Свій ювілейний – сотий! – сценічний сезон Перший театр розпочав наприкінці вересня за календарем плану ста творчих подій року із параду прем’єр минулого сезону: «Pentecost», «Проданий сміх», «Принцеса і 100 поцілунків» та «Аліса».
У намірах колективу – підготовка вистави «Пауза» румунського режисера Косміна Матея, участь у Літературно-мистецькому фестивалі «Кальміус» із грантовими роботами у рамках конкурсу «Taking the Stage» Британської Ради, різноманітні фотовиставки, наукові конференції, бенефіси ювілярів, освоєння нових локацій (Італійського патіо на площі Ринок, трамвайного депо «Lam Station» та напівзруйнованого костелу в Годовиці), а також співпраця із Тижнем моди «Lviv Fashion Week» та музичним фестивалем «LvivMozArt».
День народження Першого театру22 березня стане кульмінацією святкового тижня: від 20 березня як Міжнародного дня театру для дітей та юнацтва – до 27 березня як Всесвітнього дня театру.
Медійна презентація вистави «Pentecost» у вигляді музичного перформенсу.
Я страшенно люблю казки. Тому чекала на прем’єру вистави «Аліса» у «Першому театрі» з таким же хвилюванням і нетерпінням, як діти чекають подарунків від Святого Миколая. Але з першої миті стало зрозуміло, що «Аліса» зовсім не плюшева казочка, а надзвичайно змістовна історія. Історія, що розбудила солодкодрімного психолога в глибинах моєї душі…
Я побачила яскраву паралель з Фройдівською концепцією поділу особистості на Id, Ego, Super Ego: Аліса пірнає в Id – неусвідомлене, підсвідоме чи позаусвідомлюване… Вистава, як сеанс психоаналізу – ми заходимо в зал, зручно сідаємо і розпочинається …робота. Нас одразу ніби вводять в транс: синхронні рухи акторок на сцені, тепла музика, що огортає ніби ледь чутним ароматом ванілі, однак із сильним присмаком загадковості…
Психологом у цій виставі я б назвала хореографа, Нінель Зберю. Чому? Бо саме вона (точніше результат її роботи) зустрічає нас і вводить у транс таємничою музикою і ритмічно-містичним танцем персонажів (поки що неозначених, окрім , звісно, Аліси) і м’яко запрошує, чи то, навіть, гіпнотично затягує в незвичну подорож у несвідоме.
Емоції переповнюють, все це справді просто зачаровує! Дуже нестандартний перфоманс! Аліса – це вже не та маленька дівчинка, що залишилась в моїй пам’яті з яскравої дитячої книжки казок. Вона, як і я, подорослішала.
Протягом вистави виринає багато запитань і відбувається активний пошук відповідей, намагання зрозуміти суть життя/буття себе та всього навколо. Героїня наче блукає лабіринтами власної підсвідомості, знайомиться зі своїм Id… І врешті виринає. Вона повертається в реальність, але вже іншою.
Сцена з вистави «Проданий сміх» під час квесту для журналістів.
«Та хто ж я така?» – запитує себе героїня і продовжує шукати відповідь, а ми разом з нею. Адже варіантів відповіді багато, та котрий із них правильний? Чи знайшла Аліса відповідь? Чи зможете віднайти її для себе Ви? Дуже рекомендую усім пройти цей «сеанс психоаналізу» – буде і корисно, і естетично приємно!
«Аліса» побудована дуже складно і якісно в технічному плані. Захоплює взаємодія героїв зі світлом і тінню. Усе синхронно відпрацьовано до дрібниць. Надзвичайно європейсько. Модерново і незвично. Музичне оформлення хочеться назвати досконалим. Чому? Бо в певні моменти мелодія огортає нас, створює настрій, викликає потрібні для сприйняття і розуміння вистави емоції. А деколи її просто не помічаєш – отже не відволікає…
Лаконічно, нічого зайвого, але всього вдосталь. Наче ілюстрація французького принципу простоти: нехай один костюм, але добротний, елегантний та зручний. І чим простіший на перший
погляд, тим цінніший. Бо лише справжній знавець побачить неймовірну якість тканини і ювелірність роботи.
До речі, про костюми… Від такої надзвичайної казки, як «Аліса» мимоволі очікуєш химерних чудасій. Дуже яскраве і вигадливе вбрання та декорації – як же інакше? Але «Перший театр» не впадає у банальності, він розширює рамки! Звісно одяг Капелюшника та Червової Королеви такий, що погляд не відвести, та загалом акцент зміщений на речі важливіші.
Постановка висвітлює надзвичайно цікаві й актуальні питання, надихає задуматись... А нумо, зробімо це разом!
«Бігти з усіх ніг, щоб залишатися на місці» – ця надзвичайно популярна фраза не може залишити байдужим. Одразу хочеться зануритись в себе і знайти підтвердження, що і я біжу, що і я розвиваюсь. А якщо раптом це не так? Що робити?.. От і Аліса у виставі мабуть подумала щось схоже… Адже продовжила свої мандри Дивокраєм.
І я схвильовано поспішаю за нею… Ось поряд пробіг Заєць : «Ой як я запізнююсь!». Хмм, а хіба ми не схожі на нього? Вічно кудись поспішаємо, щось не встигаємо… Але ж так може й життя минути, а ми не помітимо краси, що нас оточує (як той Заєць, що мало не наштовхнувся на Алісу). Так хочеться зараз побажати усім зупинитись і насолодитись… Ну хоча б чудесною виставою «Аліса» в «Першому театрі»!
Сцена із вистави «Аліса» під час пресконференції з нагоди сотого театрального сезону.
«Час зупинився і тепер завжди 5o’clock-час пити чай». Я задумалась над цією фразою: а може, це метафора? Може таким чином автор хотів натякнути нам на безглуздя замкненого кола, в яке ми самі себе заганяємо? Адже часто доводиться чути від знайомих: «кручусь як білка в колесі»… Ну той що, як годинник показує 5 годину по обіді, може, варто спробувати для різноманіття зробити щось інше, окрім чаювання? Задумаймося…поки Шалений Капелюшник питиме чай зі своїми друзями.
«Чим ворона схожа на письмовий стіл?» – часто життя і нас змушує вирішувати складні, незрозумілі питання. І ми поринаєм в роздуми…Ми ходимо-думаєм, їмо-думаєм, спимо, а частіше не спимо, бо думаєм! Та чи варто? Може це лише жарт?... Хто зна, на які питання нам справді треба знайти відповіді, а коли значно краще було б просто крокувати своїм життя уважно роздивляючись довкола…
Крокет з королевою. «Та ви ж просто колода карт» – і ось вже вся магія розвіялась. Чи варто завжди казати все так прямо? Часто й у реальному житті однією своєю необережною, необдуманою фразою ми можемо зруйнувати те крихке королівство щастя, яке будували довго-довго…
Загалом виставу «Аліса» я б порівняла зі швейцарським чорним шоколадом-– без будь яких там присмаків, як от полунична начинка чи горіхи. Якісний, чорний шоколад (з краплинкою молока) зате, яка феєрія смаку! Так, можливо не всі захочуть замінити ним обід, але… Його просто неможливо не оцінити гідно.
Після перегляду вистав маю звичку пройтися поруч із юними глядачами і послухати відверті й щирі враження, якими вони галасливо діляться між собою. І дізналась я, що таку «Алісу» діти ще не готові зрозуміти. Це мене, звісно, трохи засмутило, бо усі, хто долучилися до вистави, зробили справді складний і вартісний твір.
Та ось який висновок я зробила: нехай діти поки що й не готові сприймати такі вистави, нехай їм поки що смачніші «полунично-горіхові шоколадки зі звірятками», але ця «Аліса» точно залишиться у закапелках їхньої свідомості і покладе гарний фундамент для їхнього розумного дорослого майбутнього. Якщо сучасні діти мають можливість дивитися такі вистави, за наше майбутнє можна бути спокійним – театрали, люди з хорошим смаком будуть!
Фото: Даша Балабай
29.09.2019