В суботу, дня 27. вересня були відпоручники Наукового Товариства ім. Шевченка радн. Ол. Барвінський, д-р К. Студинський і д-р В. Щурат у ґенерального делєґата польського правительства д-ра Ґалецкого й подали йому до відома, що назване Товариство для української молодіжі, усуненої від студій на львівськім університеті, зорґанізувало власні університетські курси. Д-р Ґалецкі заявив, що дасть свою відповідь за кілька днів. Дав її справді дуже скоро, бо зараз того самого дня вийшло на його приказ таке письмо до Наукового Товариства ім. Шевченка:
"Z Namiestnictwa galicyjskiego. Lwów dnia 27. września 1919, 63818/2993 XIV. ex. 19. Odnośnie do przedstawianej mi ustnie w dniu dzisiejszym prośby o pozwolenie na otwarcie kursów uniwersyteckich zorganizowanych staraniem Towarzystwa imienia Szewczenki oznajmiam, że prośby tej nie mógłbym przedłożyć do decyzyi Ministerstwa wyznań i oświecenia publicznego, jako jedynej w tej sprawie kompetentnej władzy z wnioskiem przychylnym, ponieważ statut togoz Towarzystwa nie przewiduje prowadzenia kursów uniwersyteckich, a nawet w §.2. zastrzega wyraźnie, że Towarzystwu wolno zajmować pielęgnowaniem nauki, jednakże bez bezpośredniego dydaktycznego jej stosowania. Pozatem prowadzenie kursów uniwersyteckich przez Towarzystwu imienia Szewczenki jest także i z tego powodu niedouszczaine, ponieważ nazwa uniwersytetu przysluguje wylacznie zakładom naukowym państwowym a nadto wedle art. XVII. obowiązującej na byłym zaborze austryackim ustawy zasadniczej o powszrchnych prawach obywateli wolność nauczania i nie może być przyznana Towarzystwu imienia Szewczenki jako osobie prawnej, lecz jest wyraźnie zastrzeżoną osobom do tego ukwalifikowanym, któro kwalifikacye te udowodnią w sposób przeplsany. — Generalny Delegat Rządu dla Galicyi: Gałecki".
У відповідь на повисше письмо вислало Наукове Товариство ім. Шевченка отсе представлення:
"До Ексцелєнції Казимира Ґалецкого, ґенерального делєґата Правительства для Галичини.
Дня 27. вересня ц. р. делєґація Наукового Товариства ім. Шевченка, зложена з урядуючого голови д-ра Василя Щурата і дійсних членів радн. Олександра Барвінського та проф. д-ра Кирила Студинського, подала Ексцелєнції до відома, що назване товариство зорґанізувало університетські курси для української молодіжі, якій розпорядком ректорату львівського університету з 22. вересня відібрано можність відбувати студії на тім університеті, а пашпортовими трудностями замкнено дорогу на заграничні університети. Відповідь на це устне повідомлення одержала делєґація в письмі Ексцелєнції, висланім тогож дня ч. 63818/2993/XIV ex 19 на руки найстаршого члена делєґації радн. Олександра Барвінського. І хоч стилізація відповіди моглаби давати підставу до припускання, що та відповідь іще не є остаточною забороною отворення зголошених університетських курсів, то всеж представлення трудностей, які Ексцелєнції не позвалялиби згодитися на їх дозвіл, містить у собі для Наукового Товариства ім. Шевченка заповідь безуспішности всяких дальших подань до окупаційних властей. Тому Наукове Тов. ім. Шевченка вважає найвідповіднішим обмежитися лише на кілька уваг до письма Ексцелєнції.
Референт Ексцелєнції, покликуючися на §2 статута Наукового Товариства ім. Шевченка, на якім евентуально можнаби оперти заборону курсів, не звернув уваги на §3 статута, де зазначено, що Товариство має між иншим право уладжувати відчити й розмови наукові. Та видко, що самому референтови таке толкування статута видалося для оправдання заборони недостаточне, коли ще покликався на австрійський основний закон і щоб той закон до зголошених курсів лекше пристосувати, приложив до них назву університету та підсунув Науковому Товариству ім. Шевченка намір навчання на тім університеті.
Наукове Товариство ім. Шевченка вповні респектуючи закон, на який в письмі Ексцелєнції вказується, стверджує, що воно не наміряло починати нічого противного тому законови, бож орґанізуючи університетські курси, ще не творило університету, а виступаючи як правна особа в ролі орґанізатора, ще не претендувало до ролі кваліфікованого учителя, але полишало ту ролю професорам університету і ин. фізичним особам, до навчання на університетських курсах вповні кваліфікованим.
Чи Наукове Товариство ім. Шевченка компетентне рішати про наукові кваліфікації прелєґентів для українських університетських курсів, на це моглиби відповісти хіба чужосторонні представники европейської науки, яких імена украшають і лісту членів Наукового Товариства ім. Шевченка: Альфред Єнсен, Раймульд Фрідріх Кайндль, Шарль Сеньобос, Ол. Шахматов, Еріх Бернекер, Ян Бодуен де Куртене, Ал. Брікнер, Оляф Брох, Теодор Ґартнер, Матій Мурко, Стоян Новакович, Микола Петров, Юрій Полівка, Іван Шішманов, Ватрослав Яґіч, Равль Антоні, Володимир Бехтерев, Люї Манувріє, Карель Ходуньский і ин. Референт Ексцелєнції певно цього не знає, як не знає він і того, що Товариство, якого справу реферує, має статутову назву "Наукове Товариство ім. Шевченка".
Вкінци, в звязку з оспорюваними університетськими курсами Наукового Товариства ім. Шевченка, нехай вільно буде пригадати, як в анальоґічнім случаю поступили недавно представники упадаючого царського режіму в Росії. Отворенню українських університетських курсів у Київі вони не спротивилися, а противно признали для тих курсів навіть права користуватися салями і науковими інститутами державного університету, який був у руках чорносотенців. Колиж по мартовій революції 1917 р. польська кольонія в Київі отворила там свої університетські курси, на чолі яких станув ректор д-р Дуніковскі, українське правительство також не спротивилося їм, анї їх не замикало, але віднеслося до них з повною прихильністю, не дивлячися на університетські аспірації некваліфікованих сил. Це факти нині загально відомі. Не могучи одначе числити на це, щоб наведені факти змінили рішення Ексцелєнції в справі отворення українських університетських курсів у Львові, в столиці української Галичини, Наукове Товариство ім. Шевченка заявляє, що дальшу долю тих курсів передає в инші руки.
Додатково Наукове Товариство ім. Шевченка завважує, що доси обовязують не лиш арт. XVII австрійського основного закона, на який в письмі Ексцелєнції вказано, але також і постанови закона, що до українських сторін висилається урядові письма в українській мові.
У Львові, дня 3. жовтня 1919.
За Виділ Наукового Товариства ім. Шевченка:
Д-р Василь Щурат, уряд. голова.
Д-р Володимир Левицький, секретар.
[Вперед! 05.10.1919]
05.10.1919