В неділю, 23 червня, культурологічний часопис «Ї» запросив львівську «мистецьку сметанку» до колишнього палацику Фредрів в с. Вишня під Рудками на Городоччині. Святкували 220 років від дня народження знаного польського драматурга, графа Александра Фредра, який за примхою галицької долі є дідусем найвідомішого греко-католицького митрополита — Андрея Шептицького.
Святкування розпочалися з літургії у костелі м. Рудки, де в родинній каплиці похований Александр Фредро, продовжилися відкриттям меморіальної таблиці драматургові у колишньому маєтку Фредрів в с. Вишня (спільний проект журналу «Ї» та Польського інституту в Києві), яке супроводжувалося традиційним концертом, презентацією книжки Фредра «Сім мішків гречаної вовни. (Спогади про наполеонівську епоху)» в першому українському перекладі Андрія Павлишина та театральною виставою за п'єсою Фредра «Тітонька» у постановці львівського Польського театру. Як зазначив на відкритті таблиці директор Польського інституту в Києві Ярослав Ґодун: «Наша наступна мрія — і українців, і поляків, — щоби цей палац був живий. Дуже добрим прикладом майбутнього для цього маєтку міг би бути Міжнародний центр зустрічей — фонд "Кшижова" у польсько-німецькому прикордонні».
Нагадаю, що проект ревіталізації палацового комплексу Фредрів стартував ще 2009 року в рамках заходів Львівської обласної ради для промоції реґіону. Тоді було вирішено «реанімувати» в колишній літній резиденції Фредрів (що нині належить Вишнянському коледжу Львівського національного аґрарного університету) меморіальну кімнату Александра Фредра. Кілька десятиліть тому місцеві ентузіасти у тоді ще Вишнянському технікумі створили скромний музей Александра Фредро: кілька саморобних стендів, де на копіях стародавніх гравюр і фотографій можна було побачити колишніх власників і сам палац у ХІХ столітті. Найціннішим було те, що музей був громадською ініціативою.
Ідея надати садибі Фредрів, а разом з тим і музеєві, реорганізувавши його у музей Фредрів-Шептицьких, нового життя, аби звернути на палацовий комплекс увагу громадськості сусідніх містечок Рудки, Самбір, Городок, а також Львова та Польщі, — креатив тогочасного складу керівництва журналу «Ї»: Ірини Магдиш і Тараса Возняка. Саме їх стараннями ідея вписати «стежку до Фредрів-Шептицьких» у туристичну карту Львівщини не тільки не залишилася на папері, а й набула нетрадиційного для українських заходів такого типу людського виміру. Чому саме цей маєток зацікавив львівських інтелектуалів і громадськість, адже в Галичині не бракує інших? Насамперед тому, що донька Александра Фредра Софія стала дружиною Яна Шептицького і матір'ю світлої пам'яті пастирів Греко-Католицької Церкви Андрея та Климентія Шептицьких. Тож село Вишня (давніше воно називалось Бенькова Вишня) є спільним «гніздом» графських родин Фредрів-Шептицьких. На жаль, власне родинне гніздо Шептицьких у cелі Прилбичі Яворівського району не вціліло, його спалили енкаведисти 1939 року. «Тому садиба у Вишні набуває особливого значення і для українців, і для поляків, — наголошує Тарас Возняк. — Вона може стати місцем і символом українсько-польського поєднання в українській частині Галичини».
Для реалізації цього амбітного плану вдалося об'єднати кілька громадських і державних організацій України та Польщі. Участь взяли й приватні спонсори, й окремі меценати. Партнерами Комплексного проекту ревіталізації палацового комплексу графів Фредро в с. Вишня Городоцького району Львівської області та створення на його базі меморіального музею родини Фредрів-Шептицьких стали Вишнянський коледж Львівського національного аґрарного університету, Львівська обласна рада, Незалежний культурологічний журнал «Ї», Stowarzyszenie Willa Decjusza, Kraków, Львівський національний аґрарний університет, Національний дослідницький університет «Львівська Політехніка», Національний лісотехнічний університет України, Українсько-польський фонд ПАУСІ/PAUCI, Польський інститут у Києві. Як зазначив у своїй промові при відкритті дошки Фредрові Тарас Возняк: «На те, що тут є коло чого зібратися, щоби цей об'єкт став видимим принаймні в реґіональному контексті, працювало багато людей».
Для оновленої меморіальної кімнати Фредрів-Шептицьких обрали затишну залу першого поверху, куди перенесли автентичну кахляну піч та кілька шаф, що збереглися в палацику з Фредрових часів, відчистили пишну ліпнину на стелі, пофарбували стіни… Навесні 2010 року відбулося громадське прибирання старовинного парку маєтку Фредрів, до якого зголосилися: середовище журналу «Ї», аспіранти Лісотехнічного університету та молодіжна частина Ротарі-Клубу «Львівзамок». Товариство завзято пиляло дерева, визбирувало по парку сухі гілки та побутове сміття, викопувало зайві кущі й саджало потрібні...
Протягом трьох років до маєтку Фредрів проведено кілька ознайомчих виїздів груп архітекторів, реставраторів та художників для вивчення реального стану палацу Фредрів і можливостей створення меморіальної кімнати-музею видатного польського комедіографа та його онука, славного митрополита Андрея Шептицького, організовано студентську практику для студентів Краківської політехніки та студентів Національного університету «Львівська Політехніка», в межах проекту здійснено переклад книги Софії Шептицької з Фредрів «Спогади минулих років» та статті Барбари Лясоцької-Пшоняк «З історії Бенькової Вишні», видано число журналу «Ї» «Садиби роду Фредро-Шептицьких».
В кімнаті-музеї Фредрів-Шептицьких на презентації перекладу книжки Фредра «Сім мішків гречаної вовни".
Спеціально для меморіальної кімнати Фредрів-Шептицьких у Вишні Володимир Костирко намалював портрет Александра Фредра, а Євген Равський — портрет його доньки Софії. Решту експонатів збирали переважно на громадських засадах: хтось дарував книжки, хтось — антикварне крісло, хтось — фото та гравюри. Проте найатракційнішим експонатом наразі є реконструйована сукня Софії Шептицької, пошиття якої ініціювало львівське жіноцтво. Акцію «Жінка у палаці Фредрів-Шептицьких» придумала Ірина Магдиш. Поки чоловіки збиралися (і дотепер, через два роки, збираються) пошити до музею Фредрів-Шептицьких офіцерський мундир часів Наполеона (Фредро такий вбирав, коли служив в наполеонівській армії) та митрополичі ризи, жінки вирішили увічнити в музеї Софію Фредрову. Адже одна Софія Фредрова, primo voto Скарбкова з родини Яблоновських, саме тут народила свою доньку, майбутню матір славного митрополита, а друга Софія провела тут свої дитячі та юнацькі роки. Спроектувала сукню за модою середини ХІХ століття головний художник Першого українського театру для дітей та юнацтва Дар'я Зав'ялова за матеріалами, які надала історик Ірина Котлобулатова. А придбали тканину й пошили вбрання на приватні внески — дослівно скинулися по 100–200 гривень. Як розповіла куратор акції Ірина Магдиш: «Ми вирішили вшанувати пам'ять матері Митрополита Андрея Шептицького, дочки великого польського комедіографа Александра Фредра Софії Щептицької, подарувавши музею сукню, яку могла носити Софія Шептицька. Акція згуртувала довкола себе небайдужих людей, які не тільки власними коштами, але і своєю працею, хто як міг, докладалися до створення ориґінального експонату». Сукня якийсь час експонувалась у Музеї історії релігії у Львові, а тепер є окрасою музею в садибі Фредрів-Шептицьких.
Презентація сукні Софії Фредро у Львівському музеї історії релігії (2010)
Проте відкриття кімнати-музею та меморіальна дошка на стіні палацу Фредрів — тільки мала дещиця роботи, яку треба виконати, аби врятувати маєток для наступних поколінь. Протікає дах, відволожуються фундаменти, стіни заражені грибком, дичавіє парк... Тож керівництво Вишнянського коледжу наразі покладає великі надії на добру волю української та польської влади виділити кошти на реставрацію маєтку, а також сподівається на приватні ініціативи всіх небайдужих до долі цього унікального спільного історичного спадку. Принаймні на відкритті меморіальної таблиці голова Городоцької РДА Оксана Дунас запевнила, що докладе всіх зусиль, аби наступні зустрічі при палаці Фредрів відбулися на наново забрукованій площі, а провадила сюди добра дорога.
PS. Тепер, мандруючи трасою, що провадить зі Львова до Рудок через Любінь Великий (де, до речі, міститься маєток графів Яблоновських і де, власне, Александр Фредро залицявся до Софії Яблоновської-Скарбек), не оминайте села Вишня. Завітайте подивитись на маєток, який у ХІХ столітті уславив своїм в'їдливим дотепним пером Александр Фредро. До того ж це просто чарівне місце — милий палацик з романтичною терасою над ще романтичнішим ставком, оточений унікальним старим парком площею 12 га, де ще з ХІХ століття збереглися реліктове тюльпанне дерево та розмаїті атракції садівничого мистецтва, як-от березо-граб чи дерево, що росте корінням догори.
