Малий фейлєтон.
Нам попало в руки ось таке інтересне друковане письмо:
Моїм недругам крайне слово.
В осени 1879 р. став я студентом львівського унїверзитета і заєдно помістив кілька своїх віршів в тодішнім "Слові" під редакцєю Площанського, в черновецькім "Родимім Листку" і в "Веснї", що єї редактором був Сидір Трембіцький в Коломиї. Вистало кілька місяців працї під кормигою бл. і незаб. памяти професора Омеляна Огоновського, щоби скинути з себе "кожух не на мене шитий" і вступити на дорогу правої ориєнтації і незалежнього сьвітогляду. Відтак приєднав собі своїми віршами другого мецената в пок. Омеляні Партицькім, став співробітником його "Зорі" а дальше "Дїла", "Зеркала" і "Нового Зеркала" а ідучи з того часу по простій ленїї, раз на все улюблених ідеалів, не спроневірив ся я нїколи своїм щирим національним почуваням. Виявляв я їx і на ниві рідного письменства і яко кореспондент або співробітник: "Нової Реформи" "Львівського Куриєра", "Дзєнніка Познаньского" і "Польського Слова", за редакції пок. Станислава Щепановського, в чужій пресї. Словом яко письменник учитель і громадянин все старав ся служити а не шкодити сьвятій справі мого дорогого Народа. Накликуваний чи запрошуваний до культурно-громадянської роботи трудив ся, як міг і умів. Відносним заходам моїм можуть дати належне сьвідоцтво ті люди, що з ними стояв я по ріжних закутинах краю у взаєминах і зносинах при народнім варстатї.
Завдячуючи все в житю лишень собі самому, стояв я все осторонь від всїляких клїк і котерий. Саме так гидив ся патентами на патриотизм, як і синекурами. До нїякої роботи не прикладав я рук, наколи під нею не міг покласти свого повного підпису. Не ганяв ся нї за похвалами нї за признанєм, бо працю для Народа уважав я все сьвятим обовязком а не середником до почести і славословя.
А прецїнь з приводу, що мій товариш по службі: о. д-р Осип Застирець відважив ся видавати свою ґазету і як раз без дозволу всїляких "синедрионів" а в нїй заговорив прилюдно про сорокові роковини і моєї літературної дїяльности, загомонїли негайно безглуздні толки і підозрінь, які і позаочно і прямо лицем в лице закинули менї підкопуванє "народної карности" і зорґанїзованє видавництва "Нова Рада", щоби в сїй ґазетї вести свою а змаганям нашого Народа осоружну і ворожу полїтику! Таким наклепом привитано вже перше число "Нової Ради", осуджуючи заздалегідь і по дїтвацьки єще не провірений єї напрям і так осквернено моє сьвято. Позаяк саме, як ся ґазета виходити стала, був я на фериях, в устроєню і заснованю єї не брав нїякої участи, а збірка моїх віршів тому перейшла через фейлєтони "Нової Ради, бо о. Застирець купив єї від мене єще тогідь, ставлю сї незгідні з правдою міркованя, клевети і дикі претенсиї під осуд нашого сьвітлого громадянства, бо вже найвисший час, щоби, бодай під пору теперішних невзгодин, відучили ся деякі людцї своєї загонистости в осуджуваню фактів і не пописували ся злобним пустомельством. Єслиж в тім дїло, щоби такими інсинуаціями дати новий вислів неохоти чи до моєї особи, чи до моєї лїтературної минувшости, заявляю твердо і рішучо, що, як не збили мене з дороги народньої працї для Народа злобні критики завистних амбіцйоністів і памфлєти лїтературних Равашолїв, так і примхи кирпатих крикунів з тїсного загумінка не відчужать мене від моїх метових завдань а тими як раз не є анї полїтика анї полїтикарство.
Безоглядно на се, чи я кому симпатичний або нї, був я яко письменник вповнї независимим індивідуалїстом. Писати му і дальше, як знаю і зможу, а друкувати му, де схочу без огляду на напрям дотичного орґану.
Всім недругам моїм вільно мене ненавидїти а письма і виданя мої бойкотувати і се менї байдуже. Опроче я вже по перших лїтах моїх лїтературних змагань присилив до низьки своїх кличів рівке слово Горация: "Оdi profanom vulgus"!
Про се, що виявилось в моїх письмах і в моїй громадянській роботї частиною моїх почувань і ідеалів моєї душі, вискаже ся колись справедливійшла будучність так, як личить правдї і толковій критицї.
Нинї, на склонї моїх лїт, не багну нї лаврів слави нї адорациї а ставлю до клеветників і інсинуантів безумовне жаданє: лишити мене в спокою і не потурати моїм іменем, яке старав ся я придбати собі ідейним трудом щирим серцем і чистими руками!
Львів в жовтни 1919.
Володимир Масляк
Нова Рада
01.11.1919