Як наука змінила наше відчуття ідентичності?

 

У канонічній ілюстрації до праці Томаса Генрі Гакслі “Докази людського місця в природі” (1863 р.) скелети приматів ніби марширують один за одним із минулого в майбутнє — спершу гібон, далі орангутанг, згодом шимпанзе і, нарешті, людина. У часи Гакслі дані анатомії та палеонтології неспростовно визначили місце людини серед інших природних істот, хоча й попереду них.

 

Миколай Коперник перемістив нас із центру Всесвіту. Згодом Дарвін позбавив нас привілейованого місця у центрі живого світу. Незважаючи на те, як ми ставимося до цього зміщення (Дарвін був стурбований, Гакслі — ні), воно не залишає сумніву щодо ширшого меседжу Гакслі — сама наука здатна відповідати на те, що він назвав “запитанням запитань”: “Яке місце людини в природі та її відношення до світу речей?”

 

Гакслі, який за свої полемічні виступи на захист еволюційної теорії отримав прізвисько “бульдог Дарвіна”, на сторінках перших випусків Nature намагався популяризувати ідею, яку він назвав “практичним дарвінізмом”, а ми сьогодні — євгенікою. Переконаний прихильник колоніального панування Британської імперії, він писав, що майбутнє британської влади над колоніями залежатиме від культивування її “підприємливого духу”. Для цього він виступав за те, щоби зібрати найбільш здібних британців і вивести з них расу “надлюдей”. Розуміючи, що закон, не кажучи про мораль, може перешкодити цим планам, він, проте, писав про важливість “непрямого впливу на характер і добробут наших нащадків”. Кузен Дарвіна Френсіс Гальтон вже висловлював аналогічні ідеї і згодом став знаний як один із батьків євгеніки. Коли у світ виходили перші випуски Nature, ідея “вдосконалення” людської природи шляхом євгеніки володіла умами цілого покоління.

 

Євгеніка підкреслює всю проблемність погляду на безконечний людський прогрес, зумовлений нестримним поступом науки, який поділяли Гальтон і Гакслі. Ідея, що суспільство повинне ґрунтуватися на розумі, фактах та універсальних істинах, і справді здебільшого чудова (останніми роками я бачив стільки урядування без опори на факти, що мені цього вистачить на все життя). Утім, “бритва Оккама” заточена з обох боків. Епоха Просвітництва породила навдивовижу суперечливі цінності. Те, що лише чоловіки створені рівними, що аристократам потрібно відтинати голови, а людьми можна торгувати, наче худобою, — також родом із неї.

 

Я хочу прямо наголосити, що чимало найгірших сторінок в історії були написані під впливом сцієнтизму — ідеології, що проголошує науку єдиним способом зрозуміти світ і подолати соціальні проблеми. Там, де наука часто розширювала і визволяла наше “Я”, сцієнтизм, навпаки, його звужував і закріпачував.

 

Протягом останніх 150 років ми бачимо чимало прикладів того, як і наука, і сцієнтизм визначали відчуття нашої ідентичності. Психологія розвитку, наприклад, зосередилась на інтелекті — що зумовило трансформацію показника інтелекту (IQ) із допоміжного освітнього засобу в інструмент соціального контролю. Імунологія, клітинні та молекулярні дослідження зробили напрочуд розмитими межі між “Я” і “не-Я”. Завдяки теорії інформації ми маємо уявлення про ідентичність як сукупність різноманітних текстів. Епігенетика та мікробіологія кинули виклик традиційним уявленням про індивідуальність та автономію, а біотехнології та інформаційні технології вказують на світ, в якому людське “Я” стає розпорошеним та атомізованим. Попри те, що параметри та межі індивідуальної ідентичності, закорінені в біології, стають дедалі розмитішими, вона ніколи не відігравали більшої ролі в соціальному житті, ніж сьогодні.

 

Обчислити інтелект!

 

“Науково точні методи слід запровадити в освітню роботу, щоб вони усюди несли світло на добрий смак”, — писав у 1907 р. французький психолог Альфред Біне. Десятьма роками раніше Біне та Теодор Сімон створили низку тестів для французьких школярів, які мали вимірювати те, що вони назвали “ментальним віком”. Якщо “ментальний вік” дитини був нижчим, ніж її хронологічний вік, вчителі мали звернути на неї окрему увагу. Німецький психолог Вільям Штерн пішов далі й вивів коефіцієнт співвідношення ментального і хронологічного віку, який він назвав IQ і почав використовувати не лише для школярів, а й для інших людей. Тоді ж англійський статистик та прихильник гальтонівської євгеніки Чарльз Спірмен виявив кореляцію між успішністю дитини у різних тестах. Щоби пояснити її, він розробив вчення про внутрішню фіксовану фундаментальну якість, яку він назвав “g” або “загальним інтелектом”. А американський психолог Генрі Ґоддард разом з євгеніком Чарльзом Девенпортом пов’язали показник IQ з генетикою і висунули тезу про те, що він є простою менделівською ознакою, яка передається з покоління в покоління. Тож із мірила минулої успішності дитини показник IQ поступово перетворився у передбачення її майбутньої успішності.

 

Як наслідок, IQ став не просто оцінкою того, що ви робите, а й того, ким ви є — мірилом вашої цінності як людини. У “прогресивну” епоху євгеністи стали одержимі показником IQ й почали стверджувати, що він є причиною злочинності, бідності, хвороб та аморальності. Адольф Гітлер розширив євгеніку настільки, що вона стала охоплювати вже не окремих індивідів, а цілі етнічні та культурні групи. Під впливом цієї ідеології мільйони людей в усьому світі були насильно стерилізовані, ув’язнені чи знищені перед та під час Другої світової війни. 

 

“Я” чи “не-я”?

 

Імунологи пішли іншим шляхом. Вони помістили ідентичність в тілі й почали визначати її в реляційних, а не абсолютних категоріях. З цього погляду не існує чітких меж між “Я” і “не-Я”. Відторгнення пересаджених органів і тканин, алергія та автоімунні захворювання — усе це вони розглядають як кризу ідентичності, а не війну “Я” з навколишнім світом.

 

Гуру цього погляду став австралійський вірусолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини (1960) Френк Макфарлейн Бернет. Розглядати імунологію саме як науку про “Я” він почав під впливом праць філософа Альфреда Норта Вайтгеда. Своєю чергою, соціальні теоретики — від Жака Дерріди до Бруно Латура та Донни Гаравей — під впливом імунологів почали розглядати суспільне “Я” людини як конструкцію багатьох соціальних елементів, які, за аналогією з бактеріями, вірусами чи тканинами, можуть засвоюватись або відторгатися.

 

Згодом Бернета привабили нові метафори, взяті з кібернетики й інформаційної теорії. У 1954 р. під впливом розвитку кібернетики він передбачав появу “комунікативної теорії живого організму”. У цей період молекулярні біологи і справді були зачаровані інформаційним підходом. Після того, як у 1953 р. відкрили подвійну спіраль ДНК, аналогії між живими організмами та електронно-обчислювальними пристроями стали практично непереборними. Завдяки цьому впливу в біологію увійшли такі терміни, як “транскрипція”, “трансляція”, “відправники”, “трансфери”, “сигналізація” тощо. Геном, своєю чергою, почали тлумачити як текст, написаний за допомогою алфавіту із чотирьох літер ДНК (А, Ц, Т і Г), який потрібно розкодовувати, оцифровувати та програмувати. Починаючи з 1960-х, стало складно не думати про людську природу як про інформаційний феномен.

 

Багато “Я”

 

Наприкінці 1960-х та на початку 1970-х критики, в тім числі низка авторитетних вчених, занепокоїлися, що біологія сама по собі може змінити уявлення про те, що означає бути людиною. Як писав у 1971 р. один із відкривачів подвійної спіралі Джеймс Ватсон, етичні та соціальні проблеми, які випливають із біології, “надто важливі, щоби зосереджуватись лише в руках наукової та медичної спільнот”.

 

У 1978 р. Патрік Спіптоу та Роберт Едвардс провели перше успішне запліднення in vitro, в результаті якого народилася перша в історії "дитина з пробірки" Луїза Браун. А в 1996 р. після народження вівці Доллі, яку клонувала команда Яна Вілмута, клонування людини здавалося вже цілком близькою перспективою. Клонування людини тоді водночас зачаровувало та жахало науковий світ. Чи матиме клонована людська істота ті самі права та обов’язки, що й зачата у природний спосіб? Чи маємо ми право змінювати гени ненароджених? Чи клонування людських ембріонів задля донорства тканин чи органів веде до дегуманізації та приниження людської гідності? Недавні розробки потужних засобів редагування генів, таких як CRISPR, зробили ці дебати ще більше назрілими.

 

Аргументи як за, так і проти генетичної інженерії часто ведуть до занадто детерміністського погляду на людську ідентичність. Глибокий редукціонізм помістив нашу природу в середину клітинного ядра. Ще у 1902 р. англійський лікар Арчибальд Гаррод писав про засновану на генетиці “хімічну індивідуальність”. У 1990-х, коли береги біології почали затоплювати перші цунамі даних про генетичні послідовності, стало зрозуміло, що гени визначають набагато більше ознак та здібностей, ніж досі вважали. Як наслідок, наприкінці ХХ століття візіонери оголосили пришестя “персоналізованої медицини”, пристосованої конкретно під ваш геном. Після проєкту “Геном людини” вартість секвенування ДНК впала до мінімуму, завдяки чому генетика стала частиною масової культури. Сьогодні стартапи пропонують навіть персоналізовані списки вин, харчових додатків, кремів для шкіри, смузі чи губних помад, підібраних спеціально під вашу ДНК. Геном став “Я”. Лозунг компанії 23andMe, яка проводить секвенування ДНК на замовлення, з цього погляду найкрасномовніший: “Ласкаво просимо до вас”.

 

Розмивання кордонів

 

Однак ви — це не зовсім “ви”, принаймні якщо брати загально. Погляд, згідно з яким ДНК — це увесь план організму, в науці вже давно став застарілим, навіть трюїзмом. Почати слід з того, що клітини у вашому тілі не мають однакових хромосом. Цисгендерні жінки, наприклад, є мозаїками: випадкова неактивність одної Х-хромосоми у кожній клітині означає, що у частині клітин відбувається експресія Х-хромосоми, успадкованої від матері, а в іншій — від батька. Вагітні — це також “химери”, які постійно обмінюються клітинами з зародком через плаценту. Науковці отримали міжвидові ембріони людини і шимпанзе й виростили імунотолерантні людські органи у свиней. Практично будь-які живі істоти постійно обмінюються генами, білками і мікроорганізмами з навкошишнім світом, тож мав рацію Джон Леннон: “Я — це він, ти — це він, я — це ти, і ми всі одно”.

 

Навіть з суто наукового погляду, “ви” — це більше, ніж просто вміст ваших хромосом. Людське тіло містить принаймні стільки ж нелюдських клітин (здебільшого бактерій, архей та грибів), скільки власне людських. Десятки тисяч мікробних видів мешкають на вашому тілі, здійснюючи глибокий вплив на травлення, колір обличчя, імунітет, зір та настрій. Без них ви б не почувалися як “ви”. Біологічне “я” — це цілий кластер спільнот, які перебувають у симбіозі одна з одною, а не лише “ви”.

 

Науковці можуть ідентифікувати вашого сексуального партнера з 86% точністю, аналізуючи ваш мікробіом. Виявилося, що найбільш гомогенні спільноти мікроорганізмів проживають на стопах ніг, тоді як колонії на стегнах більше споріднені з вашою біологічною статтю, ніж з партнером.

 

Навіть певне місце — частина людського тіла, вигрібна яма, вагон метро чи класна кімната у школі — може мати свою чітко виражену генетичну ідентичність. У будь-якому місці з характерною спільнотою може відбуватися горизонтальний генетичний трансфер — через секс, полювання або інфекції. Минулого року вчені довели, що спільноти симбіотичних мікроорганізмів у глибоководних мушлях з часом стають настільки генетично ізольованими, як і окремі види. У грибів група генів під назвою Spok (вбивці спор) можуть рекомбінуватися за допомогою так званого “мейотичного стимулу”, який дозволяє генам змінюватися, щоб адаптуватися до навколишнього середовища. Геном, за словами генетика Барбари МакКіннон, — це “чутливий орган клітини”.

 

Епігенетика ще більше розмиває кордони між “Я” і “не-Я”. Повідомлення, закодовані в ДНК, можуть змінюватися багатьма різними способами — шляхом порівняння її модулів, приховування цілих уривків або зміни повідомлення вже після зчитування, коли його значення змінюється в процесі трансляції. Раніше ДНК вважали сакральним текстом, який незмінно передається із покоління в покоління. Тепер же геном в ядрі розглядають не як "конституцію організму", а як мішанину інструкцій, фраз, окремих складів і якоїсь нісенітниці, яку ви можете використати або змінити, якщо потрібно. Геном сьогодні розглядають все менше як вмістилище “Я” і більше як набір інструментів для оформлення цього “Я”. Якщо це так, то що ж тоді це “Я”, яке він оформлює?

 

Поширене “Я”

 

Мозкові імпланти, нейрокомп’ютерний інтерфейс та інші нейротехнічні пристрої переносять “Я” в універсум фізичних речей. Компанія Ілона Маска Neuralink у Сан-Франциско намагається створити безшовний інтерфейс “розум-машина”. Спостерігаючи за цими спробами, вже не здається неймовірним, що природний і штучний інтелект можуть у майбутньому стати єдиним цілим.

 

Чи може людське “Я” не лише удосконалюватися (extended), а й поширюватися (distributed)? Письменник та колишній редактор Nature Філіп Болл надав дослідникам зразок клітин своєї шкіри. Вони перепрограмували їх у стовбурові клітини (тобто клітини, які можуть перетворитись у будь-які інші), а згодом виростили із них “мінімозок” — нервову тканину у чашці Петрі, яка утворює електричні сигнали, типові для ділянок мозку. Інші науково-фантастичні проєкти, на кшталт вирощування цілих мізків у чашці Петрі або людських органів на тваринних фермах, поки що досить віддалені, хоча вже відбуваються спроби їх досягнути.

 

Самоконтроль

 

Різні уявлення про ідентичність, починаючи з епохи Просвітництва, а також науково-фантастичні сценарії постлюдського майбутнього мають одну спільну рису — усіх їх розробляли освічені білі чоловіки, які походили з вищого або середнього суспільного прошарку глобальної Півночі. Їхні ідеї відображають не лише наукові результати, а й цінності, що тривалий час домінували в науці: позитивістські, редукціоністські й сфокусовані на домінуючій природі. Ті, хто контролює виробництво, також і пишуть історію.

 

Це вже почало змінюватися. Хоча ще потрібно пройти довгий шлях, але більша увага до рівності та прийняття різноманіття вже вплинули на те, як ми думаємо про хвороби, здоров’я і те, що означає бути людиною. Те, що Генрієтта Лакс, чиї ракові клітини використовують у лабораторіях по всьому світу, ду їх вирощують й поширюють без її згоди, була бідною афро-американською жінкою, — безумовно, дуже важливо. Її історія стимулювала численні розмови про нерівність та упередження в біомедицині й змінила практики фінансування біомедичних досліджень з боку їхнього найбільшого кредитора — Національного інституту здоров’я.

 

Трактуючи геномну генеалогію із афро-американської перспективи, соціолог Алондра Нельсон спробувала відновити родинні історії людей, яких розлучили в період трансатлантичної работоргівлі. У спільноті корінних американців генетичне відтворення власної ідентичності стало спільним завданням західної науки та корінної культури. Засновані на ДНК концепції етнічності далеко не безпроблемні, однак їх підживлює імпульс зробити технології більш демократичними — такими, що менше стосуються соціального контролю і більше соціального самовизначення.

 

Ні для кого це не є важливішим, ніж для людей з обмеженими можливостями, які завдяки технологіям можуть повернути собі відчуття, здатність комунікувати та взаємодіяти з іншими й виражати себе новими способами.

 

Митець Ліза Парк грається з цими ідеями. Вона використовує біосенсорні технології, щоби створити те, що називає аудіовізуальною репрезентацією “Я”. Дерево світла спалахує, коли глядачі беруться за руки; басейни води гармонійно резонують у відповідь на хвилі електроенцефалограми. Утім, навіть це артистичне, суб’єктивне та інтерактивне “Я” не здатне цілком визволити “Я” із оков біології.

 

Починаючи з епохи Просвітництва, ми тяжіли до розуміння ідентичності та цінності у світлі самої науки. Це дивний та проблемний підхід. У світлі колоніалізму, рабства, деградації довкілля та кліматичних змін ідея, що західна наука та технології є єдиними цінними джерелами знань про нас самих, більше не вважається єдино правильною. Звісно, суть не в тому, щоби покладати всі людські нещастя до стіп науки. Проблема радше в сцієнтизмі. Визначення “Я” лише у термінах біології може затьмарити інші форми ідентичності — такі як праця та соціальна роль. Можливо, відповідь на “запитання запитань” Гакслі узагалі не вимірюється в кількісних одиницях.

 

Nathaniel Comfort

How science has shifted our sense of identity

Nature, 8/10/2019

Зреферував Є. Л. 

11.11.2019