Поняття європейських цінностей

Надзвичайно цікавим видається факт, що саме поняття «європейських цінностей», до яких ми сьогодні так несамовито прагнемо, звучить не по-європейському. І нехай це нікого не дивує, бо тут зародження, розвиток і утвердження моральних цінностей ми обмежуємо певною територією. Виходить так, що певні народи на певній території продукують загальнолюдські цінності, а інші народи на інших територіях, вочевидь, якісь інші, не загальнолюдські, а може й людиноненависницькі. І всі ці наші політики й політологи, які тисячі й тисячі разів теревенять про «європейські» цінності, не розуміють, що парадокс полягає в тому, що говорити про «європейські» цінності – це не по-європейському. Це неполіткоректність і ксенофобія, о-йой, як же так, що наші записні ліберали виявилися такими ксенофобами? Приписувати моральні цінності якійсь одній території і позбавляти цієї моральності усі інші – як же це негарно.

 

 

А якщо говорити серйозно, то все насправді так і є. Європа є колискою не лише усієї модерної культури, цивілізованості, технічного прогресу, а й моральності. І власне ця моральність і є джерелом усього іншого, тобто культури, цивілізованості й технічного прогресу. І цікаво, що про «європейські» цінності кажуть усі, а про якісь «азійські», «африканські», «латиноамериканські» чи якісь цінності інших територій світу ніхто й не чув. Бо якщо ми намагатимемось сформувати якийсь антипод європейським цінностям, то вийде така довжелезна назва, що не вміститься у жодні підручники з політології… ну приблизно така: цінності «російсько-північнокорейсько-ірансько-зімбабвійсько-венесуельські». Бо країни різні, розкидані по всьому світові, а сутність у них одна, і проголошують вони її таким чином: ви, такі-сякі продуценти ваших лицемірних «європейських» цінностей, так званий золотий мільярд, отримавши своє райське життя за рахунок експлуатації колоніальних народів, їхніх природних ресурсів, фізично знищивши майже всіх індіанців Північної Америки, інші народи, жируєте собі, але довго не жируватимете: прийде на вас ще не одне 17-те вересня і не один нью-йоркський торгівельний центр.

 

Та облишмо наразі усі інші цінності, окрім європейських, і розглянемо власне їх. Уявімо їх у вигляді піраміди, в основі якої лежить щось найголовніше, і це найголовніше – не що інше, як християнство. Те, що ми називаємо європейськими цінностями, випливає насамперед із новітнього чи то модерного християнства, і варто особливо підкреслити слово «модерного». Це те, що нам приніс Христос дві тисячі років тому: індивідуальність, окремішність людської особисті. Старозавітні цінності (можна їх умовно назвати азійськими) ґрунтувалися на колективізмі, старозавітний Ягве карає за гріхи до третього-четвертого покоління, тобто нащадки несуть колективну відповідальність за гріхи своїх предків. І ті, наприклад, декілька праведників (якщо представника традиційної сексуальної орієнтації можна взагалі називати праведником), які виявилися у Содомі і Гоморрі, понесли колективну відповідальність за більшість грішників. А Христос натомість відкрив людям незрівнянну ні з чим цінність людської особистості, як засіб спілкування з Богом і утвердження Царства Божого «як на небі, так і на землі». Взагалі поняття колективізму – це поняття старе, архаїчне. Чому раніше люди працювали на землі разом, колективно? Тому що був дуже низький рівень продуктивних сил, і, працюючи поодинці, годі було вижити. А коли продуктивність праці зросла, кожен зрозумів, що самотужки зможе себе прогодувати, так виникла приватна власність.

 

Те саме відкрив людям Христос у духовному плані, відкрив те, що кожна окрема людина перебуває в опікунстві Бога і у Божій благодаті. Це була найбільша революція у людській свідомості, революція утвердження індивідуальності. Завдяки Христові кожна людина як особистість отримала цю Божу благодать і можливість самій, без нікого «зайти до своєї комірчини, зачинити двері і помолитися Богові в таїні». Насправді «в таїні», бо спілкування з Богом – це велика, найбільша у світі таїна. Якщо ми майже завжди соромимось виносити на люди якісь свої, скажімо, особисті таємниці інтимних стосунків, то чого ж ми так завзято намагаємось оприлюднювати незмірно більш інтимні і таємні свої взаємини з Найвищим і Найвеличнішим?

 

Отож, індивідуалізм – це надбання європейське, а колективізм, надбання іншої частини світу, справді, щось нерозвинуте, архаїчне і вкрай непродуктивне, як недолугі радянські колгоспи. Колективи створювали єгипетські піраміди, Асуанскі греблі, БАМи і Дніпрогеси, а індивідууми – все, чому завдячує людство: від найдрібнішого до найважливішого.

 

Якщо уявити собі європейські цінності абстрактно чи образно, то чомусь передовсім на думку спадає Франкове «дух, наука, думка, воля». А сутність того, що протистоїть Європі (умовно назвемо це Антиєвропою), полягає у зворотному: «бездуховність, неуцтво, бездумність, неволя».

 

Отож: Європа, європейські цінності загалом – це індивідуалізм, демократія, представницьке самоврядування, підприємницька культура, етика праці, просвітництво, раціоналізм, свобода, рівність, панування закону, а Антиєвропа – це рабство, бюрократія і автократія, формалізм, корупція, підлабузництво, візантійщина, традиції неправової держави. «Я не поділяю Ваших поглядів, але я віддам своє життя за те, щоб Ви могли ці погляди проповідувати» (Вольтер) – це Європа. Я не поділяю твоїх поглядів і накажу вивезти тебе в ліс і «оставить без штанів» або «віддати чеченцям», щоб ти не міг ці погляди проповідувати – це Антиєвропа.

 

Європа – це правова держава, верховенство закону і повага до закону: сусіди на тебе косо дивляться, коли ти не платиш усіх податків. Антиєвропа – це презирство до закону і насміхання з закону: сусіди косо на тебе дивляться, як на ідіота, коли ти не крадеш, не береш хабарів і платиш усі податки.

 

Європа – це знання і розуміння Божого Провидіння, Європа і християнство – поняття тотожні. Антиєвропа – це показова побожність, а насправді атеїзм, тобто азійське варварство помножене на радянське безумство і безкарність. «Якщо Бога нема, то все дозволено» (Достоєвський). Дозволено вбивати і красти, чинити неправий суд, за гроші засуджувати невинних і відпускати злочинців, розбещувати дітей, які вже змалку знають, що за все треба платити хабарі. Антиєвропа – це коли ти, не маючи грошей, помреш у лікарні, тому що тобі не вколять потрібних ліків.

 

Європа – це чесність, пріоритет особистості і закону над стадом, Антиєвропа – це брехливість і стадна, кланова, корпоративна, родинна мораль. Європа – це зріле громадянське суспільство, яке передбачає небайдужість до своєї долі і до долі своєї держави. Антиєвропа – це відсутність громадянського суспільства і, як наслідок, повна байдужість і до своєї власної долі, і до долі своєї країни, підкріплена східними філософіями даосизму, або толстовського «неделания».

 

Європа – проста й людяна у своїй величі, тут все служить людині, навіть архітектура, від якої віє спокоєм, впевненістю й оптимізмом. Кожна кам’яниця цих «священних каменів Європи» – досконалий і завершений образ людяності, тут гармонійно зіставлено величину архітектури з людиною, і вона себе тут почуває, ніби у затишному інтер’єрі. Антиєвропа – нелюдяна, пихата, мегаломанічна, це Нові Арбати, Хрещатики, палаци Чаушеску, БАМи, Дніпрогеси, Асуанські греблі. Тобто все велике й не потрібне людям.

 

Європа – чиста, культурна й цивілізована до патології. Дивакуваті німці у своїх лісах залишають частину ягід для птахів і звірів на зиму. Чи могли б ми про таке хоч подумати? Англійських фермерів у судовому порядку штрафують на дві з половиною тисячі фунтів, якщо хоча б в однієї з їхніх свиней не виявиться м’ячика чи м’якої іграшки, адже свійські тварини повинні зростати у комфортній психологічній атмосфері.

 

Антиєвропа – дика й тубільна до патології. Тут побутова культура, культура щоденного життя, такі поняття, як охайність і гігієна – на найнижчому рівні. Гори неутилізованого сміття доволі скоро можуть привести до екологічної катастрофи. Лермонтівське «немита Росія», яке інакше, як в буквальному розумінні важко осягнути, стосується не лише його рідної країни, а повною мірою й решти східнослов’янського світу і нас у тому числі.

 

Європа і Антиєвропа – дві різні цивілізації, дві різні планети, два різні світи. Яким чином відбуватиметься конвергенція між ними, якщо таке явище взагалі можливе?

 

Антиєвропа – Європа. Протистояння триває. Коли ж ми подолаємо у собі Антиєвропу і прилучимося до Європи? Важкий, тернистий шлях… Чи здолаємо його бодай протягом одного людського життя? Навряд чи… Чи взагалі вирвемося колись із мертвих азійських обіймів? А може бодай «хоч синам, як не собі?..»

 

Сучасний курс України на Європу ми вважаємо незворотним, і в осягненні цієї мети надзвичайно важлива є історична європейська спадщина Львова, який, за нашими підрахунками, 614 років перебував в європейському економічному, культурному і духовному просторі. І про це йтиметься у подальших публікаціях рубрики «Львів і європейські цінності».

 

 

 

07.10.2019