У 1900 р. грек Еліас Стадіатіс пірнав за губками неподалік крихітного острова Антикітера, розташованого між Критом та материковою Грецією, і випадково натрапив на затонулий корабель з великою кількістю древніх артефактів. Поруч з кораблем на дні лежало багато мармурових статуй. Знахідка дала привід для перших в історії підводних археологічних розкопок.
Один предмет розміром з великий словник, який підняли з уламків корабля, спершу не привертав уваги серед цікавіших знахідок. Проте через кілька місяців у Національному археологічному музеї Афін брила ненароком розкололася, оголивши безліч прецизійних бронзових шестерень розміром з монету. Згідно з археологічними знаннями того часу, таких шестерень узагалі не мало бути у Стародавній Греції чи будь-де у тогочасному світі. Вважалось, що подібні механізми люди могли створити лише через багато століть після аварії цього корабля. Знахідка викликала бурхливі суперечки.
Піднятий артефакт назвали «антикітерським механізмом», і він збиває з пантелику істориків та вчених ось уже 120 років. Протягом десятиліть від розколовся на 82 фрагменти, залишивши дослідникам надскладну головоломку, яку потрібно було зібрати наново. Сьогодні відомо, що пристрій є астрономічною обчислювальною машиною неймовірної складності. У нас є розумне уявлення про деякі особливості його роботи, проте ще досі є нерозгадані таємниці. Механізм, очевидно, не молодший за час аварії корабля, яка трапилась десь між 70 і 60 рр. до н. е., проте є дані, що він міг бути створений приблизно за 200 років до н. е.
У березні 2021 р. команда дослідників з Університетського коледжу Лондона під моїм керівництвом опублікувала нове дослідження механізму. До команди входжу я (математик та кінорежимер); Ліндсі МакДональд (фахівець з візуалізації); Мірто Георгакопуло (археометалург) та два аспіранти – Девід Хіґґон (годинникар) та Аріс Даканаліс (фізик). Ми запропонували нове пояснення зубчастої передачі у його передній частині, де багато чого залишалось незрозумілим. Тепер у нас з’явилось краще розуміння принципів його роботи, яке кидає виклик багатьом уявленням про технологічні можливості стародавніх греків.
СТАРОДАВНЯ АСТРОНОМІЯ
Ми знаємо, що тогочасні греки були досвідченими астрономами, які спостерігали небо неозброєним оком. При цьому вони трактували Сонячну системо геоцентрично. Щоночі, коли Земля робила оберт навколо власної осі, вони бачили купол зірок, що обертався. Відносне положення зірок залишалось незмінним, тож греки називали їх «нерухомими зірками». Але ці ранні астрономи також спостерігали тіла, що рухалися на фоні зірок. Місяць здійснював один оберт щодо них кожні 27,3 дні, а Сонцю для цього потрібен був рік.
Іншими рухомими тілами були планети, які греки називали «мандрівниками» через їхніх безладний рух. Планети були найбільшою проблемою для тогочасних астрономів. Античні науковці помітили, що іноді «мандрівники» рухаються у тому ж напрямку, що й Сонце, тобто «проградно», потім зупиняються і змінюють напрямок на протилежний, тобто рухаються «ретроградно». Через деякий час вони знову досягають стаціонарної точки і знову рухаються «проградно». Це так звані синодичні цикли планет, тобто їхні цикли щодо Сонця. Незрозумілі, на перший погляд, рухи відбуваються через те, що, як ми тепер знаємо, планети обертаються навколо Сонця, а не навколо Землі, як вважали греки.
Говорячи сучасною мовою, усі астрономічні тіла мають орбіти, близькі до площини руху Землі навколо Сонця – так званої екліптики. Це означає, що усі вони проходять однаковий шлях крізь зірки. Раннім астрономам було дуже складно передбачити положення планет вздовж екліптики. Це завдання, як виявилось, було однією з основних функцій антикітерського механізму. Інша його функція полягала у відстеження положень Сонця та Місяця, які теж рухаються щодо зірок мінливо.
Більшість елементів антикітерського механізму ґрунтуються на мудрості ранніх учених Близького Сходу. Астрономія зробила великі кроки уперед у першому тисячолітті до н. е. у Вавилоні та Уруку (обидва міста на території сучасного Іраку). Вавилоняни щоденно фіксували положення астрономічних тіл на глиняних табличках. Врешті-решт на основі цих спостережень вони виявили, що Сонце, Місяць і планети рухаються повторюваними циклами, що мало вирішальне значення для астрономічних передбачень. Місяць, наприклад, проходить 254 цикли на фоні зірок кожних 19 років, що є прикладом так званого «співвідношення періодів». У конструкції антикітерського механізму використані деякі із вавилонських «співвідношень періодів».
Одним із головних ранніх дослідників цього механізму був німецький філолог Альберт Рем, який першим зрозумів, що це обчислювальний пристрій. Між 1905 і 1908 рр. він зробив важливі відкриття, які записав у своїх ще досі неопублікованих нотатках. Зокрема, він виявив число 19, вигравіюване на одному з фрагментів механізму, яке було посиланням на 19-річний місячний період, відомий як «Метонів цикл». На тому ж фрагменті Рем виявив числа 76 – грецьке уточнення «Метонового циклу» – та 223, що відповідає кількості синодичних місяців у вавилонському циклі передбачення затемнень, що відомий як «цикл сароса». Ці повторювані цикли були основою передбачуваної астрономії у древньому Вавилоні.
Іншою важливою постаттю у дослідженні антикітерського механізму був британський фізик та історик науки Дерек Джон де Солла Прайс. У 1974 р. після двадцяти років досліджень він опублікував статтю «Шестерні давніх греків». У цій праці він цитує давньоримського юриста, оратора і політика Цицерона (106-43 до н. е.), який згадує машину, створену математиком та винахідником Архімедом, що «показує рух Сонця, Місяця та тих п’яти зірок, які називають мандрівниками». За словами Цицерона, «Архімед придумав спосіб, як можна точно зобразити ці різні та розбіжні рухи за допомогою одного обертального пристрою». Цей опис точно відповідає призначенню антикітерському механізму. З цього можна зробити висновок, що Архімед, який хоч і жив раніше, коли, за сучасними даними, міг появитись антикітерський механізм, міг бути творцем традиції, яка лягла в основу його створення. Можливо, цей механізм створили на основі конструкції Архімеда.
НЕЙМОВІРНО СКЛАДНИЙ
Десятиліттями дослідники намагались розшифрувати його роботу, аналізуючи поверхню розрізнених фрагментів. Лише на початку 1970-х їм нарешті вдалося зазирнути усередину. Прайс об’єднав зусилля з грецьким рентгенологом Хараламбосом Каракалосом й отримав перші рентгенівські знімки фрагментів. На свій подив, дослідники побачили 30 різних шестерень: 27 у найбільшому фрагменті та по одній у трьох інших. Разом зі своєю дружиною Емілі Каракалос уперше зумів порахувати кількість зубів шестерень, що стало важливим кроком у розумінні того, що, власне, обчислює механізм. Машина виглядала складніше, ніж будь-хто міг собі уявити.
Рентгенівські знімки були двомірними, а це означало, що шестерні здавались плоскими, й на знімках було видно лише часткові зображення більшості з них. Учені могли лише припускати кількість зубів на багатьох із них. Незважаючи на ці обмеження, Прайс зумів визначити зубчасту передачу – набір взаємопов’язаних шестерень, – яка обчислювала середнє положення Місяця у будь-яку конкретну дату на основі його співвідношення 254 сидеричних обертів протягом 19 років. Ця зубчаста передача, яку приводив в рух виступ на передній частині механізму, званому головним провідним колесом, починається із шестерні з 38 зубами (двічі по 19, оскільки шестерня усього з 19 зубами була б надто малою). Ця шестерня приводить в рух (через кілька інших шестерень) шестерню зі 127 зубами (половину від 254, адже для повної кількості знадобилась би надто велика шестерня).
Схоже на те, що пристрій можна було використовувати для передбачення положення Сонця, Місяця та планет у будь-який конкретний день в минулому чи майбутньому. Творцеві машини довелося б відкалібрувати її з відомими положеннями цих тіл. Потім користувач міг просто повернути рукоятку на бажаний час, щоби побачити астрономічні передбачення. Механізм відображав положення небесних тіл, наприклад, на «зодіакальному циферблаті» на передній частині механізму, де екліптика була поділена на дванадцять 30-градусних секцій, які відповідають сузір’ям зодіаку. На основі даних рентгенівських знімків Прайс розробив повну модель всіх зубчастих передач пристрою.
На основі цієї моделі відбулося моє знайомство з антикітерським механізмом. Насправді свою першу статтю про нього я назвав «Спростуванням класичного дослідження». У цій статі я піддав критичному аналізу більшість елементів запропонованої Прайсом конструкції, хоча він правильно встановив основні функції елементів машини та її загальну архітектуру з циферблатами дати та зодіаку спереду та двома великими системами циферблатів ззаду. Досягнення Прайса стали важливим кроком у розшифруванні таємниць антикітерського механізму.
Третьою важливою фігурою в історії його дослідження став Майкл Райт, колишній куратор відділу машинобудування лондонського Музею науки. Разом з австралійським комп’ютерним науковцем Аланом Дж. Бромлі у 1990 р. він провів друге рентгенівське дослідження механізму з використанням раннього тривимірного аналізу, званого лінійною томографією. Бромлі помер раніше, ніж це дослідження дало плоди, але Райт врешті-решт досягнув успіхів у визначенні кількості зубів шестерень та розумінні призначення верхнього циферблату на його задній панелі.
У 2000 р. я ініціював третє рентгенологічне дослідження, яке провела група вчених з Англії та Греції у співпраці з Національним археологічним музеєм Афін. Компанія X-Tek Systems (наразі належить Nikon) створила прототип рентгенівського апарату для отримання тривимірних зображень високої роздільної здатності з використанням мікрофокусної рентгенівської комп’ютерної томографії (КТ). А Hewlett-Packard використала блискучу цифрову техніку обробки зображень, яка називається поліноміальним накладенням текстури.
Нові дані нас здивували. Першим великим проривом стало відкриття, що антикітерський механізм, окрім руху астрономічних тіл, передбачав ще й затемнення. Це відкриття пов’язане зі знайденим Ремом написом, в якому згаданий 223-місячний цикл затемнень сароса. Нові рентгенівські зображення виявили велику шестерню з 223 зубами у задній частині механізму, яка обертає показчик навколо циферблату, який закручується по спіралі, роблячи загалом чотири оберти, розділені на 223 секції для 223 місяців. Циферблат сароса, іменований так за звичайною вавилонською назвою циклу сонячних затемнень, передбачає, в які місяці відбудуться затемнення разом із їхньою характеристикою. Знахідка відкрила вражаючу нову особливість пристрою, але залишила дослідникам серйозну проблему – групу з чотирьох шестерень, які розташовувались по колу від великої шестерні і, здавалося, не виконували жодних функцій.
Потрібні були місяці, щоб зрозуміти їхнє призначення. Результати були приголомшливими. Виявилося, що ці шестерні дуже красиво обчислюють мінливий рух Місяця. Говорячи сучасною мовою, у Місяця мінливий рух, оскільки він має еліптичну орбіту: коли він перебуває далі від Землі, він рухається повільніше щодо зірок; коли ж він ближче, то рухається швидше. Проте орбіта Місяця не фіксована у просторі. Уся вона обертається за період, який трохи менший за 9 років. Стародавні греки не знали про еліптичні орбіти, але вони пояснювали хитромудрий рух Місяця, комбінуючи два кругові рухи в так званій епіциклічній теорії.
Я зрозумів, як цей механізм робить епіциклічні обчислення, спираючись на чудове спостереження Райта, який вивчав дві з чотирьох загадкових шестерень у задній частині механізму. Райт побачив, що одна з них на лицьовій стороні має штифт, який входить у проріз на іншій шестерні. Це може здаватися марним, оскільки шестерні, напевне, обертались би з однаковою швидкістю, але Райт зауважив, що вони оберталися на різних осях, рознесених трохи більше ніж на міліметр. А це означає, що система генерує змінний рух. Усі деталі з’явилися на рентгенівському знімку КТ. Осі шестерень не закріплені – вони епіциклічно розташовані на великій шестерні з 223 зубами.
Райт відмовився від ідеї, що ці шестерні розраховували мінливий рух Місяця, оскільки у його моделі шестерня з 223 зубами оберталася надто швидко, щоби це мало сенс. Але у моїй моделі вона обертається повільніше й приводить в рух стрілку циферблата сароса. Обчислення руху Місяця в епіциклічній концепції таким тонким і непрямим способом було неймовірною ідеєю древніх греків. Ця винахідливість підтверджує ідею про те, що машину міг створити Архімед. Це дослідження задніх циферблатів та зубчастих передач підсумувало наше розуміння задньої частини механізму, узгодивши усі відомі на сьогоднішній день факти. Ми з колегами опублікували результати наших досліджень у 2006 році у журналі Nature. Однак інший бік пристрою все ще залишався загадкою.
ПЕРЕДНЯ СТОРОНА МЕХАНІЗМУ
Найбільшою особливістю передньої частини найбільшого фрагмента антикітерського механізму було головне провідне колесо, яке мало обертатися раз на рік. Це не плоский диск, як більшість інших шестерень. Він має чотири спиці й кілька загадкових ознак. Спиці мають круглі отвори для повороту осей, що вказує на те, що там могли бути підшипники. По зовнішньому краю шестерні розташоване кільце перпендикулярних стовпчиків, які призначені для підтримки пластин. Чотири короткі стовпчики підтримували прямокутну пластину, а чотири довгі – круглу.
Відштовхуючись від ідей Прайса, Райт припустив, що у великому провідному колесі була встановлена велика епіциклічна система, яка ґрунтувалась на ідеї двох кіл, за допомогою якої греки пояснювати дивний проградно-ретроградний рух планет. Райт навіть сконструював справжню модель зубчастої передачі з латуні, щоб показати, як вона працює. У 2002 році він опублікував новаторську модель планетарію для антикітерського механізму, в якій були п’ять відомих у стародавньому світі планет (відкриття Урана і Нептуна у 18 і 19 ст. вже потребувало телескопів). Райт показав, що мінливий рух планет в епіциклічній концепції можна зобразити за допомогою планетарних зубчастих передач з механізмами штифтів та пазів.
Коли я вперше побачив модель Райта, мене приголомшила її механічна складність. Вона навіть мала вісім коаксіальних виходів – трубок, центрованих на одній осі, які виводили інформацію на передній дисплей пристрою. Чи справді давні греки могли створити таку передову систему? Тепер я вважаю, що концепція коаксіальних виходів Райта має бути правильною, але його система передач не відповідає економії та винахідливості відомих зубчастих передач. Завдання, з яким зіткнулася наша команда UCL, полягало в тому, щоб узгодити коаксіальні виходи Райта з тим, що ми знали про решту пристрою.
Важливу підказку ми отримали від дослідження 2005 року з використанням рентгенівської комп’ютерної томографії. Це дослідження не лише дозволило глянути на шестерні у всіх трьох вимірах, але й несподівано відкрило тисячі текстових символів усередині фрагментів, не прочитаних понад дві тисячі років. У своїх записах з 1905 до 1908 рр. Рем припустив, що положення Сонця та планет відображались за допомогою концентричної системи кілець. Спочатку механізм мав дві кришки – передню і задню, – які захищали дисплеї та містили великі написи. Напис на задній кришці, виявлений під час сканування 2005 року, був посібником користувача пристрою. У 2016 році Олександр Джонс, професор історії астрономії Нью-Йоркського університету, виявив у цьому написі переконливі докази ідеї Рема: детальний опис того, як Сонце та планети зображувалися у вигляді кілець з позначками їхнього положення.
Будь-яка модель механізму мала відповідати цим написам, які буквально описують спосіб відображення світил. Однак у попередніх моделях ця кільцева система не використовувалась через невирішену технічну проблему. Райт виявив, що стрілка з посрібленою напівсферою відображала фази Місяця, які пристрій розраховував механічно, віднімаючи вхідні дані положення Сонця від вхідних даних положення Місяця. Але такий процес виявився несумісним з кільцевою системою для відображення планет, оскільки вихідні дані для Меркурія та Венери механічно перешкоджали можливості визначення фаз Місяця за вхідними даними від сонячної шестерні. У 2018 році Хіґґон, один з аспірантів нашої команди UCL, висунув напрочуд просту ідею, яка акуратно усунула цю технічну проблему й пояснила загадковий пробитий блок на одній зі спиць головного ведучого колеса. Цей блок міг передавати «середнє обертання Сонця» (на відміну від мінливого «справжнього» обертання сонця) безпосередньо на механізм встановлення фаз Місяця. Ця установка дозволила використовувати систему кілець для передньої частини антикітерського механізму, яка повністю відповідала напису на задній кришці.
Намагаючись розшифрувати таємниці передньої частини пристрою, необхідно було ідентифікувати планетарні цикли, вбудовані у механізм, оскільки вони визначають, як зубчасті передачі обчислюють положення планет. Попередні дослідження припускали, що вони мали б ґрунтуватися на відношеннях періодів обертання планет, встановлених ще вавилонянами. Але у 2016 р. Джонс зробив відкриття, яке спонукало нас відкинути це припущення.
Рентгенівська КТ написів на передній кришці виявила, що вона була розділена на секції для кожної з п’яти планет. У розрізі для Венери Джонс виявив число 462; у секції для Сатурна він знайшов число 442. Ці числа нас вразили. Жодні попередні дослідження не припускали, що давні астрономи могли їх знати. Фактично, вони є точнішими відношеннями періодів обертання планет, аніж ті, які були встановлені вавилонянами. Схоже, що творці антикітерського механізму знайшли власні відношення періодів для цих двох планет: 289 синодичних циклів за 462 роки для Венери та 427 циклів за 442 роки для Сатурна.
Джонс так і не зрозумів, як давні греки могли відрити ці періоди. Ми вирішили спробувати самі. Даканаліс, інший наш аспірант з UCL, склав вичерпний список «вавилонських» відношень планетарних періодів разом з їхніми номінальними неточностями. Чи можуть комбінації цих ранніх відношень бути ключем до точніших відношень періодів в антикітерському механізмі? Зрештою, ми знайшли процес, розроблений філософом Парменідом з Елеї (6-5 століття до н.е.) та описаний Платоном (5-4 століття до н.е.), який дозволяв об'єднати відомі відношення періодів для отримання кращих.
Ми припустили, що будь-який метод, який використовували творці антітерського механізму, потребував трьох критеріїв: точності, факторизованості та економії. Метод мав бути точним, щоб відповідати відомим співвідношенням періодів для Венери та Сатурна; він повинен був піддаватися факторизації, аби обертання планети можна було розрахувати за допомогою достатньо малих шестерней, щоб поміститися в механізм. Щоб зробити систему економічною, різні планети могли мати спільні шестерні, якщо їхні відносини періодів мали спільні прості множники, що зменшувало кількість необхідних шестерень. Така економічність є ключовою особливістю збережених зубчастих передач. Ґрунтуючись на цих критеріях, наша команда визначила періоди 462 і 442, використовуючи ідею Парменіда, і використовувала ті ж методи, щоб виявити періоди для інших планет, де написи були втрачені або пошкоджені.
Озброївшись співвідношенням періодів планет, ми тепер змогли зрозуміти, як розмістити зубчасті передачі у доступних обмежених просторах. Для Меркурія та Венери ми розрахували економічні п'ятиступінчасті механізми зі штиревими та пазовими пристроями, подібні до механізмів Райта для цих планет. Ми знайшли переконливі докази такої реконструкції в одному фрагменті діаметром чотири сантиметри. Усередині цієї частини рентгенівський знімок виявив диск, прикріплений до шестерні з 63 зубами, яка перетворюється на d-подібну пластину. Число 63 має прості дільники 3 та 7 з числом 462 (період Венери). Зубчаста передача, що використовує шестерню з 63 зубами, може бути спроектована так, щоб відповідати підшипнику на одній зі спиць провідного колеса. Аналогічний дизайн для Меркурія відповідає характеристикам протилежної спиці. Ці спостереження вселили в нас велику впевненість у тому, що ми знаходимося на правильному шляху до реконструкції механізмів Меркурія та Венери.
Для інших відомих планет – Марса, Юпітера та Сатурна – наша команда розробила дуже компактні системи, які могли поміститись у доступний простір. Ці проєкти радикально відійшли від систем, які запропонував Райт для цих планет. Працюючи незалежно один від одного, Крістіан К. Карман з Національного університету Кільмеса в Аргентині і я показали, що хитромудра система передач для змінного руху Місяця може бути адаптована для цих планет. Наша команда довела, що ці системи можна розширити так, щоби вони включили нові відношення періодів для названих планет. Ця система дозволила творцям механізму встановити кілька шестерень на одну пластину і спроектувати їх так, щоби вони точно відповідали співвідношенню періодів.
Ці економічні ланцюги з сімох шестерень могли химерно прошаровуватися між пластинами на опорах головного ведучого колеса, щоби їхні виходи відповідали звичайному космологічному порядку небесних тіл — Місяця, Меркурія, Венери, Сонця, Марса, Юпітера та Сатурна, визначаючи компонування кільцевої системи дисплея. Доступний простір між пластинами якраз був придатний для розміщення цих систем, залишаючи деяку резервну ємність та кілька елементів, які ще не мають пояснення.
Ми додали механізм обчислення мінливого руху Сонця та епіциклічний механізм для обчислення «вузлів» Місяця – точок, в яких його орбіта перетинає площину екліптики, уможливлюючи затемнення. Затемнення відбуваються лише тоді, коли Сонце знаходиться достатньо близько до одного з цих вузлів під час повного або молодого Місяця. Середньовічні астрономи та астрономи епохи Відродження називали двосторонній покажчик вузлів Місяця «рукою дракона». Епіциклічна передача для цієї «руки дракона» також пояснювала особливий підшипник на одній зі спиць, яка раніше здавалася непрацюючою. Нарешті ми пояснили всі особливості головного ведучого колеса й опублікували наші висновки у березні 2021 року у Scientific Reports.
ПРЕКРАСНА КОНЦЕПЦІЯ
Тепер ми повністю зрозуміли, як передній дисплей відповідає опису з «посібника користувача» на задній кришці, де Сонце і планети показані як сфери на концентричних кільцях. На передній ж кришці були зображені фази Місяця, положення та кількість днів від молодого Місяця, а також рука дракона, що вказувала на роки та пори року затемнень.
Ми також змогли тепер зрозуміти напис на передній кришці, який є списком синодичних подій для кожної з планет (таких як час їх з’єднання із Сонцем та нерухомих точок) та інтервалів днів між ними. Написи про затемнення на задній кришці поєднані з відмітками на сароському циферблаті. На лицьовій панелі написи про сходи та заходи зірок прив'язані до зодіакального циферблату. Ми дійшли висновку, що написи на лицьовій стороні можуть стосуватися індексних літер на планетарних кільцях: якщо вказівник Сонця знаходиться на одній з цих літер, то відповідний напис показує кількість днів до наступної синодичної події. Оскільки ліва сторона напису, де, як ми очікували, мають бути ці індексні літери, відсутня, ми не можемо довести цю гіпотезу, але це переконливе пояснення.
Пристрій є унікальним серед артефактів свого часу. Він змінює усі наші уявлення про технології античних греків. Ми знали, що у них були великі технологічні можливості: вони побудували Парфенон і Олександрійський маяк навіть раніше, ніж антикітерський механізм. У їхніх містах був трубопровід й вони використовували пару для приведення в рух механізмів. Але до антикітерського механізму вважалося, що вони не використовували зубчасті передачі за винятком грубих коліс вітряних і водяних млинів. Після антикітерського механізму, найбільш раннім точним механізмом з шестернями був сонячний годинник і календар з Візантії початку 7 ст. н. е. Лише у 14 столітті вчені створили перший складний астрономічний годинник. Тож антикітерський механізм не схожий на будь-що зі стародавнього світу.
Чому людям потрібні були століття, щоб знову створити щось настільки складне і точне? Чому археологи більше не знаходили подібних пристроїв? Ми маємо підстави вважати, що цей механізм був не єдиним і, найімовірніше, мав попередників. Але бронза була дуже цінним металом, тож коли такий пристрій переставав працювати, його, мабуть, переплавляли на сировину. Аварії кораблів можуть бути місцям, де найбільше шансами їх знайти. Чому ці технології були втрачені так надовго? В історії багато прогалин, тож майбутні відкриття ще можуть нас здивувати.
Наше дослідження – це ще не кінець аналізу антикітерського механізму. Ми вважаємо, що наша робота є значним досягненням, але ще є невирішені таємниці. Дослідницька група UCL «Antikythera» не впевнена, що наша реконструкція повністю правильна через величезну нестачу доказів. Зіставити всю збережену інформацію дуже складно. Тим не менш, тепер ми можемо ясніше, ніж будь-коли, усвідомити, наскільки видатним досягненням був цей об'єкт.
Tony Freeth
An Ancient Greek Astronomical Calculation Machine Reveals New Secrets
Scientific American, 1/01/2022
Зреферував Є. Л.
14.01.2022