля. Цього Князя церкви з його шляхетним добрим великим обличчям і довгим сивим волоссям та бородою — український народ уважав майже за святого. По цілій галицькій землі засновані ним, часто на власні кошти, музеї та школи є тими живими свідками, що на княжому українському церковному престолі у Львові в катедрі на горі Св. Юра довгі роки панував духовий нащадок київських великих митрополитів, меценатів науки та мистецтва, аристократ, що ім'я графів Шептицьких вписав побіч імени князів Острозьких у золотій книзі української культури.
***
Митрополит Андрей помер на своїй стійці у хвилині, коли большевицька стихія опанувала землю короля Данила: Він помер у твердій вірі, що його правда переможе, правда вічної церкви. Тому за церкву він був спокійний, бо вона переживає всі режими. Від нас живих його вірних залежатиме, щоб сповнились і національні українські ідеали покійного великого Князя українського народу.
[Земля, 19.11.1944]
19.11.1944