Я маю свій спосіб, як відрізнити науку від філософії. Наука ставить собі лише ті запитання, на які потенційно можна відповісти за допомою емпіричних досліджень. Наприклад: Як найкраще перемогти COVID-19? Що спричиняє шизофренію і як її лікувати? Чи може ядерна енергетика вирішити проблему зміни клімату? Які причини воєн і як з ними покінчити? Філософія натомість має справу з такими питаннями, відповіді на які, можливо, ніколи не вдасться знайти (хоча не усі філософи та науковці з цим згідні, вважаючи, що можливості пізнання безмежні): Чому є щось, а не нічого? Чи існує свобода волі? Як із матерії виникає розум? Що означає квантова механіка?
Останнє запитання постало переді мною завдяки моїм спробам розібратися у квантовій механіці. Ця галузь фізики описує реальність на найфундаментальнішому рівні елементарних частинок, які мчать крізь простір. Можливо, саме тому астрофізик та популяризатор науки Адам Бекер назвав свою недавню книгу про квантову механіку «Що є реальним?».
Я підозрюю, що ми ніколи не отримаємо остаточної відповіді ані на запитання Бекера, ні на те, що ж означає квантова механіка. Мої міркування про ці проблеми мають переважно індуктивний характер. Вже понад століття фізики намагаються «інтерпретувати» квантову механіку, щоб збагнути, що ж, власне, вона розповідає нам про матерію, енергію, час, простір і структуру буття.
Фізики та філософи створили цілу низку пояснень дивних постулатів квантової механіки, зокрема Копенгагенську інтерпретацію, гіпотезу багатьох світів та теорію хвилі-пілота. Недавно я дізнався, що існує ще так званий квантовий баєсіанізм, або «КуБізм» (QBism).
На жаль, більшість цих інтерпретацій не мають положень, істинність чи хибність яких можна перевірити емпірично (виняток становить хіба квантова модель, яку запропонував нобелівський лауреат Роджер Пенроуз, окремі твердження якої були недавно спростовані експериментом). Усе це свідчить про те, що ті, хто вподобали собі якусь інтерпретацію, зробили це із суто суб’єктивних, естетичних міркувань.
Вам, наприклад, може імпонувати суворий мінімалізм Копенгагенcької інтерпретації. Мене може захоплювати модель хвилі-пілота, згідно з якою частинки – це... все-таки частинки, а не ймовірнісні плями. А ще комусь може подобатись екстравагантна метафізична концепція «усього з біта» Джона Вілера, яка квантову механіку поєднує з інформаційною теорією [в оригіналі – гра слів: «it from bit», або воно (чи річ) з біта. У такий спосіб Джон Арчибальд Вілер проілюстрував тезу, що реальність має інформаційну природу, – прим. перекл.]. Дискусію про те, яка з цих інтерпретацій правдива, неможливо розв’язати за допомогою самих лишень уподобань.
Але коли я кажу, що якусь проблему неможливо розв’язати, я не маю на увазі те, що ми повинні її відкинути. Я далекий від цього. Я люблю читати, писати і сперечатись про різні нерозв'язні головоломки. Хоча я не вірю в Бога, а надто Бога мого католицького дитинства, я люблю розумну і креативну теологію, яку читаю, як добру наукову фантастику. Моїми улюбленими теологами, до речі, є астрофізик Фрімен Дайсон та психонавт і шукач пригод Теренс Маккена.
Найбільше мене захоплює негативна теологія, яка стверджує, що Бог існує, але виходить за межі людської мови та понять. Негативні теологи стверджують, причому іноді дуже красномовно, що те, що вони пізнають, неможливо описати словами.
Негативна теологія – це відгалуження містицизму. Містичний досвід, як його визначив Вільям Джеймс у своїй праці «Різноманіття релігійного досвіду», має дві, здавалося би, суперечні властивості. З одного боку, він «ноетичний», тобто ви переконані, що отримали глибокі знання про реальність. Але, з іншого, він «невимовний», тобто ви не можете висловити своє прозріння у словах чи поняттях, як би не старалися.
Містичні афоризми часто наголошують на цій невимовності: «Той, хто знає, не скаже», – наголошував давньокитайський мудрець Лао-цзи (порушуючи при цьому власне правило). А середньовічний монах Псевдо-Діонісій Ареопагіт описав містичний досвід як «перебування наодинці з Тим, Кого неможливо описати».
Я підозрюю, що Людвіг Вітгенштайн теж мав на думці містику, коли наприкінці своєї загадкової прози-поеми «Tractatus Logico-Philosophicus» він написав: «Про що не можна говорити, про те потрібно мовчати». (Коли мій друг-філософ процитував мені цей рядок, я сказав: «То ж чому ти досі говориш?». Відтоді він зі мною не розмовляє).
У 1999-му, збираючи інформацію для своєї книги «Раціональний містицизм», я відвідав симпозіум у Чиказькому університеті, присвячений містицизму. На сесії про негативну теологію виступав промовець, який помилково приїхав на день раніше. Зайшовши до пустої аудиторії, він подумав: «Ну, для дискусії про негативну теологію це, мабуть, вже занадто». А на думку іншого учасника, містична література «суперечить самій можливості свого існування».
Негативна теологія може слугувати моделлю для філософів та вчених, які міркують про квантову механіку, а також ще одну проблему, яку я окреслив вище: Як із матерії виникає розум? Це роблема дихотомії розуму і тіла, яка, як я написав у своїй останній книзі, є також проблемою того, ким ми є, ким ми можемо і ким повинні стати, причому і колективно, і як індивіди. Хто ми? Матерія, розум, якась їхня комбінація чи, можливо, узагалі щось інше?
Коли ми ламаємо голову над квантовою механікою, ми теж маємо справу з проблемою дихотомії розуму і тіла. Квантові парадокси, зокрема кіт Шредінгера та проблема вимірювання, підіймають питання про зв’язок між матерією та розумом і те, як вони впливають одне на одного. Чи матерія самодостатня, як наполягають матеріалісти, чи, можливо, реальність складається не лише з матерії, а і з незалежного від неї розуму?
Згідно із «КуБізмом», моделлю «усе із біта» та ще кількома квантовими гіпотезами, незалежний від матерії розум повинен існувати. Раніше я відкидав ці розумоцентричні інтерпретації як нео-геоцентризм, повернення до стародавньої думки, що світ обертається довкола нас. Я полюбляю міркувати про них так само, як і про теодицею, яка намагається пояснити, чому добрий і люблячий Бог створив такий жорстокий і несправедливий світ.
Багато, можливо, навіть більшість, науковців та філософів, які розмірковують над квантовою механікою та дихотомією розуму і тіла, вірять, що рано чи пізно ці загадки обов’язково будуть розв’язані. Вони хочуть відповідей, вони прагнуть знати. Навіть якщо вони й не отримають їх протягом свого життя, вони принаймні хочуть вірити, що їхні зусилля наближають людство до правди.
Філософ Девід Чалмерс, який відкидає суто матеріалістичне вирішення того, що він називає «важкою проблемою» свідомості, все-таки переконаний, що одного дня відповідь на неї вдасться знайти. Так само робить і філософиня та авторка Ребекка Ґолдстейн, якою я захоплююся. Вона та інші шукачі правди, можливо, відкинуть негативну теологію – і я, здається, розумію чому. Я теж поділяю їхнє бажання дізнатися правду, якій би врешті підкорились дивина та незрозумілість світу.
Але мене також лякає бажання отримати абсолютне знання та абсолютну впевненість, особливо якщо вони стосуються загадок про реальність та наше місце в ній. Якщо люди переконані, що володіють остаточним знанням, то стають хіба самовпевненими фанатиками, які здатні вбивати та перетворювати у рабство інших людей заради «правди».
Негативна теологія дозволяє уникнути фанатизму та є гарантією скромності. Для нею є аксіомою те, що остаточна істина завжди вислизатиме від нас. Ті, хто не хоче змиритися з цією анти-істиною негативної теології, повинні пам’ятати два моменти. По-перше, навіть якщо ми не зможемо осягнути остаточну істину, ми повинні постійно до неї йти, не втрачаючи з поля зору таємницю, яка лежить в основі речей.
По-друге, я не утверджую негативну теологію як модель для науки. Наука достовірно відповіла і, сподіваюсь, ще відповість на багато запитань, зокрема ті, які я навів на початку цієї колонки. Проблеми, пов’язані з інфекційними захворюваннями, психічним здоров’ям, зміною клімату, війною та миром, таки піддадуться наполегливому науковому запитуванню. Хоча наука ніколи не зможе пояснити реальність, вона принаймні зможе зробити її стерпнішою.
John Horgan
Quantum Mechanics, the Mind-Body Problem and Negative Theology
Scientific American, 15/12/2020
Зреферував Є. Л.