До експедиції “Стежками предків”, яка відбулась у червні, всі її учасники йшли багато років. Більше десятиліття — від 2009-го — відбувається табір-експедиція “Вирій” селами Закерзоння, існуючими і давно покинутими. Цього року зібрана інформація щодо частини етнічних українських земель, які нині у складі Польщі, стане доступною для широкого загалу: у світ вийде перший україномовний путівник Любачівським повітом.
Церква села Жуків. Фото за матеріалами експедиції "Стежками предків"
«Стежками предків» — проєкт популяризації культурної спадщини українців, які до середини ХХ століття проживали на території сучасної Польщі. Насамперед унікальних сакральних споруд — церков, каплиць, придорожніх фігур, також цвинтарів.
Христина Дубницька вперше приєдналася до табору "Вирій" у 2011 році. Тоді вона як студентка-архітекторка допомагала впорядковувати давнє українське кладовище. А вже з 2014 року долучилася до організації таборування. Учасниками табору "Вирій" є здебільшого історики, архітектори, реставратори та мистецтвознавці. Серед них багато нащадків переселенців із Надсяння, Західної Бойківщини, Холмщини та Лемківщини. Тож часто навіть програму складають так, аби учасники табору мали можливість відвідати саме ті села, з яких походить їхня родина.
"Для людей дуже важливо побачити місця, де народилися та жили їхні предки. Тривалість табору — до двох тижнів. Складається з двох частин: стаціонарної, під час якої ми впорядковуємо старі українські цвинтарі, та мандрівки Закерзонням. За цей короткий час важко відвідати всі села, де є збережені культурні пам’ятки", — каже Христина Дубницька.
Церква села Жуків. Фото за матеріалами експедиції "Стежками предків"
З 2009 року учасники таборів упорядкували п’ять об’єктів. Почалося все з села Жуків, далі були проведені відновлювальні роботи на цвинтарях у селах Подемщина, Князі, Суха Воля та Змієвиська. Цього ж року в серпні працювали над відновленням українського цвинтаря у селі Новий Люблинець.
Цвинтар села Новий Люблинець. Фото за матеріалами табору "Вирій 2019"
Табір-експедиція «Вирій» — міжнародний науково-пошуковий та освітній табір-експедиція, основним завданням якого є поширення знань про історію, географію та культуру українських етнічних земель поза межами сучасних кордонів України. В часі табору учасники беруть участь у впорядкуванні українських сакральних об'єктів на території сучасної Польщі. Велику частину програми становлять краєзнавчі екскурсії та мандрівки місцями української історії та культури Холмщини, Надсяння, Західної Бойківщини та Лемківщини, зустрічі з автохтонним українським населенням.
"Ми їздимо теренами Закерзоння, впорядковуємо цвинтарі, адже розуміємо, що важливо пам’ятати про своє коріння. З одного боку, цвинтар — це можливість ніби побачити історію, а з іншого — можливість своєю працею докластися до збереження пам’яті», — пояснює Христина.
За словами члена організації “Вирій” Романа Стрехалюка, останніми роками інтерес українців до теренів Закерзоння зростає: сюди їздять окремі мандрівники, починають організовувати тури. Однак часто знайти потрібне село, а тим більше цвинтар чи церкву не так легко: через те, що населення після примусового переселення змінилося, деякі села перестали існувати або ж суттєво змінили свою локацію.
"Ми вирішили видати путівник, який стане у пригоді тим, хто планує свої мандрівки. Водночас він буде добрим популяризатором теренів Закерзоння для всіх, хто не має нашого досвіду та кому цікава культурна спадщина", — переконаний Роман Стрехалюк, координатор проєкту “Стежками предків”.
За підтримки Українського культурного фонду у червні цього року учасники "Вирію" організували спеціальну експедицію “Стежками предків: Любачівський повіт”. За тиждень — з 10 по 16 червня — вони проїхали та пройшли близько сотні існуючих та неіснуючих сіл і описали українські пам’ятки, що збереглися.
"Коли ми були в експедиції, була дуже сильна спека. Робочий день мав бути сформований з ранку до пообіді. Натомість через спеку ми практично не могли працювати в обідню пору. Ми дуже швидко починали день — о 6 ранку, працювали до 12:00, а далі з 16:00 до 21:00", — згадує Христина Дубницька.
Якщо на табори "Вирію" часто приїздять нові люди, то учасниками червневої експедиції "Стежками Предків" стали ті, хто вже багато років досліджує терени Закерзоння.
"Ми дуже багато знали про ці території, але водночас була потреба уточнити локації певних об’єктів, зробити якісні фото та зібрати максимально повну інформацію, яка стане основою путівника, — пояснює Христина Дубницька. — Окрім цього, ми намагалися систематизувати все так, щоби путівником було зручно користуватись як гідом".
Учасники експедиції “Стежками предків”: Тарас Гакавчин — фотоматеріали, Роман Стрехалюк — координатор проєкту, Христина Дубницька — логістика, консультації з архітектури, Станіслав Клосовський — ескізні мапи, дизайн, Оля Свідзинська — дослідження, тексти
Це буде перший україномовний путівник Любачівським повітом (Польща). Він міститиме передусім інформацію про об’єкти, які по собі залишили українці, що зазнали переселення в 40-х роках ХХ століття. У видання ввійде інформація про приблизно 50–60 населених пунктів. Основні об’єкти, які опишуть, — церкви, цвинтарі та каплички. Також у путівник планують додати інформацію про культурну спадщину інших народів — поляків, євреїв, німців.
"В Польщі існує багато путівників по Любачівському повіту, але, на жаль, вживають різноманітні замінники для окреслення українських сакральних об’єктів — як-от "руська церква" чи "греко-католицька церква". Ми ж плануємо зробити акцент саме на українській культурній спадщині", – розповів Роман Стрехалюк.
У подальшому учасники проєкту планують провести аналогічні пошукові експедиції та створити путівники сусідніх повітів — Перемиського, Ярославського, Сяніцького — в межах етнорегіону Надсяння, а також Лемківщини, Західної Бойківщини, Холмщини та Південного Підляшшя. Презентації першого путівника Любочівщиною заплановані вже у жовтні у Львові, Києві, Перемишлі та Любачеві.
Роман Стрехалюк та Христина Дубницька на Форумі видавців у Львові, 2019
"Багато об’єктів, які увійдуть у наш путівник, вже сьогодні популярні серед польських туристів. Тому польськомовних мап і путівників є чимало. Ми ж хочемо відкрити ці терени для українців. Короткі маршрути можуть бути особливо цікаві мешканцям прикордонних районів, адже це можливість поїхати не так далеко, але побачити дуже цікаві об’єкти української культурної спадщини. Ми заохочуємо молодих українців до таких краєзнавчих мандрівок — роверами, автомобілями чи автобусами. Це цікава туристична територія, і з нашим путівником можна буде самому планувати маршрути", — каже Роман Стрехалюк.
Путівник буде складатися з трьох частин: перша — короткі описові статті з ілюстраціями про села та містечка, друга — інформація про культурну спадщину, відомі постаті Любачівщини, третя — довідкова інформація. Для туристів важливо знати, де знайти місце для ночівлі, куди варто звернутися в разі непередбачуваних ситуацій, тож у путівнику буде для цього відведено окремий розділ. У путівник ввійде 7 ґмін Любачівського повіту.
З дозволу авторів публікуємо опис одного з сіл, який буде в путівнику “Стежками Предків: Любачівський повіт” (скорочено).
НОВИЙ ЛЮБЛИНЕЦЬ,
пол. Nowy Lubliniec (належить до ґміни Чесанів)
Новий Люблинець вперше згадується у джерелах 1569 року, спочатку як Воля на Селищах, а згодом із теперішньою назвою. Село лежить над потоками, що впадають у річку Вирову. До села належали численні присілки: Острівки, Дубрівка, Сигла, Тепили, Жир та інші. Після поділу Польщі на північному заході землі села межували з австрійсько-російським кордоном. На початку Другої світової війни село опинилося в межах німецького Генерал-губернаторства.
НАСЕЛЕННЯ
Станом на 1785 рік площа села становила 35,88 км2. Чисельність населення у 1785 році та демографічна ситуація станом на 1.01.1939 (за В. Кубійовичем) представлена на ілюстраціях.
ілюстрація Станіслава Клосовського
Під час відступу російських військ 1915 року багато мешканців Нового Люблинця було насильно евакуйовано вглиб Росії, близько 70 осіб померло на Донщині; зі 106 вояків, що були мобілізовані до австрійської армії, 21 особа загинула. Близько 100 українців вбито під час акції 2-го Самостійного батальйону Корпусу внутрішньої безпеки у 1945 році, спалено 104 господарства. В листопаді 1945 року та у червні 1946 року українців насильно депортовано до УРСР. В рамках акції «Вісла» на північ і захід Польщі 1947 року з обох Люблинців депортовано 923 особи. Уже в липні 1947 року у Новий Люблинець заселили 335 поляків.
ЦЕРКВА
Велику муровану церкву за проектом славетного архітектора Василя Нагірного почали будувати у 1906 році. Церква була освячена перемиським єпископом Костянтином Чеховичем 11 жовтня 1908 року при великому здвизі народу. У 1911–1912 роках церква отримала дубовий іконостас, різьблений Іваном Іваневським. Ікони для нього виконав Олекса Скруток. Ікони для бічних престолів виконав о. Роман Ісайчук, парох с. Середнє. Над головним престолом вміщена копія чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, що, ймовірно, вціліла під час пожежі у старій церкві.
Церква села Новий Люблинець. Фото за матеріалами експедиції "Стежками предків"
Стара дерев’яна дзвіниця була зведена у 1676 році. Розібрана 1908 року, під час побудови нової.
Після депортації українців церква зачинена, хоча її убранство переважно збереглося. Раз на рік сюди з’їжджаються нащадки виселенців з Любачівщини і служиться Божественна Літургія.
Церква села Новий Люблинець. Фото за матеріалами експедиції Стежками предків
ЦВИНТАР
На Люблинецькому цвинтарі поряд з місцевими селянами спочивають їхні парохи (о. Северин Метелля з дружиною Юлією), вчителі (директор школи Адольф Турко), професор Львівського університету о. Йосип Комарницький. Окрім регулярних поховань, тут є могила-курган на місці спочинку жертв Другої світової війни.
У селі серед інших встановлено хрест на пам’ятку про ліквідацію панщини.
Церква і цвинтар в Новому Люблинці внесені до реєстру пам’яток Польщі.
Цвинтар села Новий Люблинець. Фото за матеріалами експедиції "Стежками предків"
ОСВІТА І ГРОМАДСЬКЕ ЖИТТЯ
Парохіяльна школа в Новому Люблинці відома з 1816 року. Під час реформування шкільництва вона першою з українських шкіл (1837 року) отримала статус «тривіальної», а згодом народної. При церкві діяло братство тверезості. Активний парох, посол до Віденського парламенту о. Северин Метелля заснував у селі касу Райфайзена, читальню «Просвіти», товариство «Сокіл», дві крамниці, хор, театр, кооператив «Маслосоюзу». Разом з будівництвом церкви зводився і Народний дім. Згодом коло церкви було споруджено величну цегляну будівлю школи (ґрунтовно перероблена у 1980-х роках, хоча в одному з сучасних корпусів можна побачити обриси давньої школи). Навпроти церкви збережений дотепер будиночок вчителя, зведений у 1919 році. Під час Другої світової війни діяла захоронка (дитячий садок).
Перша презентація відбудеться в жовтні. Детальнішу інформацію можна буде знайти на сторінці організації "Вирій" у Facebook https://www.facebook.com/vyriy.ua
30.09.2019